Без права порушувати закон

— Якщо неухильно дотримуватись конституційних засад правосуддя, то постають етапи досягнення статусу судді: перший етап пов’язаний з висновком-рекомендацією Вищої ради юстиції щодо першого призначення судді і на другому етапі призначення безстроково бути професіональним суддею вирішується Верховною Радою України. Це свідчить не тільки про високу довіру до юристів, які відповідають вимогам закону і здатні бути саме суддями. Слід визнати, що існує спрощена процедура зайняття посади кандидатом у професіональні судді, яка не досягає найголовнішого: ретельної перевірки всіх суддівських якостей, які повинні бути в юриста і виключати помилку в людських та професійних якостях претендентів.

Якщо суддя претендує на обрання його парламентом безстроково, то має бути законодавчо врегульований порядок, який би свідчив, що цей суддя бездоганно пройшов п’ятирічне випробування на своїй посаді і може судити об’єктивно, справедливо й тільки за законом. Важко зрозуміти суддю, який невиконання вимог закону пояснює суддівською незалежністю.

Статус судді, який гарантується незалежністю й недоторканністю суддів, не дає права чинити правосуддя на власний розсуд, забуваючи принцип “спочатку подивись у закон”. Хтось може сказати, що судді теж люди і можуть помилятися, але пам’ятаймо, що в такому разі через судову помилку втрачається довіра до правосуддя, страждає справедливість і високе призначення суду. Сьогодні дедалі більшає прихильників небезпідставної думки про те, що відсутність службового нагляду за суддями в Україні, на відміну від, наприклад, Німеччини, нерідко призводить до сумнівних дій, вчинків та процесуальних актів, які асоціюються у свідомості громадян з беззаконням та судовим свавіллям. Приклад — дії судді Червонозаводського районного суду м. Харкова А. Савченка, який своєю ухвалою від 3 жовтня 2003 р. заборонив Президентові України видавати указ про призначення будь-кого на адміністративну посаду голови судової палати.

На думку адвокатів, було б виправдано, якби Верховна Рада України повернулася до раніше існуючого правила і внесла зміни до процесуального закону: голова місцевого та апеляційного суду чи його заступники, розглядаючи скарги учасників процесу на порушення процесуальних гарантій, мали б право виправляти порушення закону негайно, що створювало б умови доступу громадян до правосуддя, перевіряти ухвалені суддею рішення без участі однієї із сторін, були б у змозі припиняти зловживання правом судді, який неодноразово повертає без розгляду скарги громадянина до суду, і це штучно створює пропуск строку, передбаченого законодавством, або безпідставно відмовляє в ознайомленні з протоколами в судових справах, штучно затримує виготовлення повного вмотивованого рішення, оголошеного в суді тільки в резолютивній частині, тощо. Судова статистика, на жаль, не фіксує приклади таких начебто ненавмисних судових помилок, упущень, які можна було б навести по конкретних судових інстанціях, з конкретними прізвищами суддів.

Я теж вважаю корисними заходи службового нагляду в тому разі, коли йдеться головним чином про додержання відповідного порядку в канцелярській діяльності, усунення тяганини при розгляді справ (деякі цивільні справи можуть, у разі безконтрольності з боку адміністрації судів, розглядатися по три—чотири роки, що є порушенням статті 6 Європейської конвенції з прав людини). Законодавство України відмовилося від спостережної діяльності в судах, оскільки це суперечило б суддівській незалежності. Але конституційні права і свободи людини, право громадянина звертатися до суду по захист своїх законних інтересів хіба не визнані нашою державою пріоритетом над людськими цінностями, які підлягають судовому захисту? Хіба принципи здійснення правосуддя можуть бути вищі за принципи забезпечення інтересів людини?

Ми зовсім не протиставляємо право юристів у суддівських мантіях, керуючись законом, судити і приймати іменем держави судові рішення. Під час вирішення спорів у суді завжди одна із сторін буде незгодна з судовим рішенням, і для цього передбачене право оскарження до апеляційної та касаційної судових інстанцій. Я теж стою на позиції, що службовий нагляд в судах ніяким чином не повинен стосуватися суті прийнятих суддею рішень, їх не можна ревізувати, оскільки судді є незалежними тільки під час здійснення правосуддя. В тій же Німеччині заборонено вживати будь-які заходи службового нагляду, які впливали б на особисту незалежність або на процес прийняття судових рішень. Дисциплінарний суд ФРН, наприклад, виключає можливість службового нагляду за всіма рішеннями в судових справах під час провадження, а також за висловленнями судді, які мають процесуальне значення, оскільки такий нагляд може шкодити правосуддю, порушувати незалежність судді. Органічний зв’язок незалежності і самостійності суддів з відповідальністю за дотримання процесуальних вимог закону дозволяє забезпечувати безпомилкове правосуддя, якому вірять люди, до якого вони звертаються по справедливість і захист своїх прав та інтересів.

Судова влада проходить свій шлях самостійно, і головна загрозлива риса на цьому шляху - це непоодинокі випадки порушення суддями конституційних прав громадян, обмеження їх доступу до правосуддя, нехтування передбаченими законом процедурами при розгляді судових спорів, скоєння окремими суддями протиправних діянь. Як не прикро говорити, але до цього чималого переліку порушень можна додати відомі Вищій раді юстиції непоодинокі факти грубого, зневажливого і нетактовного ставлення суддів не тільки до громадян, але й до їхніх законних представників та адвокатів. Важливим, мені здається, є сам факт розгляду вперше за всю судову практику Пленумом Верховного Суду України 24 жовтня ц. р. питань щодо забезпечення права на захист в кримінальному процесі.

Слід підкреслити, що негативні прояви в судочинстві не можна назвати системою, але про них ідеться у зверненнях до Вищої ради юстиції, кваліфікаційних комісій суддів не тільки громадян, представників громадських організацій, а й народних депутатів України. З кожним роком кількість таких депутатських звернень зростає, і якщо чотири роки тому їх було 59, то за 2002 рік надійшло 175. Майже в три рази збільшилось надходження скарг громадян до Вищої ради юстиції і становило торік понад 2770. Обов’язок перевіряти суддівську діяльність покладено в першу чергу на кваліфікаційні комісії суддів, але статус Вищої ради юстиції, на наш погляд, дає більшу можливість сприяти відповідальному правосуддю, допомагати захисту суддів від втручання у судовий процес.

— Виконуючи покладені законом функції у конституційно незалежному, колегіальному органі, ми, як члени Вищої ради юстиції, усвідомлюємо, що, склавши присягу перед Верховною Радою України, тим самим узяли зобов’язання перед державою й отримали не тільки високу довіру, але й відповідальність за стан справ у суддівському корпусі. Наведу лише один приклад. В результаті співбесід у Вищій раді юстиції кожен сьомий кандидат на посаду судді в 2002 році не отримав рекомендацію для його призначення суддею Президентом України. Я не можу уявити, щоб суддя помилявся в правосудді з причини незнання законів, нездатності без помилки застосувати правову норму, неспроможності розв’язувати правову проблему спору. Кого потім держава і громадянин спитають, якщо визнати право на порушення законів таких суддів? Чи не стає у таких випадках і Вища рада юстиції безвідповідальним органом, котрий заплющує очі на можливі грубі порушення матеріального і процесуального права з боку суддів, які вважають, що на свій розсуд можна вирішувати долі людей, відкидати інтереси держави і суспільства, не дотримуватися букви і смислу законів? Слід самокритично визнати, що Вища рада юстиції, на жаль, ще не стала суб’єктом ефективного позасудового контролю саме за такими негативними явищами в судовій системі. З усієї кількості звернень народних депутатів України та громадян торік було розглянуто тільки 28 справ щодо звільнення суддів з займаної посади з особливих обставин, з них у трьох внесено подання Президентові України, лише одне — до Верховної Ради України і три справи передано на розгляд кваліфікаційної комісії.

Основне завдання Вищої ради юстиції має досягтися нашою спільною працею, яка обумовлена її конституційним призначенням: бути в державі органом, відповідальним за суддівський корпус, який зобов’язаний кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя. Але практика свідчить, що наші зусилля ще далекі від практичних реалій. Коли треба суворо спитати з людини, яка забула про суддівську приналежність, на жаль, бере гору суб’єктивна поблажливість до зловживання суддями наданими правами, а також не обмежена законом тривалість розгляду в колегіальному органі грубих порушень в окремих судах процесуального законодавства, нереагування на звернення громадян, які бачать у Вищій раді юстиції останню інстанцію захисту своїх законних прав та інтересів.

Особливо це стосується одного з негативних явищ у суддівському корпусі — невиконання вимог статті 10 Закону України “Про статус суддів України”: здійснення правосуддя тільки після прийняття присяги. Конституція України не випадково визначила присягу як принцип перебування на посаді судді. Вища рада юстиції зобов’язана перевіряти, насамперед, чи не порушується суддями перша заповідь професіонального судді: “судити так, як вимагає присяга”. Але постає питання: чи всі судді прийняли присягу? Я не можу собі уявити, щоб народний депутат України чи навіть Президент України знехтували цією вимогою Конституції України, а в суддівському корпусі це допустимо, і зараз, як на мене, створилися складна ситуація з прийняттям присяги не тільки новопризначених суддів. На жаль, положення указу Президента України від 11 травня 1999 року не виконується, і багато суддів, надягаючи суддівську мантію, ще не взяли на себе зобов’язань присяги. На черзі в парламенті є розгляд важливого законопроекту народного депутата України М. Добкіна з новим повноцінним текстом присяги, яка пройшла наукову експертизу, і тепер слово за народними обранцями. До речі, не можна не згадати і кодекс суддівської етики, з яким не всі судді сьогодні обізнані.

Та важливо не тільки прийняти присягу, прочитати кодекс суддівської етики, а в першу чергу неухильно їх виконувати, адже трапляються такі випадки, як, наприклад, в апеляційному суді Харківської області, коли неналежна поведінка заступника голови —голови судової палати з цивільних справ М. Бородіна досягла свого апогею в судових процесах, які він особисто готував, доповідав і головував на них, нехтуючи законом і не звертаючи уваги на рекомендації навіть Пленуму Верховного Суду України. Перевірка Вищої ради юстиції, проведена за зверненням народних депутатів України, виявила не тільки зловживання правом судді, а й підробку судових документів особисто Бородіним, що було підтверджено НДІ судових експертиз імені проф. М. Бокаріуса. За цими фактами прокуратура Харкова порушила кримінальну справу.

Але, як це нерідко трапляється, вищі од закону виявились корпоративні інтереси, поблажливий “захист” цього судді з боку високих посадовців, коли навіть факти заборони Бородіним впускати працівників обласної прокуратури до приміщення суду не знайшли належної, бодай етичної, оцінки з боку керівників судової влади і суддівського самоврядування. Таку зухвалу поведінку можна пояснити ще й тим, що суддя Бородін досі не складав присяги перед Україною, тож цей процес у Вищій раді юстиції, мабуть, не знайде логічного завершення. Адже сім місяців після звільнення указом Президента України з адміністративної посади М. Бородін продовжував керувати розглядом справ у палаті суддів і незаконно отримував грошове забезпечення. Можна лише вірити, що Верховний Суд України не обмине таку негативну практику і визнає, що відповідальність та законослухняність кожного судді — це складова його статусу при здійсненні незалежного правосуддя.

— Скажу цілком відверто: виправдати своє конституційне призначення і заслужити високу довіру перед державою та громадянами Вища рада юстиції може тільки завдяки чіткій організації її роботи, принциповій позиції та об’єктивній оцінці кожного факту порушень суддею прав і свобод громадянина. Не можна бути спостерігачем, коли розглядаєш факти ухилення від виконання суддями процесуальних вимог законів, потрібно, щоб діяв принцип невідворотньої відповідальності за порушення присяги судді. Три роки тому я пропонував, щоб члени Вищої ради юстиції вели періодичний прийом громадян, практикували регулярні виїзди на місця для ознайомлення з організацією суддівської діяльності, перевіряли кожне депутатське звернення, як це прямо записано в Рішенні Конституційного Суду України від 21 травня 2002 року. Закон про статус Вищої ради юстиції визначив широкі повноваження спеціальної юрисдикції, щоб від імені держави цей орган попереджував прояви несумлінного правосуддя, і це повинно відбуватися, насамперед, в інтересах справедливого та законного розгляду позовних заяв і скарг громадян. Чи можна у випадках, коли знайшли підтвердження факти суддівських помилок і порушень законів, не реагувати на те, яким чином суддею досягався правовий результат? У суддів не може бути власних інтересів, упередженого ставлення або зацікавленості у справі, коли вирішується доля людини, коли розглядається господарський спір, коли встановлюється істина і дається юридична оцінка фактам. І тому інколи прикро чути демагогічну тезу: треба захищати суддів від перевірок. Тоді для чого існує Вища рада юстиції, коли є всі підстави з’ясувати, як їхні вчинки узгоджуються з законом і мораллю. Не секрет, що теза про захист суддів лунає частіше з вуст тих, хто намагається судову владу зробити закритою для людей, а судові помилки, які можуть призводити до людських трагедій, штучних банкрутств підприємств, порушення конституційних прав і свобод громадян, виправдовувати самостійністю й недоторканністю суддів, за якими не буде позасудового нагляду.

Ніяка гілка влади не має права на відчуженість від суспільства, корпоративність у своїх діях, замовчування фактів зловживання правом. Викликає повну підтримку позиція голови Верховного Суду України В. Маляренка і голови Вищого господарського суду Д. Притики, які поновлюють практику направлення досвідчених суддів для ознайомлення з судочинством у місцевих судах, виявлення і виправлення судових помилок, налагодження підвищення кваліфікації суддів і голів судів, надання методичної допомоги судам різних інстанцій. Самостійне і незалежне правосуддя не може поразити конституційний обов’язок Вищої ради юстиції проводити об’єктивні перевірки і без втручання у правосуддя реально покращувати його якість через відповідальність тих, кому виявлена довіра судити іменем України.

Тому мені теж зовсім незрозумілою є законодавча пропозиція, яка перебуває на розгляді у Верховній Раді України, щодо змін до Закону України “Про Вищу раду юстиції” і створення в структурі Вищої ради юстиції так званої юридичної інспекції для здійснення позасудового нагляду за суддями. Державні службовці Вищої ради юстиції за статусом, не передбаченим статтею 131 Конституції України, не можуть наглядати за судовою владою, перевіряти судові справи, робити висновки щодо відповідальності суддів. Викликає подив положення законопроекту про введення у Вищій раді юстиції цієї самостійної інституції виключно для перевірки актів судів. Хіба можна визнати конституційними норми законопроекту, які визначають порядок формування і склад спецінспекції, вводять обмеження права Верховної Ради України призначати до Вищої ради юстиції високопрофесіональних юристів за певним віковим цензом, а також закріплювати виключно громадські функції всіх членів Вищої ради юстиції, у тому числі тих, хто має займати адміністративні посади в конституційному органі спеціальної компетенції. Кожному юристу відомо, що при такому органі не може діяти будь-яке утворення, будь-яка “квазінаглядова” інспекція, оскільки в такому разі можна деформувати через закон статус будь-якого конституційного органу держави, деформувати його функції, місце і роль в системі організації державної влади. А якщо по суті пропонувати вдосконалити статус Вищої ради юстиції, підвищити її роль у забезпеченні самостійного, незалежного від жодного впливу правосуддя, створення умов для кожного судді, діяти виключно за Конституцією та законами України, то необхідно, як пропонують багато серйозних вчених-юристів, створити повноцінну процесуальну основу діяльності органу спеціальної юрисдикції. У такому разі не буде можливості в тих, хто зловживає судовою владою, карикатурно нехтує вимогами законів, зневажливо ставитися до учасників судового процесу і вважати, що суддя може стояти вище закону, уникати відповідальності і призводити судову систему до професійної деформації.