Минулий сесійний тиждень виявився, на жаль, напрочуд непродуктивним. Відлуння донецьких подій гальмувало роботу народних обранців. Лише у п’ятницю вдалося розглянути питання про призначення Першого заступника Голови Верховної Ради України Геннадія Васильєва на посаду Генерального прокурора України. Щоправда, рішення буде прийнято пізніше.
Водночас, схоже, політична реформа починає набирати реальних обрисів. Конституційний Суд прийняв позитивне рішення стосовно проекту змін до Основного Закону нашої держави, розробленого групою народних депутатів (Олександром Морозом, Віктором Мусіякою, Анатолієм Матвієнком та іншими). Один з авторів, лідер соціалістів Олександр Мороз в інтерв’ю журналістам висловив упевненість, що позитивний вердикт отримає й інший проект змін, підготовлений парламентською більшістю, і вважає: конституційна реформа таки відбудеться ще до президентських виборів, подих яких відчувається в сесійній залі.
Власне саме тому і ведуться розмови про обрання Першим заступником Голови Верховної Ради України у разі затвердження Геннадія Васильєва Генпрокурором представника комуністів Адама Мартинюка. У такий спосіб парламентська більшість зможе остаточно схилити на свій бік дві фракції лівих — комуністів і соціалістів, що й зробить політичну реформу невідворотною.
Утім, не будемо поспішати з висновками. Передусім через те, що в сесійній залі відчувається подих майбутніх президентських виборів. З другого боку, опозиція наполягає на запровадженні пропорційної системи парламентських виборів. Недаремно Голова Верховної Ради Володимир Литвин запропонував навіть укласти спеціальну угоду, щоб розблокувати роботу парламенту. “Верховна Рада не повинна бути втягнута у виборчий процес”, — така його думка.
Водночас не можна скидати з рахунку прагнення деяких політиків дестабілізувати нормальний законодавчий процес. Причини ті самі: майбутні президентські вибори, точніше — перемога на них за будь-яку ціну. З цією метою і використовуються всі можливі засоби для дискредитації опонентів. Бажано їхніми-таки руками.
За прикладом не варто ходити далеко. Ні для кого не секрет, хто справжній господар “Киевских ведомостей”. Отож не дивно, що саме в цій газеті з’явилася публікація “Политика на уничтожение?”. Ми не збираємося сперечатися з автором стосовно деяких його постулатів з приводу земельної реформи і критики позиції комуністів. Звернемо увагу на інше. Чи часто наші колеги надають газетну площу опонентам нинішньої влади для висловлення їхньої точки зору? Нехай ніхто не сумнівається: відповідь на це запитання буде негативна.
З другого боку, від публікації так і віє висновками ще не таких далеких часів. Ось кілька цитат для прикладу: “... а на деле — орган более или менее внесистемной оппозиции” (це про “Голос України”), або “... газета — это политика, что без газеты нет политики” (а це вже про більшість і “Голос України”). Щоправда, мені незрозуміло, чому автор бере на себе сміливість робити такі висновки? Від самовпевненості чи від елементарного незнання законів? Адже Верховна Рада, підкреслю, весь парламент, а не його Голова чи окремі комітети, фракції, групи, визначає редакційну політику. Є не лише закони щодо висвітлення діяльності органів влади, а й відповідні постанови, за якими кожен депутат, кожна фракція, кожен комітет має визначені можливості на розміщення публікацій. Саме тому на сторінках “Голосу України” регулярно з’являються статті лідерів опозиції, а також представників парламентської більшості — Леоніда Кравчука, Степана Гавриша, Ігоря Шарова, Валерія Пустовойтенка, Володимира Гошовського, Віктора Дашутіна та багатьох інших. Хто хоче, гласить давня мудрість, той побачить. І навіть, за бажання, прочитає.
Однак сумнівно. Бо грають вони, як і деякі політики в сесійній залі, за чужим сценарієм, розробленим для втілення давнього принципу “розділяй і владарюй”.
