Скандал у “тихому сімействі”, яким донедавна стороннє око вважало Національну Спілку письменників, довів гіркий реалізм воєнної мудрості: хочеш здолати противника — розбий його на частини. Хоча, якщо казати відверто, НСПУ, як і будь-яка творча спілка, ніколи не була монолітною: на “одностайність” такі організації спромогалися хіба що в горезвісні часи, коли треба було “дружити” проти чергового “віровідступника”. В колі самих письменників багато хто вважає своє професійне об’єднання рудиментом радянської системи, який тримається лише на здобутому у “старі добрі часи” майні. Так це чи не так — сьогодні не сперечатимемось: дай Боже розібратися з власною Спілкою. Мова про інше: чому внутрішні чвари прорвали зачинені двері НСПУ і стали надбанням “вулиці” саме в цей напружений політичний час? Чому письменники так раптово закидали читацьку аудиторію не новими літературними творами, а “шедеврами” протокольного стилю?
Цікавість до цих запитань посилилася після демонстрованої уваги до “творчого процесу” з боку контрольованих адміністрацією Президента ЗМІ. Вся газетно-ефірна “попса” дружно заглибилася в “розбір письменницьких польотів”: сюжети про “відставку” Яворівського навіть затьмарили відхід від генпрокурорських справ Святослава Піскуна. Особливо потішно було спостерігати за перекваліфікованим у “літературні критики” “політологом” Піховшиком: талант — він у всьому талант...
Утім, і сама АП, здається, не дуже конспірувалася зі своєю пробудженою увагою до письменницьких проблем. Про що свідчить хоча б неприховане організаційне “спонсорство” заходів, що відбулися останнім часом: і проведення протестних зборів у Пущі-Озерній, і спроба захопити будинок НСПУ за допомогою людей з автоматами.
Володимир Яворівський переконаний, що ці заходи є “спецоперацією адміністрації Президента і Віктора Медведчука зокрема, проведеною з відома Міністра внутрішніх справ Миколи Білоконя”. Може, й так: зрештою, міліціонери також книжки читають і можуть бути зацікавлені у стимуляції млявого творчого процесу. Проте нам здається, що причини конфлікту не такі одновимірні, як нам їх подають головні особи спілчанської “драми”. Але спочатку про їхні позиції.
На прес-конференції голова НСПУ (за результатами з’їзду) Володимир Яворівський пояснив журналістам, що події мають тільки політичне підгрунтя: “Уже тим, що СПУ обрала Яворівського, вона на себе наклала певне клеймо — стала опозиційною до діючої влади... Листи до Президента, позиція на сесії ВР, належність до “Нашої України”... Мені до рук потрапила розробка “по Яворівському” з АП: як депутата мене взяти дуже важко, бо маю авторитет у своєму мажоритарному окрузі, тому треба брати через СПУ, де легко знайти незадоволених, бідних, скривджених. Крім того, мої сутички з його братом Сергієм на сесії облради... Те, що за цією ситуацією стоїть Медведчук, мені здається — абсолютна аксіома. Хто ще може цим займатися? Я все-таки народний депутат із команди Ющенка...”
Утім, пан Яворівський не відкидає і меркантильного чинника: НСПУ має дуже гарне приміщення по сусідству з АП. “Віктор Медведчук як прагматик вищого гатунку розуміє, що негоже поблизу адміністрації Президента існувати якимсь злидням опозиційним. Тому треба поміняти голову і надати йому право відчужувати спілчанське майно...” Водночас голова НСПУ дуже скептично оцінює колективні письменницькі статки: “Це все тільки балачки, майна тут немає. Воно занедбане і дуже бідне. За роки позачасся його розікрали і розтягли... Кілька будинків творчості, які славляться тільки тим, що в непоганому місці. Тільки будинок на Банковій має цінність...”
У коментарі для “ГУ” голова НСПУ (за результатами загальних зборів у Пущі-Озерній) Наталя Околітенко категорично спростувала політичну версію опонента:
— До чого тут “Наша Україна”, до чого тут Віктор Ющенко? Він лише прикривається ними, вважаю, це насамперед небезпечно для лідера “НУ”. Ми, маю на увазі не групку “навкололітературного непотребу”, як нас поквапилися охрестити, а 317 письменників з 21 області зібралися, щоб висловити протест проти правового “беспрєдєла”, зосередження диктаторських повноважень в одних руках, недбальства в реєстрації обласних організацій НСПУ, невідповідності спілчанського статуту Закону “Про професійних творчих працівників та творчі спілки”. З такою “правовою” базою, що нагадує порохову бочку, Спілка ризикувала втратити статус національної, вона висіла на волосині. А її голова Яворівський займався не творчими справами, а політиканством. У результаті Україна літератури не має, українська книжка не виходить, держава фактично втратила свій інформаційний простір.
Письменників посилають шукати спонсорів у той час, як сама Спілка володіє величезним майном. Можна змінити систему господарювання і мати прибутки, видавати за них книжки і не ходити з протягнутою рукою. Але Яворівський вперто не хоче надати прозорості майновим питанням, дирекцію управління майном узагалі винесли за межі Спілки. “Мирним” шляхом нам не вдалося знайти порозуміння в цих питаннях...
Діяльність Володимира Яворівського вкрита суцільною брехнею. Ось він поширив інформацію про рішення Печерського місцевого суду, яким начебто призупиняється реєстрація протоколів зборів. Яких протоколів? Ми не подавали на реєстрацію жодних документів. Це по-перше. А по-друге, Печерський суд розглядатиме позов В. П’янова лише 17 листопада. Ось подивіться на повістку, яку я одержала.
Пані Околітенко не відмовилася відповісти і на незручні запитання, що стосувалися “спонсорської руки” АП. “Немає ніякої руки Медведчука. Мені байдуже, чия рука, аби навести порядок у Спілці. До речі, нас підтримують деякі лідери “Нашої України”, я не можу зараз назвати конкретні прізвища, але в оточенні Віктора Ющенка розуміють, що Яворівський своїми діями ганьбить їхню політичну силу. А Спілка письменників, за великим рахунком, має бути позапартійною, вільною, не підпорядкованою жодній політичній силі, вона створена для захисту професійних, творчих інтересів, а не для агітації на виборах... Повірте, мені не потрібна посада, у мене й без неї повно клопотів. Але боротьба є боротьба”.
Позицію письменницької “опозиції” доповнив Данило Кулиняк:
— Я, наприклад, співчуваю “НУ” і Ющенку, але це не означає, що треба терпіти Яворівського. І річ не в персоналіях, а в стилі його роботи. Чому ми дозволили владі нас використати? А ніхто нікого не використовував. Це ситуативний збіг інтересів. АП не байдуже, що робиться у Спілці письменників, тим більше що туди надходило багато скарг на голову, особливо з кримської організації. Так, виступи Яворівського привернули увагу до СПУ з боку певних структур. Вийшли на нас, сказали: ми не втручаємося у ваші політичні справи, але займіться нарешті літературою...
Яка “література” почалася, ми вже з вами знаємо. А що думають з цього приводу інші письменники, не залучені безпосередньо у протистоянні?
Степан Колесник: “Усе повинно відбуватися за канонами легітимності. Загальні збори цього не дотрималися, тому вважаю, що їхня затія провалилася. Є голова НСПУ. Не залежить, як і хто до нього ставиться. Як на мене, це абсолютний “прохіндєй”, я в опозиції до нього давно, однак він голова. Тільки з’їзд може робити оргвисновки... Ця історія показала ще раз: влада готова будь-якими засобами боротися з неугодними їй людьми. Шкода, що мої давні приятелі — Н. Околітенко і Д. Кулиняк, які завжди були незалежні від влади, потрапили в таку ситуацію. Те, чому сприяє Банкова, не може бути благородною справою”.
Наталка Поклад: “Яворівський як керівник Спілки багато помилявся і сам створив цю колізію. Але його попирають люди невеликого таланту, яким хочеться не так місця в літературі, як в апараті. Цей конфлікт вичерпався б і погас, якби не режисери, які й гроші на “заходи” знаходять, і автоматників мають під рукою. Ось і роздулося протистояння до маразму. Тепер нам точно буде не до літератури...”
В’ячеслав Медвідь, нинішній лауреат Шевченківської премії: “Я все це сприймаю у філософському вимірі. Бувають часи в історії будь-якої культури, які “співзвучні” з повним місяцем. Це навіть не політика, не дотичність владних структур до подій. Це — бунт посередностей. У цій каламуті — повна безвідповідальність. Одне втішає: Спілка виявилася символом, що подражнює цікавість. Добре, що так відбулося, може, це приверне увагу до нас, до наших успіхів і проблем”.
Павло Загребельний: “Це якась комічна опера. Зібралися якісь там загальні збори письменників. Це 50—70 чи 100 бездарностей, зійшлися і вирішили переобрати Яворівського. Якби в мене були гроші, я завтра зібрав би загальні збори українців, які переобрали б Президента і внесли зміни до Конституції. І це було б нормально? ... Канали українського телебачення три дні передають оту всю комедію: якісь люди кажуть про якесь велике майно Спілки, на яке вони претендують. Хто вони такі? Що вони зробили для того, щоб це майно було? ... Я вже не кажу про інтелектуальний прибуток для України”...
Це лише кілька цитат із розмов з багатьма письменниками, з якими я зустрічалася, готуючи цей матеріал. Дехто із співрозмовників ділився не тільки оцінками конфлікту та зібраного компромату на В. Яворівського чи, навпаки, Н. Околітенко, а й меню у “президентському” санаторії у Пущі-Озерній. І хоч оцінка останнього була дуже висока, відчуття приниження за таку ціну письменницькій ролі не полишало моїх “інформаторів”. Та й, зізнаюсь, мене.
Автор свідомо не підбиває власного підсумку: очевидно, в кожного в цій історії є своя рація. І підстави для невдоволення головою НСПУ, і причини для обурення методом бунтівників. Одних сьогодні надихає ідея проведення надзвичайного з’їзду з участю всіх без винятку членів НСПУ. Других — несприйняття цієї ідеї. А “третя сила” тим часом продовжує вважати спілчанське майно і творчість внутрішньою справою спеців з внутрішньої політики АП.
То хто кого використав у цій ситуації? Здається, найбільше — літературу. Письменники, у “політику яких певні структури не втручаються, лише підштовхують зайнятися творчістю”, пишуть не Тексти — заяви і звернення. Погодьтеся, це не дуже принадне чтиво. Як точно сказав патріарх української літератури, “не інтелектуальний це прибуток України”.
