Примари цивілізованого ринку. Адресна допомога соціально незахищеним нашим співгромадянам — одна з них. Біс його знає, чому в нас так виходить! Але все, що полегшує буття держбюрократії, — проходить на “ура”. Достатньо згадати, з якою швидкістю й успіхом ми провели поголовну поіменну реєстрацію платників податків. Усе-таки, що стосується інтересів пересічної людини, ось уже дванадцять років залишається міражем, примарою, фата-морганою. Ті самі адресні пільги або дотації. Про них багато говорять, усі обіцяють, але реально діючої системи не було, немає і в найближчій перспективі не передбачається.
Друга, якщо і не абсолютна, то для багатьох наших співвітчизників дуже відчутна примара — оплата праці. Здавалося б, усе зроблено, щоб боргів у ній не виникало. Прийнято відповідні закони. На повну котушку працюють суди — тільки цього року у виконанні перебуває 374 тисячі їхніх рішень про примусову виплату зарплати. Але з рук мільйонів працюючих українців вона вислизає за всіма законами поводження класичних привидів.
От і минулого тижня на селекторній нараді, що пройшла під головуванням віце-прем’єра Дмитра Табачника, особисто ним було висловлено здивування: і куди вже цього року пішло 822 мільйони гривень, нарахованих за працю і не виплачених людям? Адже, як зазначив на нараді віце-прем’єр, для цього нема жодних підстав!
Але якщо зарплата не виплачується, а відповідні судові позови не виконуються, виходить, такі підстави усе-таки є. І головна з них — безкарність роботодавців. У тому числі й нашої рідної держави. Адже серед обділених вчасною видачею зарплати тисячі і тисячі бюджетників.
