Ще одна примара, що вислизає з наших рук, — ефективна приватизація. Про неї тлумачать з високих трибун ось уже понад десять років. А вона йде собі, з тією ж нульовою ефективністю для кишені пересічного українця. Утім, як і для держави в цілому. Однак з незмінною і величезною вигодою для вузького кола чітко обмежених осіб.
Минулого тижня їм на догоду Фонд держмайна України (ФДМ) практично зняв додаткові умови раніше оголошеного конкурсу з продажу 98,81 відсотка акцій ВАТ “Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського”. Саме ті умови, що хоча б теоретично гарантували фінансово-виробниче оздоровлення підприємства, загнаного в найглибшу боргову яму тими, хто останніми роками керував за дорученням Кабміну і ФДМ активами заводу, номінально належними державі. Неважко припустити, що саме цим управителям перейде ДМК ім. Дзержинського тепер уже в цілковиту власність. А отже, і цей металургійний велет ще довго не працюватиме на економіку країни, на зростання нашого з вами, дорогі співгромадяни, добробуту.
Словом, біг на місці в нас триває з подвоєною енергією. У тім сенсі, що для основної маси населення реальними залишаються всі недоліки вітчизняного варіанта вільного ринку: безробіття, нестримне зростання цін на основні харчові продукти, борги із зарплати, злидарське існування. А потенційні достоїнства соціально орієнтованої ринкової економіки, яку ми нібито будуємо от уже більш як 12 років, — ментальною для національної свідомості фата-морганою.
