Реєстр недоторканності скорочується

Підвищену увагу викликала інформація Голови Фонду державного майна Михайла Чечетова. Йшлося про здійснення політики роздержавлення промислових об’єктів, віднесених до розряду стратегічно важливих. Перелік їх затверджено постановою Кабміну від 29 серпня 2000 року. Станом на кінець 2003 року налічується 1 098 об’єктів, які не повинні приватизуватися. Однак, усупереч зазначеній постанові, цей «реєстр недоторканності» постійно коригується — у бік скорочення. Контрольні пакети акцій продають на відкритих торгах. Фактично за єдиної обов’язкової умови — покупцем має бути промисловий інвестор. А свій чи іноземний — до уваги не береться. А даремно! Бо стратегічні об’єкти — це, образно кажучи, ключі від економічної та оборонної безпеки держави.

Через неврегульованість питання щодо продажу контрольних пакетів акцій стратегічних об’єктів досі не вирішено долю таких велетів індустрії, як ДАК «Укррудпром», гірничо-металургійний комбінат «Криворіжсталь» та деякі інші. А декому дуже кортить прибрати їх до рук якомога швидше і, звичайно, за якнайнижчу ціну.

Таким спритникам вигода очевидна. Але що матимуть трудові колективи підприємств, держава загалом від приватизації цих та інших стратегічно важливих підприємств? Чи не вийде так, казав депутат Василь Надрага, що трудові колективи скорочуватимуться, територія вимиратиме і так далі по низхідній. Отже, втратять трудящі, втратить держава.

Тривога звучала також у виступах депутатів Віталія Шибка, Людмили Кириченко та інших. Депутат Іван Бастрига застерігав: «У багатьох випадках не досягнуто ефективності від продажу об’єктів стратегічного значення». А сама ідея приватизації начебто для наповнення державного бюджету є хибною і руйнівною.

Народний депутат Володимир Черняк загострив увагу на тому, що чинні донині довільні підходи до приватизації стратегічних об’єктів залишають безліч лазівок для зловживань. Він виділив чотири основні аспекти проблеми: відсутність чітких критеріїв поняття «стратегічний об’єкт»; штучне доведення таких об’єктів до банкрутства та продаж їх за безцінь; безкарне недотримання новими власниками умов, під які об’єкти було приватизовано. В даному разі доцільно застосовувати механізм реприватизації; стратегічні об’єкти можна приватизувати лише на підставі спеціально прийнятих законів, під контролем Верховної Ради.

Далі розглянуто два законопроекти щодо передачі колекції творів образотворчого мистецтва у державну власність. Один внесено Нацбанком, другий —народним депутатом Валерією Заклунною-Мироненко. Йдеться про врегулювання правового статусу колекції «Градобанку», котрий збанкрутував. Нині до колекції входить 771 твір образотворчого мистецтва, вартість яких попередньо оцінено у 5 млн. 176 тис. доларів. Колекцію передано Нацбанку як заставу в рахунок часткового погашення заборгованості «Градобанку» перед НБУ. Перший законопроект передбачає, що колекція має перебувати у розпорядженні НБУ. За проектом В. Заклунної-Мироненко колекцію належить передати Національному художньому музею як національне надбання, щоб унікальні твори світової та української класики стали доступні для широкого огляду. У виступах депутати схилялися саме до такого вирішення питання.

За скороченою процедурою розглянуто проект закону про внесення змін до Земельного кодексу щодо права постійного користування земельними ділянками. Передбачається, щоб право користування поширювалося на релігійні та громадські організації, зокрема заклади інвалідів, їх установи та об’єднання.