Вечірнє засідання 5 листопада
2003 рік Президентом оголошено Роком культури в Україні. Було б логічно під його завершення казати про цьогорічні здобутки у царині культури, але чого останнім часом тільки не проголошували. Тож у середу під куполом Верховної Ради народні депутати, міністри та представники інтелігенції говорили про «Духовну кризу та шляхи її подолання». Саме цій темі було присвячено чергові парламентські слухання.
Уже офіційні матеріали уряду засвідчили, що протягом десяти років практично не виділяються гроші на технічне переоснащення закладів культури, а заплановані бюджетні видатки фінансуються на рівні 40—70 відсотків. Тому не дивно, що у більш як 3 тисячах населених пунктів узагалі відсутні будь-які осередки культури. Натомість, як гриби, виростають різноманітні бари, в яких замість книжок, вистав та кінофільмів у кращому разі молоді пропонують пиво. Вдумайтеся у такі цифри: 2000 року середньостатистичний українець відвідував кіносеанси 0,1 разу, музеї — 0,32, театри — 0,11, концерти — 0,08 разу. На чому тоді формується сьогоднішня духовність?
Доповідач, перший заступник голови Комітету ВР з питань культури і духовності Павло Мовчан вважає, що домінуючими у цьому процесі є чорнуха, порнуха та рекламні ролики. До того ж, тоді як телебачення щодня і на всі лади пропонує «радість» у вигляді джакузі, італійських меблів та людей року, понад сім мільйонів найактивніших громадян, втративши надію знайти собі гідне застосування, виїхали з України. А для новоявлених «патриціїв» існують закриті клуби, масажні кабінети, престижні оксфорди. На думку П. Мовчана, все це вказує на те, що «знову настають часи катакомбного порятунку».
Міністр культури і мистецтв України Юрій Богуцький послався на науковців, які твердять, що має місце загальноцивілізаційна криза та що й у країнах Європи є наркоманія. Утім урядовці впевнені, що «криза, і духовна в тому числі, не є абсолютно негативним явищем. Це еволюційний процес розвитку суспільства, кінцевим результатом якого в даному випадку є гармонійний його розвиток».
Тобто пацієнт, переживши кризу, має одужати. Однак сумна статистика сьогодення свідчить про інше —пацієнт здебільшого помирає. А суспільство, відмовившись підтримувати культуру та духовність, змушене фінансувати «228 служб, що займаються соціальним супроводом неповнолітніх та молоді, котрі перебувають або повертаються з місць позбавлення волі. Фахівцями цих служб охоплено 11 виховних колоній для неповнолітніх, 19 слідчих ізоляторів, 38 виправних колоній». Це теж офіційні дані. Щоправда, суха статистика нічого не каже про те, з якою духовністю повертаються із цих колоній молоді люди, котрі свого часу замість театру пішли до бару.
Голова Комітету ВР з питань культури і духовності Лесь Танюк вважає, що все це творить «непросвітлений етикою клас нуворишів, які прийшли до влади». А голова Рахункової палати України Валентин Симоненко наголошує, що концепція державної політики у галузі культури не дає змоги говорити про будь-який розвиток культури, а, в кращому разі, зводиться до консервації культурних надбань в архівах і сховищах. Утім, остання пожежа в Кам’янець-Подільському міському архіві, під час якої було знищено або пошкоджено понад 10 тисяч документів, чи потоп у Національній бібліотеці свідчать про те, що ми не можемо зберегти навіть те, що маємо. Тисячу разів правий поет і філософ Євген Сверстюк, коли каже, що йому важко говорити під час парламентських слухань про те, що мало б бути у центрі уваги щодня. Тому він цитує Орвела: «Нинішній людині відітнули душу, а вона цього й не помітила». Замість духовності, на думку поета і народного депутата Бориса Олійника, сьогодні пропонують так звану «ситуативну етику», за якою правила моралі не є обов’язковими, а за потреби можуть змінюватися.
«Я представляю тут найаморальнішу частину українського суспільства — це не я так вважаю, так обізвав нас один високопосадовець», — цими словами розпочав свій виступ під час слухань голова асоціації книговидавців Олександр Афонін. Але якщо один із високопосадовців так оцінює усіх книговидавців, то що у нас за влада? — запитує він. Хіба стануть такі чиновники частиною народу? Зрозуміло, що набагато прибутковішою справою є перетворення найбільшого знімального павільйону в Європі — кіностудії імені Довженка — на склад для цигарок. Останній факт навів секретар Комітету ВР з питань культури і духовності Станіслав Пхіденко. Втім чиновники не дуже й дослухалися до волаючих у пустелі — через годину після початку слухань урядова ложа значно спорожніла.
За результатами парламентських слухань «Духовна криза і шляхи її подолання» Верховна Рада незабаром затвердить відповідну постанову, котра міститиме чимало правильних положень та пропозицій. Тільки, схоже, її чекає доля десятків відповідних законів, указів та постанов, адже культура не має кулаків для захисту. А суспільство й надалі замість закладів культури фінансуватиме виправні колонії.