У рубриці «Споживач» від 30 жовтня цього року («ГУ» № 205) ми опублікували лист читачки Наталі Кулакової «Продається все. Навіть спокій». Йшлося про те, що підприємство «Укрполімерконструкція», розташоване неподалік від житлового будинку, не дає мешканцям спокійно спати. Вже наступного дня у редакції пролунав дзвінок — телефонував директор згадуваного підприємства Ігор Стрілець. Його обурення зрозуміти можна. Підприємство випускає стратегічно важливу для нашого ринку продукцію — поліетиленові труби для водо- та газопостачання. На заводі працює близько двох сотень осіб. Середня зарплатня тут — тисяча гривень, з яких справно сплачуються державі податки. Тож категорично стверджувати, хто правий, а хто ні, вважає Ігор Анатолійович, не можна.
Звісно, існують документи, які підтверджують, що підприємство працює, не порушуючи жодних технічних вимог. Директор «Укрполімерконструкції» за це спокійний.
— Так, завод працює в три зміни, — каже він. — Але в Україні такі норми. Нас перевіряли і прокуратура, і санстанція... Як би це когось не дратувало, ми закон не порушуємо.
Упевнена: так воно і є. Але й ситуація, погодьтеся, складається парадоксальна. З одного боку —керівництво заводу, який діє згідно з буквою закону, з другого — мешканці будинку, розташованого практично на подвір’ї підприємства.
За всіма законами здорового глузду люди тут жити не можуть. І не тільки в «Укрполімерконструкції» — річ. Трохи далі від будинку по Бориспільській, 28б — автопарк, близько — фармацевтична фірма «Дарниця»... Мабуть, людина, яка дала дозвіл на зведення будинку в такому місці, сама тут жити не погодилася б ні за які гроші.
