Останнім часом падає інтерес молоді до технічних спеціальностей. «Базар» диктує свої умови. Модними стали професії маркетолога, менеджера, правника. Всі хочуть бути економістами. Ринок не міг не відгукнутися на ці реалії. В державних вузах відкрито численні відповідні факультети.

Ці зміни в царині вищої освіти подаються суспільству не інакше як революційні. У своїх виступах менеджери освіти наголошують на необхідності її гуманізації, насичення загальнолюдськими цінностями. Змінився профільний склад вузів. Чиновниками освіти кардинально перебудована структура навчальних планів і самого процесу. Число годин профільних дисциплін різко зменшено. Часто студенти не розуміють доцільність повторного вивчення предметів («Історія України», «Історія зарубіжної і світової культури», «Релігієзнавство» тощо) за рахунок спеціальних дисциплін. За своєю суттю триває процес не гуманізації, а руйнування вищої освіти, зниження її рівня до технікумівського.

Ніхто не виступає проти концепції реформування вищої школи. Але характер реформи має бути інший. Варто переглянути навчальні програми з метою підвищення передусім професійного рівня спеціаліста. Чи доцільно, скажімо, вивчення після першого курсу іноземної мови чи заняття з фізкультури?

Випускники після школи і вузу зазвичай погано володіють іноземною мовою. Заняття з фізкультури для більшості — формальність. Сумнівною є потреба вивчення таких предметів, що дублюються — «Цивільна оборона» та «Безпека життєдіяльності». Предмети ці викладають офіцери у відставці. Досвід Чорнобиля показав ціну отриманих знань. Поза тим в переліку дисциплін є курс «Охорона праці». І все це за рахунок спеціальних дисциплін.

Викладання цих та інших предметів, вважаю, повинно бути комерціалізованим. Вивільнені години можна було б використати на поглиблене вивчення спецдисциплін.

Програми відповідних вузів України повинні бути максимально наближені до зарубіжних зразків. Жорсткий контроль за їх виконанням дав би можливість зняти невідповідність нашого рівня освіти зарубіжному, коли магістерський диплом України прирівнюється до диплома бакалавра за кордоном.

З розвитком ринкових відносин питання підвищення якості спеціаліста ставатиме дедалі актуальнішим. На ринку спеціаліст є товаром, вартість якого визначається його якостями, здатністю задовольняти вимоги, відповідати певним стандартам. Те, що диплом українських вузів не визнається за кордоном (США, ФРН тощо), свідчить про невідповідність цим стандартам.

Важливим чинником в організації всієї роботи з підготовки спеціалістів є питання оплати за навчання. Кількість студентів в незалежній Україні збільшилася майже в 2,5 разу. Близько 53 відсотків з них сплачують за навчання з власних коштів. Це ставить всіх студентів в нерівні умови. Прикрим є те, що після закінчення вузу більшість влаштовується на роботу самостійно і не за спеціальністю. Гірник рекламує «Орбіт», а електрик часто працює продавцем мобільних телефонів.

Платна форма навчання могла б цю проблему зняти. Як і соціальну напруженість у студентському колективі. Сама плата за навчання повинна бути диференційованою, в залежності від престижності професії та елітарності вузу. Водночас, звичайно, вона має покривати витрати на утримання вузу. Останнє змусить керівництво звільнятися від додаткового персоналу, раціональніше використовувати аудиторно-лабораторний фонд, заощаджувати ресурси. Інакше кажучи, йдеться про впровадження реальних ринкових відносин в роботу вищої школи. Доцільність такого підходу підтверджує досвід роботи приватних вузів України, що реалізують основні комерційні засади підготовки спеціалістів для різних галузей народного господарства.

Україна орієнтується на європейські стандарти. Їх впровадження в освіті дасть змогу підвищити її якість і сприятиме визнанню наших дипломів економічно розвиненими країнами світу.

Київ.