Анатолій КУКОБА:«Полтава — моя доля, любов і гордість»

Постать народного депутата України від 145-го виборчого округу Анатолія Кукоби порівняно помітна й виразна на сучасному політичному олімпі країни. Непересічний вольовий лідер, який виходив переможцем із будь-яких баталій. Здається, що боротьба — це і є його стихія. Водночас він — і невтомний зодчий, відданий рідній Полтаві та її громаді. Одне слово — особистість!

— Найперший, найвиразніший дитячий спомин нерідко формує всю подальшу долю. Ким тоді мріяли бути?

— Народився я 8 листопада 1948 року в Полтаві в родині потомственного будівельника. Батьки — учасники Великої Вітчизняної, у повоєнні роки піднімали з руїн Полтаву. Батько часто брав мене з собою на будови. І досі згадую, як оновлювалася зруйнована Полтава: поставали з руїн будинки, оновлювали сквери, парки, вулиці... І коли мої ровесники зазвичай мріяли стати моряками чи льотчиками, я вже визначився: буду будівельником.

— А якою видалася юність, як входили у світ дорослих?

— Після закінчення середньої школи працював робітником підприємства електромереж, електрослюсарем домобудівного комбінату. Без відриву від виробництва навчався в Полтавському будівельному інституті. Згодом — робота інженера Полтавського відділку Південної залізниці. Після служби в армії очолив Полтавську дистанцію цивільних споруд.

— А коли вперше перейнялися політикою і своїм можливим місцем у ній?

— Відправною точкою можна вважати 1977 рік, коли почав працювати на посаді заступника голови Ленінського райвиконкому міста Полтави. Більше заглибився в політику, коли погодився навчатися у Вищій партійній школі при ЦК Компартії України. Після її закінчення працював на керівних посадах у партійних і радянських органах рідного міста, переймався питаннями розвитку промисловості та будівельного комплексу. Весь час тривала виснажлива, копітка господарська робота. Остаточно усвідомив потребу зайнятися політикою у 1991 році, вже обіймаючи посаду голови Полтавської міськради. Тоді постав вибір між демократією і старою партноменклатурою. Пам’ятаю телефонні погрози з партійних кабінетів, омонівців на вулицях, синьо-жовтий прапор над міською радою, щоденні мітинги, цілодобові сесії міської ради. Було неймовірно важко. Одначе з вдячністю згадую ті часи —тоді народжувалася нова Україна. Ця ідея згуртовувала нас.

— Кар’єрні сходинки в кожного свої. Ви прагнули влади чи саме життя вибирало вас як особистість — за ділові, людські якості, професіоналізм?

— Підніматися життєвими сходинками мені ніхто не допомагав. Кар’єристом ніколи не був, хоча високими посадами манили не раз. Свого часу запропонували очолити Полтавську облдержадміністрацію. Погодився, допоки не підберуть іншу кандидатуру. Та Полтаву з поля зору не випускав. Через певний час повернувся в міськраду, бо до того тричі полтавці мене обирали на посаду міського голови. Обрали і вчетверте. А зраджувати тим, хто в тебе вірить — не в моєму характері. «Сватали» мене і на керівні посади в Київ. Згоди не дав. Не можу залишити місто, в якому народився і працював усе життя.

— Що означає довіра міської громади, що вдалося втілити з її побажань, наказів?

— Це та рушійна сила, що надихає на реалізацію нових ідей задля блага міста і його мешканців. І звичайно, з допомогою команди однодумців. Дивитися у вічі виборцям нам не соромно. Всі роки незалежності, тобто з 1991-го, я очолюю територіальну громаду Полтави. Багато що вдалося зробити — всього й не перелічити. Та основне згадаю. Першим рішенням міської ради, створеної в результаті перших демократичних виборів, була комплексна програма «Турбота», спрямована на соціальний захист населення. Відкрили міську школу мистецтв. Зводили нові бібліотеки, дитячі садки, школи та лікувальні заклади, будували водопровідні мережі, телефонні станції. Прокладали нові тролейбусні лінії, відкривали пам’ятники і пам’ятні знаки. Багато історичних подій пов’язано з Полтавою, тож вона того варта. Заснували Фонд підтримки і захисту талановитих дітей. Згодом для малечі і дорослих полтавців відкрили сучасну Галерею мистецтв. Реставрували і спорудили кілька храмів. До речі, в минулому їх у Полтаві та на її околицях було майже сорок — мало не всі зруйнував войовничий атеїзм. Якби збереглися до цього часу всі церкви, Полтава славилася б ще і як музей архітектури під відкритим небом. Для зручності мешканців міста спорудили два підземних переходи з об’єктами обслуговування, новий шляхопровід над залізничними коліями, унікальний кіноконцертний комплекс «Листопад». Цілком реставрували історичний центр міста. Втілюємо в життя міські комплексні соціальні програми: «Житло — полтавцям», «Житло — військовим», «Полтавська родина» та інші.

За роки незалежності міський багатоповерховий житловий фонд зріс майже на третину. До речі, за кількістю введеного житла на одного мешканця поступаємося лише столиці України. У Полтаві найдешевший проїзд у громадському транспорті, найтепліше у квартирах взимку, немає заборгованості з виплати пенсій. Наше місто відзначено Почесною грамотою Кабінету Міністрів за успіхи в соціально-економічному розвитку, Державною премією в галузі архітектури за комплексну реконструкцію історичного центру, його також визнано містом кращого благоустрою. Звичайно, все це дається нелегко.

— Полтава — що вона для вас?

— Моя доля, любов і гордість. Це скарбниця духовності й культури нації, серце України. Тож хочеться зробити її ще красивішою, ошатнішою, доглянутішою.

— А чому тоді вирішили виборювати парламентський мандат?

— Щоб працювати над законами, яких очікують співвітчизники. Наш народ гідний кращого життя. Полтавці — люди працелюбні. Ми добре трудимося і справно платимо податки, та біда в тому, що з однієї гривні сплачених у місті податків Полтаві поверталася мізерна частка — всього 8 копійок. Моїм обов’язком було домогтися того, щоб місту залишалося хоча б 40 копійок з кожної гривні. Тепер становище набагато краще, та все-таки головна боротьба попереду.

— Як виконується передвиборна програма?

— Незважаючи на напружену роботу у Верховній Раді України, я не відриваюся надовго від Полтави, часто спілкуюся з її мешканцями — своїми виборцями. Основними пріоритетами у моїй депутатській діяльності завжди були, є і будуть посилення соціального захисту населення, надання конкретної адресної допомоги ветеранам, інвалідам, багатодітним сім’ям, чорнобильцям, збільшення розмірів пенсій, вчасна і повна виплата зароблених грошей, створення робочих місць, особливо для молоді.

— У якому комітеті працюєте, автором яких законопроектів є?

— Працюю в Комітеті Верховної Ради з питань бюджету. Саме від нього значною мірою залежить рівень фінансової підтримки регіонів. Я розумію, що ті самі регіони мають самі заробляти гроші, а не чекати манни небесної. Та якщо левову частку зароблених коштів забирає центр, з таким станом справ, вибачте, не згодний. Тож і відстоюю позицію регіонів у Верховній Раді. Подав і свої тексти законопроектів, вніс більш як 130 зауважень і пропозицій. Половина з них лягли в основу бюджетного законодавства. Моє завдання як депутата — домагатися порядку в країні, місті, селищі, селі. Порядок у моєму розумінні — це коли люди мають роботу, вчасно отримують зарплату і можуть забезпечити своїй сім’ї гідне життя. Коли добре працює громадський транспорт, коли є можливість не лише дивитися на товар на прилавках магазинів, а й купити його. Порядок — коли у квартирах тепло, є вода, світло, інші вигоди. Коли державні чиновники чесно й сумлінно виконують свої службові обов’язки. Я — за такий порядок. Як на мою думку, він у Полтаві є.

Хоча Конституція України та Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» й стали вагомими кроками вперед у становленні й зміцненні принципів самоврядності, все-таки ми стикаємося з великою кількістю проблем. Насамперед стосовно юридичного захисту прав та інтересів міських територіальних громад. Окремі регіони та міста, зокрема й Полтава, багато років є донорами державного бюджету. Я розумію, що держава переживає складні часи, що окремі міста й регіони через об’єктивні причини сьогодні не можуть бути самодостатніми, але не можна це перетворювати в закономірність, у систему. Дехто скаже: це недержавний підхід. Я переконаний, що територіальні громади —основа держави. Треба створювати містам, регіонам умови для саморозвитку. Досконалішою має бути схема фінансового вирівнювання, треба усунути суб’єктивізм у розподілі бюджетних ресурсів, зокрема дотацій регіонам.

Як не може бути вітрильника без вітрил, так не може бути самоврядування без важелів впливу, власних повноважень, свого майна. А дехто прагне обмежити права місцевого самоврядування. Особливу старанність тут виявляє Держкомзем. Там хочуть прибрати до рук, поставити під власний контроль землі, що перебувають у комунальній власності. Нам треба врахувати права міських територіальних громад під час прийняття законів «Про державний земельний кадастр», «Про розмежування земель державної і комунальної власності», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмеження», прискорити прийняття законів стосовно прав комунальної власності, місцевих податків і зборів та інших, потрібних для формування матеріальної і фінансової основи реального місцевого самоврядування.

— Облишмо політику, повернімось до справ життєвих. Що робите за стінами парламенту?

— Знову-таки... працюю у виборчому окрузі. Приміром, нинішні літні парламентські канікули, як і минулорічні, провів на важливих будівельних майданчиках Полтави. За час депутатської діяльності до мене надійшло понад дві тисячі звернень виборців. Прикро, що багато з них — дріб’язкові питання, які мають просто вирішувати на місцевому рівні. А людина місяцями оббиває пороги кабінетів бездушних чиновників.

— Які ваші уподобання, чи є хобі, захоплення?

— Захоплення є, шкода, часу на них не вистачає. У відпустці не пригадую, коли й був. Дачі не маю. Люблю живопис. Не оминаю нагоди відвідати нову художню виставку. Особливо в новоспорудженій картинній галереї. Там часто експонують полотна юних полтавців — талановитих вихованців Фонду захисту і підтримки обдарованих дітей. За можливості буваю на футбольних матчах. Вболіваю за «Ворсклу», щоправда, останнім часом вона рідко радує нас перемогами. Хотілось би, як у дитинстві, босоніж побродити надворсклянськими берегами.

— Сім’я — опора і підтримка. Для вас також?

— Дружина, дві доньки, двоє онуків... Але бачу їх рідко. Якщо не в столиці у парламенті, то в рідному місті працюю зранку до пізнього вечора.

— Чого б ще хотілося досягти в житті?

— Принаймні, не якихось високих посад у столиці. Я назавжди залишуся з Полтавою зі своїми земляками. Для мене немає більшого щастя, ніж віддавати усього себе людям, територіальній громаді. На тому стою.

— Дякую за розмову! Завтра ви матимете кругленьку дату — 55 років від народження. Журналісти газети, читацький загал щиро й сердечно вітають вас із цією датою і бажають нових творчих звершень на благо рідної держави!

Розмову вів Григорій ГРИНЬ.

Полтавська область.