25—29 березня наступного року в Києві відбудеться вже третій міжнародний турнір «Кубок Стелли Захарової». Два попередні здобули найвищі оцінки і прекрасну пресу. До речі, щоразу інформаційним спонсором змагань виступав «Голос України».
Натхненник і організатор турнірів, заслужений майстер спорту, олімпійська чемпіонка Стелла Захарова за характером — максималіст і задовольнятися досягнутим не збирається. Тому перше про що її запитав:
— Чим, власне, відрізнятимуться березневі старти від попередніх?
— Раніше ми приймали гостей, не зважаючи на рівень їх майстерності. А тепер, коли ми себе вже зарекомендували з найкращого боку, то можемо запрошувати представників країн, елітних у гімнастичному світі. Туристи нам, даруйте, вже не потрібні. Адже хочеться, щоб була користь насамперед для наших спортсменів і для спортивної гімнастики в цілому у світі.
— Коли так, то назвіть, будь ласка, хоча б кілька країн...
— Наші представники, що побували на чемпіонаті світу-2003 (відбувся в США), привезли візитні картки і пропозицію співпрацювати від федерації гімнастики Японії. А ще точніше, японці хочуть приїхати на наш турнір. До речі, на попередньому серед учасників ми вперше вітали гімнастів Китаю. Раніше наш захід, можна сказати, ігнорували спортсмени Іспанії та Франції. Либонь, вважали, що змагальний рівень у Києві недостатній. Але тепер, як бачимо, вже самі виявляють ініціативу і збираються до нас.
Стосовно інших великих гімнастичних держав — Росії, Білорусі, Болгарії, Угорщини, Чехії, то вони — наші постійні гості.
— Але Румунія чомусь не виявляє зацікавленості?
— Як на мене, це певний вияв снобізму. Ніхто не заперечує, що румунська гімнастика — одна з найсильніших у світі. Але тамтешня федерація і спортсмени на перший план висувають фінанси. Вони знають, що, виступаючи в Києві, не розбагатієш. Однак у нас можна набути інше — неоціненний змагальний досвід. Одне слово, шкода, що румуни обминають українську столицю. Однак не варто впадати в розпач, бо час — найкращий лікар. І, можливо, колись ми ще радо вітатимемо румунських гімнастів на київському помості. Ми будемо раді бачити їх і запрошуємо щиро.
— Добре відомо, що основу — новий килим — ви придбали в Бельгії. А як справи з іншими снарядами?
— Звичайно, потрібні сучасні. Ми не чекаємо допомоги, скажімо, з боку Держкомспорту. Бо в нього інші клопоти — забезпечення національних збірних. І це природно, адже попереду Олімпіада-2004 в Афінах. Хоча і ми цей турнір проводимо не для себе. Він також працює на найкращих гімнастів України. Однак дуже розраховуємо на підтримку столичної влади.
Особливо важливо, що маємо постійне місце для турніру. Затишний і великий дім, найбільша крита арена країни, Київський палац спорту. Там наші справжні друзі, і насамперед — директор споруди Віктор Ткаченко.
— До речі, що то за гімнастичний осередок нещодавно з’явився в Палаці спорту?
— У цій споруді вже десятки років працює спеціалізований зал. У ньому й відкрито мій гімнастичний клуб. Уже набрано першу групу — десять хлопчиків та дівчаток віком від 4 до 10 років. Тренуються вони у Світлани Яценко, у минулому доброї майстрині, котра входила до збірної країни. Гадаю, що українська гімнастика заслуговує не одного такого дитячого закладу. Якщо вони з’являться хоча б у тих регіонах, де цей вид спорту має давні традиції, то можна говорити про хороші перспективи національної спортивної гімнастики, про майбутні олімпійські вершини. Так, ми раніше мали заслужений авторитет на міжнародній арені. Але, на жаль, справу занедбано. Тому варто трохи приземлитися і знову заходитися по-справжньому готувати зміну.
