Ситуація справді парадоксальна: заслужений артист України, головний диригент Одеського національного філармонійного оркестру Хобарт Ерл змушений звернутися до Міністерства праці і соціальної політики з проханням уточнити свій громадянський і трудовий статус. Бо раптом виявив своє чотирирічне «незаконне перебування в Україні»!
Нагадаємо: молодий американський диригент Хобарт Ерл приїхав до Одеси понад десять літ тому. Якось він почув гру тутешнього філармонійного оркестру і, вражений майстерністю українських музикантів, вирішив будь-що працювати разом з ними. Взяли його спершу гастролюючим диригентом: амбітному американцеві, мовляв, простіше домовлятися про зарубіжні поїздки, ось хай і потішиться отими гастролями, та й музикантам-одеситам буде «приварок» до мізерних зарплат, не розбіжаться, хто куди.
Американець зумів не тільки це. Він розширює, ускладнює репертуар, презентує нові програми, що знаходять схвальні оцінки наших і зарубіжних меломанів. Це згуртувало оркестрантів, піднесло рівень їхньої майстерності. Перед колективом відчиняли двері найпрестижніші концертні зали світу. Хобарт Ерл став художнім керівником, головним диригентом оркестру. Незабаром його, іноземця, удостоїли звання «Заслужений артист України» — випадок не частий! Успіхи колективу стали настільки вагомими, а його популярність у світових музичних колах настільки високою, що оркестру — першому серед подібних периферійних колективів —було присвоєно статус національного.
Хобарт Ерл, поринувши у творчість, якось не думав над своїм громадянством — він став, як сам не раз казав, одеситом. Ті, хто брав його на роботу, подбали про працевлаштування іноземця, але згодом встановлені законодавством терміни його перебування в Україні минули, і тепер ось він — нелегал. Якого можуть навіть депортувати! У це Хобарт Ерл, правда, не вірить, до свого «нелегального» становища він ставиться з гумором і сподівається, що все, зрештою, владнається...
Але треба розв’язати й деякі інші проблеми. Статус національного, звісно, підніс імідж оркестру, якоюсь мірою поліпшив матеріальне становище музикантів. А водночас — завдав головного болю його керівникові. Згідно з новим статутом головний диригент оркестру має бути і його генеральним директором, тобто розпорядником бюджетних коштів, що виділяються колективові. Але ж іноземець таких прав позбавлений. Ось і ламай голову, як бути. Хобарт Ерл вбачає вихід у скасуванні сумісництва: хай художній керівник—головний диригент займається суто творчою роботою, а фінансово-господарськими клопотами — хтось інший. Це, знову ж таки, можуть вирішити тільки столичні відомства.
Утім, всі оті недоречності не вибивають Хобарта Ерла з творчої колії. Оркестр під його керівництвом у нинішньому сезоні набирає нових, схоже, досі незнаних обертів. Мова, передусім, про нову концертну програму, до якої увійшли, зокрема, твори видатних композиторів ХІХ століття Ліста і Чайковського.
До симфонічної поеми Ліста «Мазепа» диригент уже звертався в сезоні 1994-95 років. Однак нинішнє трактування цього твору можна вважати першовідкриттям — так глибоко й потужно, з безліччю уміло вмотивованих контрастів лунає музика. Безсумнівно, диригентові й оркестру вдалося на повен зріст показати велич головного героя твору, його страждання й тріумф.
Своєрідний симфонічний диптих про трагічне кохання склали два твори Чайковського — балада «Воєвода» (за Міцкевичем) та фантазія «Франческа да Риміні» (за Данте). Хобарт Ерл, вихований на класиці та сучасній музиці Заходу, до опанування творчістю слов’янських композиторів ішов поволі, прагнучи заглибитися в їхній специфічний психологізм, ліризм, емоційність. І ось — перемога. Дух музики Чайковського передано, кажуть фахівці, доволі повно й водночас просто та дохідливо. Таке поєднання дається аж ніяк не всім. Хобарту Ерлу та керованому ним оркестру далося. Здолає маестро, сподіватимемося, й життєві колізії, про які йшлося вище. Адже він давно вже став в Одесі, в Україні своїм, він потрібний нашому мистецтву, широкому колу шанувальників музики.
