Безробіття — не мед, але й тут можна зарадити. На Рівненщині намітилась тенденція до його скорочення: якщо торік було 42 тисячі безробітних, то нинішнього року — 37 тисяч, із них 23,9 тисячі — у сільській місцевості. Спеціалісти центру зайнятості не гоняться за «справними» цифрами, а хочуть мати реальну картину безробіття в області. А те, що люди звертаються в службу, сприймають як прояв довіри до неї: мовляв, розраховують на конкретну допомогу.

— Упродовж січня — жовтня 2003 року соціальні послуги отримали 90,2 тисячі незайнятих громадян. За цей період працевлаштовано 21,9 тисячі незайнятих осіб, що на 1,7 тисячі більше, ніж за аналогічний період торік. Серед них майже половина — це безробітні із сільської місцевості, — розповідає директор Рівненського обласного центру зайнятості Іван Ткачук.

Але працевлаштуватися на селі дуже важко. Далися взнаки реформування в АПК, яке викинуло на ринок праці багато людей, економічний занепад та чимало інших чинників. Щодо молоді, зокрема випускників шкіл, то статки багатьох сімей не дозволяють навчати дітей у вузах і технікумах. Пригадую, як в одному із сіл Зарічненського району багатодітна мати бідкалася, бо не має у що одягнути і взути доньку, аби та поїхала вчитися у Рівне, не кажучи вже про витрати на проїзд, квартиру. Щоправда, втішило те, що згодом дівчина все-таки змогла здобути спеціальність у Зарічному, в класі-майстерні Рівненського навчального центру служби зайнятості, теж зможе заробити собі на шматок хліба.

Зрештою, на таких випускників шкіл, як дівчина із Зарічненського району, а також на тих, чия спеціальність чи професія особливо не мають попиту на ринку праці, і розраховані навчальний центр державної служби зайнятості у Рівному та його філіали у районних центрах.

- Філіали ми створювали у райцентрах, де немає ніяких інших середніх спеціальних освітніх закладів, — розповідає директор Рівненського навчального центру державної служби зайнятості Марія Зубова. — Професії в’язальниць навчаємо у Зарічному, квіткарок, кравців — у Костополі, кравців, закрійників — Володимирці, Дубровиці. Є філіал центру і в селищі Гоща, де можна здобути шість професій. Ще один плануємо відкрити у Сарнах, куди зручно добиратись мешканцям північних районів області. Навчальний центр готує за шістнадцятьма професіями, десять із яких розраховані на самозайнятість. А взагалі із використанням всієї навчальної бази області професійна підготовка проводиться за п’ятдесятьма професіями і спеціальностями та двадцятьма напрямами підвищення кваліфікації.

У селах області бачила, як відкрили свою справу колишні безробітні: майстерні по ремонту взуття, перукарні, міні-ательє по пошиттю одягу, власні кузні... Торік за фінансової підтримки служби зайнятості власну справу зареєстрували 2,3 тисячі безробітних, а за дев’ять місяців нинішнього року -1,9 тисячі, із них половина з сільської місцевості.

Але сфера побутових та інших послуг на селі все ще шкутильгає на обидві ноги, тож безробітним є до чого докласти руки.

Щоб частково зарадити безробіттю і наповнити внутрішній ринок гарними, естетичними виробами, ми почали відроджувати народні промисли. Тому в переліку професій, якими можна оволодіти в центрі, — вишивальниця, виробник художніх виробів з лози, бондар, бляхар, коваль, — розповідає Марія Зубова. — На ковалів особливо великий попит, тому всі вони після курсів та виробничої практики знаходять роботу. До нас приїздять керівники, запрошують слухачів курсів на виробничу практику, придивляються до них і зазвичай залишають у себе на роботу. Жодних проблем і з працевлаштуванням бляхарів. Умільців цієї професії, так само як і професії бондаря, не готують в інших регіонах, тому в листопаді до нас приїдуть на навчання з Харкова.

У філії центру в Гощі навчають бондарському ремеслу, бо масляниці, діжки, цебри ніколи не зайві на селянському обійсті — на них завжди попит. Випускник курсів Володимир Іванов опанував бондарську справу, тож із колишнього безробітного став підприємцем.

Багато охочих навчатися у групі лозоплетіння. Ще б пак, лози в області вистачає, а вироби користуються попитом, тому тим, хто опанує цим ремеслом, безгрошів’я не загрожує. Майстром виробничого навчання тут колишній бібліотекар Валентина Голуб. Так сталося, що вона залишилась без роботи. Але, як жартує жінка, гени зробили своє діло: навички з лозоплетіння, які перейняла від батька Володимира Ільковича Бондарця — знаного майстра у селі Жаворів Гощанського району, тепер їй знадобилися. Вона охоче ділиться ними із своїми учнями, які виготовляють близько п’ятдесяти видів виробів із лози. Зроблені слухачами курсів меблі, хлібниці, таці тощо передають в оздоровчий дитячий табір «Агатівка», Тучинський будинок-інтернат для людей похилого віку, дитячий будинок Рівного.

— Уже стало традицією, що кращі вироби в’язальниць даруємо дітям з малозабезпечених, багатодітних сімей, батьки яких перебувають на обліку в центрах зайнятості, а також — Рівненському дитбудинку, —додає Марія Зубова.

Загалом за рахунок центру зайнятості цього року пройшли навчання 6,3 тисячі осіб, в тому числі у навчальному центрі ДСЗ — більше двох тисяч, понад 56 відсотків після навчання працевлаштовуються. А взагалі-то ще одна професія ніколи не буває зайвою. Скажімо, хіба погано у міжсезоння, коли у полі нічого робити, зайнятись лозоплетінням, вишивкою?

Рівненська область.