Місцем для інтерв’ю популярний виконавець вибрав власний автомобіль. Мені вдалося зловити його одразу після приїзду зі Сполучених Штатів, дорогою на зйомки. А ввечері Віктор мав їхати на гастролі. Картинка була досить яскрава: повна машина костюмів, нескінченні телефонні дзвінки та напівсонний «український шикидим» за кермом...
— Вибач, що я весь час позіхаю... Це просто жах: сім годин різниці у часі з Америкою! Не міг заснути до четвертої ранку, а о десятій мене вже випхали з ліжка. І все! Капут! Помираю! Ці подорожі...
— Вікторе, а які мандри ви більше любите: гастролі чи відпочинок?
— Краще, звичайно, їздити на відпочинок! Не доведеться отак перебудовувати і гвалтувати свій організм. У мене зараз мрія — відіспатися.
— Думаєте, вдасться?
— Ой, Дашо, навряд. Сьогодні маю виїхати в турне: Моршин—Трускавець— Тернопіль. А я фізично не можу! Не можу — і все!
— Розкажіть про свої гастролі до США.
— Це навіть важко передати словами. Правду кажуть: краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Америка — чудова країна, але жити я там не зміг би... Мав 12 концертів у Вашингтоні, Нью-Йорку, Філадельфії, Нью-Джерсі. Діаспора сприймала мене чудово. Люди підходили, дякували, запрошували на наступний рік. В Америці важко організувати тур, оскільки у будні люди на концерти не ходять, а дати дюжину концертів лише у вихідні неможливо. Американці казали: те, що я зміг у середу чи четвер зібрати 60 відсотків залу — фантастичний результат.
Ті українці, що мене пам’ятали, найбільше чекали саме «Шикидим». А я цю пісню приберігав наостанок...
— Ваша орієнтація на культуру Сходу і пісні турецькою мовою — це прагнення бути оригінальним чи?..
— Це насамперед захоплення Туреччиною, її піснями... Прожив там рік, швидко вивчив мову, полюбив цю країну. Навіть грав у турецькій групі «Мідас». Так прийшло розуміння їхньої музики. Турки приймали мене за свого. До речі, найважче у турецькій мові — це цифри! Я вчив їх досить незвичним чином — не зі словником і не з учителем. Я ходив... у казино! І намагався грати в лото! Ненормальна швидкість, з якою виголошувалися номери, розвивала не тільки класну реакцію, а й допомагала вивчити цифри. У турецькому ресторані я співав тамтешні шлягери, і вони користувалися шаленим успіхом, а коли повернувся на Україну, не мав ніякого іншого репертуару. На одному фуршеті дочка поета Степана Галябарди, яка щойно повернулася з Туреччини, запитала мене, чи чув я пісню «Шикидим»? Я встав і заспівав її. Тоді Степан Петрович вирішив написати український текст, твір став шлягером... і покотилося!
— Чому ви не повернулися до гурту «Анна-Марія»?
— Коли я їхав до Туреччини (а їхав передусім заробити), казав хлопцям: «Хочете — беріть іншого соліста, хочете — чекайте мене». Звісно, не дочекалися.
— А як свого часу обрали назву «Анна-Марія»?
— Це ніжне і красиве жіноче ім’я несе в собі ще й надзвичайно глибокий зміст. Марія — Мати Божа, Анна — її матір. Отож вони — праматері християнства. Ми хотіли своєю творчістю піднести духовність українців. У 93-му «Анна-Марія» була визнана кращою поп-групою України, а пісня «Ти подобаєшся мені» — кращим ліричним шлягером.
— Про любов... Вікторе, а яке місце вона займає у вашому житті?
— Знаєш, я переосмислив це поняття. І тепер головною для мене є любов до Бога, вища любов. Хоча, звичайно, я дуже кохаю дружину Лору, своїх дітей, намагаюся зробити їх щасливими. Ці почуття допомагають творити, жити. Все що я роблю, кажу чи співаю — це мої відчуття. А що відчуваю зараз? Спати хочу...
Бесіду вела Дарія ГОРСЬКА.
