Поета Ігоря Маленького не було чути в Україні сім літ. Уже дехто з його покоління вийшов у Шевченківські лауреати, а про нього почали забувати. Знаменита МУЕАЛ (Мала українська енциклопедія актуальної літератури, 1998) не згадала Маленького й словом — нема людини, нема проблеми. Втім, він сам, здавалося, зрікся віршів, пішов у бізнес (міг при зустрічі запропонувати вагон цементу), потім зник, подався на Схід (Таджикистан, Пакистан, Іран) — не як знавець ірано-таджицької поезії, а як перекладач.
І ось раптом повернувся. Якби у вирій літали не лише птахи, то повернення Маленького в Україну нагадувало б повернення ведмедя з вирію! Навколо стало тісно: він видав немалими, як на сьогодні, тиражами дві книги віршів — «Аратта веда» і «Велик гріх» (том огрядний, як спогади про Щербицького). Маленький оголосив, що «став писати цілком інакше», назвав себе останнім пророком Аратти, Ілхоміддіном-мавлаві, влаштував кілька презентацій, дав десяток туманно-екзотичних інтерв’ю (мимохідь — згадка про зустріч з бен Ладеном). Усе добре, але нові вірші Маленького читались не так, як колись, а сипались сухим піском крізь пальці. Власне це й спричинило спробу розмови.
— Ігоре, згадай віршик Лукаша: «Не лети у Пакистан, вхопить там тебе шайтан...» Розлука — теж шайтан. Чи не тому твої «східні» вірші такі, ніби це не українська мова, а поспішний переклад з якоїсь іншої?
— Цікаво сказано. Але то не переклад, а озвучення іншого менталітету. Моя «Аратта веда» — реконструкція отої первинної індоєвропейської релігії, яка розкопана у нас, скажімо, на Черкащині. Аратта (Сонячна земля) — союз племен, що існував тут за 5000 літ до Христа. А Веди — магічні тексти тієї релігії. Відтворюючи той світогляд в українській мовній стихії, мабуть, я й створюю враження, що це «переклад».
— Але ж ота Аратта невловима, ефемерна!
— Свідомість також ефемерна!
— Ну, Бог з ним. Ти казав, що був знайомий з бен Ладеном. Припускаю, ти згадав це неспроста, може, тому, що ви обоє не нагріли собі місця в цьому світі?
— Я бачив його за кращих часів. Усама мені тоді нагадав суфійського поета. Це нині він — багатоликий антигерой, «чорний воїн джихаду», Антихрист. А щодо «не нагріли місця», то я таки повернувся додому, а він ні.
— Повернувся — і якою побачив українську літературу?
— Мені здається, сьогоднішнє «базарне буття» та продажна «ринкова література і культура» впливають навіть на тих літераторів, що здатні протистояти довколишньому блазнюванню. Це занижує їхню духовну потугу, бо вони змушені виживати в умовах, коли справжня некон’юнктурна література не може бути професією. З іншого боку, сьогоднішні «коронації блазнів» штовхають до чорнухи чи «смурних» християнських переживань і талановитих поетів, не дозволяючи їм набратись повноти й всеосяжності духовного потенціалу, необхідного для справді «світлої» поезії.
Наше письменство з його побутово-підглянутими чи вичитаними алюзіями й ілюзіями — закінчилось. Нова епоха вимагає нових художніх методів з принципово іншим рівнем узагальнення — себто міфологізації довколишньої дійсності — в минуле, майбутнє і позачасове буття...
...Далі Маленький оптом зачислив до «базарних поетів» усіх наших (крім Василя Герасим’юка) хороших хлопців, які того зовсім не заслужили. Тому наше інтерв’ю здавалось пропащим, та таким воно й було. Але покинути тему мені щось не давало — чи пам’ять про давнішу поезію Маленького, чи один вірш з його книги «Велик гріх» — переклад з азербайджанця Ялчина Годжі, але такий переклад, ніби писано одразу по-нашому:
Інший світ рівновеликий цьому — вистачає місця там усьому...
Інший світ рівновеликий
цьому — вистачає місця там
усьому...
Глянь, скільки століть
стоїть без догляду —
і луна блукає в межах дому...
Вже оманливі й повітря
і вода,
й старіється горе у людині...
Ти б не поспішав
у інший світ,
бо не знати, що там люди
наробили...
Мабуть, з поетами краще не розмовляти, а просто читати їхні вірші або слухати бесіди між ними. Одна така бесіда (записана, але ще не друкована) згодом потрапила мені до рук. Бесіда відбувалася на розі Хрещатика й Прорізної, де наші герої поїли пивом горобців і розмовляли. Можливо, читачам «Голосу України» цей текст здасться незвичним — але не більше, ніж стенограма якогось брифінгу на тему порятунку вітчизни.
Текст озаглавлено так:
Натурфілософський тріалог непересічних поетів Андрія Охрімовича та Віктора Недоступа з поетом Ігорем Маленьким, що цього літа повернувся з багатолітніх мандрів Сходом.
Андрій Охрімович: А що б ви, хлопці, сказали про сьогоднішнє буття української культури у розломі непорозуміння між Сходом і Заходом?
Віктор Недоступ: От ти, Ігоре, вистрибнув з іще радянського українського міфу і потрапив у східний суспільний міф. Що дав тобі цей досвід переміни міфу, чи взагалі щось змінюється з переміною позиції спостереження світу — з Паміру, з Гіндукушу?
Ігор Маленький: За великим рахунком, від переміни драбини небо не ближчає. Звичайно, виїхавши зі смурного Києва в середині застійно-перебудовно-абсурдних 80-х років (з тодішньою смурною «національно-катастрофічно-стражденною» поезією), я потрапив у зовсім інший світ і зовсім іншу літературу і філософію, відкриту сонцю, Богові, красі, природі, жінці. В самій суфійській триєдності Бога, краси і жінки — неозоре поле для поетичної фантазії і глибини мислення. Та й поет на Сході до нашого часу — це не просто звичайний писака, а, якщо він справжній поет, —якнайменше духовний учитель, дуже поважна людина, майже пророк, він не пропаде і в найдальших гірських кишлаках, завжди знайде свій шмат хліба і дах над головою. Уявіть, в найстрашніші часи війни і розгулу польових командирів багатьом моїм друзям, таджицьким поетам, врятували життя кілька рядків вчасно промовленої справжньої поезії!
Охрімович: Даю довідку: суфізм — містичне вчення в ісламі. Є суфізм західний (арабський) та східний (персько-індійський). Арабський суфізм намагається примирити Коран з містикою. Східний являє собою оригінальну пантеїстичну теософію, згідно з якою світ є лише видимим різновидом Бога...
Маленький: От саме тому суфійська поезія і є такою відкритою як Богові, так і його всеохоплюючому вияву —зовнішньому світові. Відкритою красі, насолоді, вину й любові. А головне — несе в собі могутній позитив, незнищенну віру у кращі часи...
Недоступ: А поки що маємо кризу. Але той самий Таджикистан пережив кризу, страшнішу за українську. Але, як ти кажеш, люди там сьогодні пишуть і слухають справжню високу поезію.
Маленький: Мабуть, сама епоха лихоліть помалу витворює, в певному розумінні, суфійську ментальність. Люди звертаються до Бога і до всесвіту, намагаючись зрозуміти обох...
Недоступ: Хочеш сказати, що лихоліття насилає Бог, щоб люди замислились над важливішими речами, ніж шмат сала та пляшка самогону на вечерю?
Маленький: Мій друг, азербайджанський філософ Амір-Ага казав мені, що Бог колись вигадав іслам для того, щоб витягти з кризи християнське суспільство середніх віків. Війни за Гріб Господній пробудили й згуртували середньовічну Європу. Сьогодні ж — духовна криза не лише на Заході, а й на Сході. Мусульманський, як і християнський, світ переживає зараз непросту епоху витворення нового глобально-філософського чи релігійного світогляду, як було свого часу з суфізмом, котрий витворився у якісно нове натурфілософське вчення, об’єднавши в собі найпродуктивніші ідеї зороастризму, ісламу, буддизму, індуїзму та інших вчень. І, як мені здається, Схід і Захід стоять зараз на порозі вироблення нових загальнолюдських світоглядних засад, бо, як би не ділили політики світ на «вісі добра і зла», все на планеті відбувається лише під пильним наглядом Всесвітнього розуму, котрий кудись веде цей світ і своє дитя — людину...
Охрімович: «Якщо митець народжується у мертвій країні, то його талант не має змоги розвинутись у тому місці. Оживити мертву місцевість може лише пророк — просто ідучи крізь неї...» Це не я. Це Хазрат Інаят-Хан, індійський музикант-суфій позаминулого століття.
Маленький: О, суфізм це дуже своєрідна релігія релігій, вчення про внутрішню суть всіх речей. В християнстві суфієм можна назвати Франциска Ассизького, в іудаїзмі — Любачівського Ребе. Ці люди шукали внутрішню суть того, що було, є і буде, того, що створене Богом, глибоко замислюючись над тим, як його зрозуміти самим і відобразити для інших людей невловимою матерією слова чи музики, малярства чи суфійського космогонічного танцю.
Недоступ: А в нас колись буде такий пошук?
Маленький: Якщо ми про це говоримо, то з’явиться...
Охрімович: Боюсь, що та похила площина, якою котиться меркантилізована українська інтелігенція, врешті-решт обірветься в прірву і через покоління чи два нікому буде читати нашої з вами писанини. Й чи допоможе твоя «інша драбина», східний менталітет чи суфізм оминути все це в Україні?
Маленький: Правду кажеш. Але навіть за теорією ймовірності, все, що лиш може відбутись у майбутньому — вже колись було. За 4-5 тисячоліть до Христа на землях нинішньої Черкащини була Аратта, арійсько-ратайська спільнота вільних землеробів, мудро керована кастою жерців-брахманів. Вони закликали народ іти на нові землі. Та народ розколовся. Більшість, подібно до нинішніх помірковано-культурних поводирів, сказали: нащо ходити, нам і тут добре. А брахмани з меншістю народу дійшли до Індії і там започаткували нову цивілізацію. А більшість лишилася, на тисячоліття випавши з процесів цивілізаційного розвитку, бо людність без культурного шару надовго перестає бути народом.
Нині в Україні картина дуже схожа. В поезії та кіно витворено якусь міфологічну Україну. А культурний шар нації меркантилізований і здеградований, колишня партійна верхівка, награбувавши достатньо для безбідного життя, витворила новітню псевдоеліту бананової республіки, а людність задовольняється копійчаними вигодами «базарного» капіталізму і не бажає заглядати далі свого живота.
Ну, сидимо на Хрещатику, говоримо про долі нації. Довкола тисячі людей. Чи потрібні їм хоч елементи нової свідомості, чи вони просто собі тирлуються, щасливі тим, що п’ють своє пиво і їдять свої чіпси?
Недоступ: І як уникнути катастрофи?
Маленький: Працювати. Нести, кожен як зможе, елементи іншого нового світогляду в літературі, в поезії, в мисленній матерії, котра не зникає безслідно — помалу з цих цеглинок постане велика стіна нової національної, релігійної свідомості, нового світовідчуття третього тисячоліття, яка дозволить сьогоднішній різношерстій українській людності стати справжньою євразійською нацією, а низькопоклонній банановій республіці стати тою Україною, яку століттями вимріювала справжня національна еліта.
Охрімович: Як казав суфійський майстер майстрів Джалаліддін Румі, «я зрозумів, що Бога не знайти у світі, бо Він усередині нас». Тож спробуйте так мислити й писати, то й на нашій з вами землі знову з’явиться сонячна і щаслива країна — Україна...
Маленький: Омін. Аллах Акбар, тобто Бог всеосяжний.
Недоступ: Воістину Акбар...
Підготував Христофор ГРУША.
