Отже, подія, яка висіла в повітрі, відлунювала не одним грозовим попередженням, відбулася. Святослава Піскуна звільнили з посади Генерального прокурора, як ми тепер знаємо, за «надмірну політизацію органу в цілому та створення власного політичного іміджу». Низка «порушень, які завдають шкоди авторитету прокуратури і державі в цілому», залишилася начебто на задньому плані мотивів відставки.
Історія «кадрових питань» довела, що в нашій країні за «власний політичний імідж» високі державні посадовці часто розплачуються посадами. Особливо коли цей «імідж» дратує ще вищих «кадровиків» — симптомом невиправданої довіри. Не тієї, що декларується публічно, а потаємної, майже інтимної. Цей «дуалізм», що став у нас майже офіційною ознакою «правильного добору кадрів», «спалив» ще одну жертву системи.
Святослав Піскун пішов, так і не ставши першим справді незалежним Генеральним прокурором України. Навряд чи після нього прийде той, хто стане нарешті цим першим. Не ті часи і не та мораль, щоб авторитет прокуратури підпирали Особистістю, а не черговим претендентом на виконання замовлень. «Надмірна політизація органу» хвилювала б тільки суперників влади і суперників самого Генпрокурора, але ніколи не стала б приводом для відставки, якби усні «подання» в ГПУ реалізовувались зі стовідсотковою ефективністю.
Обізнані люди кажуть, що Піскуну не пробачили низький ККД від зусиль надихнути парламент на єдино правильне рішення з приводу Юлії Тимошенко. Не пробачили і різниці в поглядах на «Нашу Україну», на тих її бізнесових представників, які начебто використовують патріотизм, як парасольку від сплати податків. Не пробачили ще одного: наближення до найгарячішого місця у розкритті «справи Гонгадзе».
Нам з вами складно судити, наскільки достовірні ці таємниці «двору». Але, мабуть, не дуже складно помітити, що претензії до Піскуна не позначаються «особливою важкістю». Крім «політизації», комітет Ольги Колінько «накопав» відсутність належного реагування на звернення громадян до органів прокуратури; зволікання у розслідуванні кримінальних справ зі сфери економіки, невиконання інших вимог законодавства; використання на свій розсуд бюджетних коштів в умовах обмеженого фінансування. Все це, напевно, так. У автора цих рядків немає жодного сентименту до відставного Генпрокурора, про що не раз могли пересвідчитись читачі «ГУ». Мабуть, на генеральській і генеральній совісті Піскуна були ще й більші гріхи. На них, до речі, першою звернула увагу не пані Колінько, а Юлія Тимошенко, коли привселюдно вказала на розкішний швейцарський годинник, що прикрашав зап’ястя людини зі скромною, в принципі, заробітною платою. Але тоді «експертиза» моральності здивувала лише екстравагантністю методу...
А тепер цікаве запитання. Хто з громадян запевнить, що їх не футболили в органах прокуратури за інших часів — не Піскунових? Хто повірить, що наступник Святослава Михайловича прийматиме громадян як найжаданіших родичів? Хто плекає надію, що виконання вимог законодавства стане правилом внутрішнього розпорядку в кожній прокурорській інстанції? Зрештою, хто переконаний свято, що зловживання фінансами запатентоване нині відставленим Генпрокурором? І взагалі, чому йдеться лише про ГПУ? А як із зверненням громадян до Верховного Суду, наприклад? Чи з прийомом трудящих у будь-якій іншій інстанції?
Пам’ятається, під час «інспектування» Одеси Ольга Колінько помітила на узбережжі моря «дім для керівництва Генеральної прокуратури». На жаль, погляд чомусь не ковзнув по масштабніших обріях: чиї це скромні «хатинки» затуляють морський горизонт від цікавого ока туристів? Профспілкові об’єкти чи «форпости стратегічного значення»? Чому борець із корупцією при Президентові не «пошерстить» тих, хто зібрався саме під дахом «при»? Може, там віднайдуться негостинні господарі приватизованого, без сумніву, відповідно «до вимог законодавства» берега Чорного моря? Між іншим, непогана «наводка» для майбутнього Генпрокурора, який зверне увагу на сигнали своїх громадян.
Президент Українського центру економічних та політичних досліджень ім. О. Разумкова Анатолій Гриценко вважає, що відставка С. Піскуна свідчить про «подальшу монополізацію впливу на Президента главою його адміністрації». На думку п. Гриценка, екс-Генпрокурор не задовольняв Віктора Медведчука за відсутність між ними «теплих стосунків» і «наявність з окремих питань різних позицій». Разом з тим він не вважає ефективною роботу Святослава Піскуна. І є багато доказів цього. Однак звинувачення, що стали формальною підставою для відставки, «можуть бути однаковою мірою, якщо не більшою, адресовані десяткам інших високопоставлених державних чиновників... Те, що їх адресовано тільки одному, свідчить про вибірковість у прийнятті кадрових рішень». Заміна Генпрокурора, зауважує президент центру, не сигналізує суспільству про те, що вища влада справді керується метою боротися з корупцією і зміцнювати законність у країні.
Анатолій Гриценко також вважає, що відставка Піскуна є ще «одним попереджувальним сигналом для Голови Верховної Ради... Я не виключаю, що кампанія з відсторонення з посади Володимира Литвина може початися з новою силою, особливо коли на посаду Генпрокурора буде рекомендовано кандидатуру Геннадія Васильєва».
За даними з кабінетів влади, кандидатури на посаду Генпрокурора поки що обговорюються, але не називаються «з бухти-барахти». За інформацією з коридорів влади, на вакансію претендують Михайло Потебенько (так-так, це не «хвальш»), Ольга Колінько, Геннадій Васильєв і заступник Генпрокурора Тетяна Корнякова.
