На серйозну екологічну проблему перетворюються здичавілі коні, які вже понад півстоліття як прижилися на степових просторах між мальовничими Тендрівською та Кінбурнською косами Чорного моря. Місцеві жителі та туристи кличуть їх мустангами Тендри, і багато людей приїжджають на незаповідну частину коси, щоб помилуватися красою цих чудових тварин.
Але останнім часом мустангів на узбережжі, яке є частиною охоронної зони Чорноморського біосферного заповідника (ЧБЗ), вочевидь стало забагато. Табуни диких коней під проводом сильних та злих жеребців уже налічують понад сто особин, і їхні важкі копита буквально витолочують легкі піщані ґрунти. А з руйнуванням ґрунтів знищується і звичне середовище існування унікальних рослин, тридцять видів яких занесено до Червоної книги України, а ще 16 — до європейського Червоного списку. Їх у заповіднику, на відміну від мустангів, зобов’язані охороняти. Тоді як здичавілі коні великої цінності для науки не мають: їх хіба що фотографи та приїжджі курортники обожнюють.
— Таке «нашестя» копитних травоїдів чинить великий тиск на навколишнє середовище і вже стало реальною загрозою для рідкісних рослин. Частина з них є ендеміками, що ростуть тільки в нас, і їхнє знищення стало б непоправною втратою для природи та світової науки. Аналогічну проблему становлять ці коні і на Кінбурнському півострові. Саме тут розташовані ділянки заповідника, яким Кабінет Міністрів України надав статус національного надбання завдяки залишкам реліктових лісів Геродотової Гілеї — Солоноозерній та Іванорибальчанській ділянкам нашого заповідника, а здичавілі коні постійно туди заходять, ласуючи зеленими реліктами, — занепокоєний директор Чорноморського біосферного заповідника, кандидат сільськогосподарських наук Анатолій Юрченко (на знімку). — Надмірну кількість тварин, які до того ж є для Тендри звичайнісінькими зайдами, можна було б регулювати за допомогою відстрілу. Але вбивати таких чудових тварин в єгерів, чесно кажучи, просто «рушниця не піднімається».
Дирекція ЧБЗ звернулася до мешканців навколишніх сіл Херсонської і Миколаївської областей Геройське, Рибальче, Покровка та Василівка із пропозицією відловити бодай частину бездоглядних коней для їх подальшого використання на господарських роботах чи принаймні на м’ясо. Проте вбивати тварин селяни навідріз відмовилися не так через любов до них, як із цілком меркантильних міркувань: адже мустанги приваблюють численних туристів. Та й ловити здичавілих коней у піщаних дюнах та соснових гаях виявилося справою не з легких: з українських хліборобів ковбоїв не вийшло, і протягом кількох місяців вони впіймали хіба що з десяток копитних. Та й то не жеребців, а кобил та їхніх лошат.
Автор цих рядків мав змогу на власному досвіді познайомитися з мустангами Тендри. Коли машина Чорноморського біосферного заповідника перестріла один такий табун, я вийшов із пікапа, намагаючись сфото-графувати коней. Але тварини дуже сторожко тримали дистанцію: кобили поволі відходили, зате миттю примчав жеребець. Погрозливе форкання попереджало: далі не підходь!
Розв’язати проблему мустангів можна було б простим витісненням їх у закинуті поля, які нині ніхто не обробляє, а їх біля заповідника скільки завгодно.
Та працівники ЧБЗ фізично не в змозі контролювати пересування табунів. Адже територію заповідника в понад сто тисяч гектарів нині охороняє лише десять польових баз (кордонів). І на кожного єгеря припадає колосальна зона обслуговування в десять тисяч гектарів. Щоб просто обійти чи об’їхати місцевість із вкрай важким рельєфом, потрібен весь світловий день: куди вже там мустангів ганяти!
Фото автора.
Мустанги Тендри.
Реліктові ліси Гілеї.
