Щойно завершився ХІ театральний фестиваль «Мистецьке березілля. Лідери». Він був, без перебільшення, тріумфальним: протягом тридцяти трьох вечорів можна було тридцять три рази переконатися: в Україні є достойний Театр, він справді має лідерів, і не лише в столиці, а й на околицях. В останній день фестивалю ми розмовляли з засновником і арт-директором «Мистецького березілля» Сергієм Проскурнею.
— Я, як закінчений романтик і хворобливий оптиміст, спробував цього разу перевтілитися у прагматика. Коли ми з міністром культури Ю. Богуцьким на початку березня говорили, що таке Рік культури в Україні й нащо воно треба, то з’ясувалось, що на перше півріччя міністерство фінансоване дуже слабо. Що робити? Або я знову позичаю гроші, як і в попередні десять років, або ми чекаємо нормального фінансування. Тут і відбувся мій дебют прагматика. Я сказав: чекаємо. І, вперше в історії світового фестивального руху, фестиваль тоді було відкрито — і оголошено антракт!
— І всі подумали, що цей антракт — назавжди! І ось раптом такий потужний парад театрів. Як це вдалося?
— Цей фестиваль засвідчив: український театр доріс до певного рівня. Вже набридло, що всі щодня кричать, ніби наш театр помер, що його нема. І це набридло не лише мені. У нас є театр, ось у чім річ.
Мабуть, художня ідея, нарешті, починає запалювати людей. Тобто енергія, закладена у фестиваль протягом попередніх десяти років, вже дає плоди. Приємно, що на місцях влада починає цивілізовано мислити. Не можу не згадати мера Сєверодонецька, губернатора Одещини Сергія Гриневецького, мера Черкас Анатолія Волошина, губернатора Хмельниччини — вони зробили все, щоб їхні театри змогли побувати на фестивалі в столиці.
Скажу ще одну прикметну річ. Мені досі доводиться працювати зі старими боргами. Так от, психологія кредиторів з роками змінилася. Вони, нарешті, оцінили те, у що вкладено їхні гроші. Ти не повіриш, але люди, котрі позичали мені кошти під процент і ставилися до цього досить вимогливо, зараз кажуть: віддай, скільки взяв, без процентів! Тобто вони переконалися, що ті кошти працюють на престиж.
— Швидше повірю в зміну психології бізнесменів, ніж чиновників!
— Це теж змінюється. Спершу з нас підсміювалися: мовляв, ви написали на афішах, що фестиваль проводиться в рамках Року культури в Україні. Мовляв, ага, Проскурня продався! Чому? Наш фестиваль завжди вирізнявся своєю поступливістю. Крім того, Мінкультури в цій ситуації повелося достойно, теж дуже прагматично. Ми подали заявку, написали, скільки коштує фестиваль. Богуцький ще навесні сказав: міністерство готове заплатити дві третини від тої суми, решту шукайте самі. Раніше це закінчувалося тим, що ми свою третину знаходили, а вони обіцяні дві третини — ні. А тут — вперше — обіцяли і дали. Зрештою, як би не кепкували з приводу проголошення Року культури, але от щойно Юрій Богуцький назвав реальні цифри, які працюють на цю ідею. Якби не Рік культури, то консолідований бюджет Мінкультури не піднявся б вище 600 мільйонів гривень. А сьогодні, за рахунок підвищення в 2,5 раза місцевих бюджетів на культуру, він зріс до 1 млрд. 100 мільйонів гривень!
— Повернімося до фестивалю. Він був дуже вдалим, і тим очевидніше: йому не вистачає «післямови» у вигляді підсумкових науково-теоретичних видань, які б фіксували все, що ми бачили. Бо інакше все воно помре, адже театр — річ ефемерна.
— На це, як і на потужну рекламу, у «Мистецького березілля» коштів ніколи не вистачає. Але ми це будемо робити, адже архів фестивалю величезний, на його основі колись можна буде створити цілу бібліотеку, і будемо шукати кошти на це, і знайдемо їх.
— Що буде далі?
— Наступне «Мистецьке березілля» сподіваємося почати весною, хоч весною, можливо, невигідно, бо фінансування в Україні реально починається в другій половині року. Працюватимемо на випередження. Вже зараз оголошуємо тему наступного фестивалю: «Сусіди» або «Оточення». Тобто збираємось показати, наскільки Україна впливає на театральні процеси в сусідніх країнах. Оце буде пунктик! Уяви: «Лісова пісня» МХАТу імені Чехова, будапештські вистави Маслобойщикова і Віднянського, українські вистави з Румунії, вистави Білорусії, Росії, Польщі, Словаччини, створені нашими режисерами. Хай все це побачать найзапекліші скептики. І нехай замисляться...
Записав Христофор ГРУША.
