У нашому житті часто відбуваються речі, цілком очевидні, але часом непояснимі. Кожний із читачів, напевно, може навести такі приклади зі своєї практики або ж друзів, знайомих, родичів.
Ніколи не забуду випадок, що трапився в далекій Якутії, про який у місті Мирному довго згадували років 20 тому. У моєї мами була гарна подруга і колега Марія, що мала, на лихо, чоловіка-п’яницю і не мала дітей. Коли її Костянтин напивався, вона тікала ховатися до своєї сестри. Але настав день, коли організм стомився боротися з алкоголем, і Костянтин помер. Після похорону минуло менше місяця. Якось Марія прийшла на роботу похмура, на запитання, що трапилося, не відповідала. Ближче до обідньої перерви до них у їдальню-заготівельну зайшла експедитор і повідомила, що у Верхньому селищі автобус збив жінку, яка померла на місці. І тут у цеху пролунав несамовитий крик, в істериці билася Марія. Ніхто нічого зрозуміти не міг, а жінка повторювала: це моя сестра (вона справді жила у Верхньому селищі). «Ну чому ти так вирішила?» — запитувала її моя мама. І тоді Марія розповіла, що минулої ночі бачила страшний сон: начебто її покійний чоловік відпливав від берега річки на пароплаві і кликав за собою сестру. Марія намагалася втримати її, але та, зрештою, вирвалася і пішки по воді пішла слідом за Костянтином. Хоч як це дивно, але той автобус справді збив сестру Марії...
Отже, чергова смерть після похорону. Втім, читайте і доходьте висновку. Наша наука ще це скоро зможе пояснити непоясниме.
Шлях до реанімації
Молода вдова тричі поцілувала покійного чоловіка в губи. А за два дні після похорону в неї оніміли ноги. Лікарі констатували параліч без жодних сподівань на зцілення...
— Поцілунок небіжчика навіть у чоло часом загрожує живій людині різними серйозними неприємностями — здатний щонайменше спричинити сильну алергію або понос. І що слабкіший в людини імунітет, то жахливіші наслідки, — каже досвідчений лікар Микола Федотов. — У моїй практиці був випадок, коли люди отримували таку дозу інтоксикації, що в них переставали працювати печінка, нирки, навіть починалося зараження крові. Наприклад, невтішний батько покрив поцілунками обличчя померлої в 23 роки дочки. Наступного дня сам потрапив до реанімації. Вижив дивом. Але хвороба дала ускладнення на очі і він вийшов із клініки майже сліпий.
Дванадцятирічна дівчинка Ліза поцілувала улюблену бабусю кілька разів і вже за кілька годин від голови до ніг вкрилася червоними плямами. Потім різко підскочила температура. У дівчинки з’явився жар, вона почала марити. Майже місяць перебувала на межі життя і смерті. Лізі робили переливання крові, промивали шлунок і кишечник. Нарешті вивели з кризового стану і спробували зрозуміти, що саме спровокувало гарячку. Довідалися про похорон і зійшлися на тім, що в дитячий організм потрапили якісь виділення з трупа.
Варто зазначити, що термін «трупна отрута» більшість медиків уживають неохоче, вважаючи його не цілком коректним. Учені різних країн десятиліттями працювали над експериментами, але так і не знайшли в мертвому тілі якоїсь особливої, не відомої досі хімічної сполуки. Тобто жодної отрути в чистому вигляді мертві клітини людини не генерують. Але ті самі експерти стверджують, що організм, що розкладається, усе-таки виділяє безліч отруйних речовин: виходять назовні сполуки важких металів, вуглекислота, і за деякий час шкіра небіжчика справді стає отруйною. Як то кажуть, торкнися разів зо два — і сам відправишся до праотців.
Утім, на думку Федотова, запобігти зараженню трупною отрутою усе-таки можливо. В сучасних моргах тіла піддають глибокому заморожуванню, хоча стовідсоткової гарантії ця процедура не дає. А якщо умови збереження в морзі не відповідають належним, та ще й санітар напідпитку схалтурив, небіжчик починає «упрівати» просто на очах. І тоді чекай лиха.
Хвороба не встигла розвинутися за життя
...Ірина Сергіївна виховувала єдиного сина в любові, і до своїх 25 років Михайло виріс чудовим хлопцем: не самозакоханим егоїстом, а розумною, турботливою, працьовитою людиною. Мати упадала за ним душею, від наречених відбою не було.
Лихо звалилося зненацька. Машина, в якій Михайло мчав заміським шосе, на повній швидкості вилетіла з дорожньої смуги в кювет і перевернулася кілька разів. Михайло, що сидів за кермом, і його приятель загинули відразу. Довідавшись про лихо, Ірина Сергіївна мало не збожеволіла. Щойно тіло сина привезли з моргу, бідна жінка ні на крок від нього не відходила. Лежала на грудях покійного і тихо, майже беззвучно, плакала. Три доби родичі не могли почати похорон. Невтішна мати пораненою вовчицею кидалася на будь-кого, хто намагався порушити її самоту із сином. Нарешті хтось привів священика. До смиренних молитов панотця Миколи жінка прислухалася, потім сама помолилася і лише після цього віддала дорогу труну чужим турботам. Того самого дня загиблого поховали на Червишевському цвинтарі. Ірина Сергіївна домоглася, щоб біля могили сина залишили місце і для неї.
...Кажуть, час лікує. Але з Іриною Сергіївною сталося інакше. Мало того, що вона сумувала, тужила і постійно плакала. Не забуваючи про своє горе ні на хвилину, жінка за два місяці теж померла, згоріла як свічка. Всі вважали такий кінець фатальним: мовляв, мати не пережила загибелі сина. Тим часом розтин показав, що жінка померла не так від душевних мук, як від рідкісного захворювання. Медексперти з подивом виявили в покійниці ознаки одного з різновидів тропічного гепатиту. Не на жарт стривожилися. Але джерело зараження удалося відшукати дуже швидко. З’ясувалося, що загиблий в автокатастрофі син Михайло незадовго до трагедії здійснив подорож до однієї з африканських країн. Імовірно, там він і підчепив екзотичну інфекцію. Просто хвороба не встигла розвинутися за життя, а коли тіло почало розкладатися, вірус проявився, заразивши матір покійного.
Щось схоже трапилося в невеликому селі на півдні області. 46-літня племінниця ховала свою самотню тітку. З метою економії вирішила помити й одягти покійницю самостійно, своїми руками. При цьому ненавмисно порізалася об край великого корита, але не звернула на це особливої уваги. За тиждень після похорону раптом відчула, що поранена рука стала слабшати і німіти. Трохи пізніше шкіра до ліктя вкрилася дивними пухирями і виразками, м’язи остаточно атрофувалися. Щоб зупинити гангрену, лікарям довелося ампутувати жінці півруки.
Сильно ризикують
За словами фахівців-медиків, похоронний ритуал містить дуже небезпечні для здоров’я оточуючих звичаї. Приміром, небіжчика привозять із моргу додому, де труна з ним перебуває в рідних стінах хоча б добу, щоб попрощатися, як то кажуть, з домочадцями. Зазвичай тіло тримають у квартирі два-три дні. У цей час близьким родичам покійного треба сидіти біля труни. Ухилитися від цього — означає виявити неповагу до покійного. Однак, виконуючи за обрядом правила, люди сильно ризикують. Адже цілком здоровою людина помирає рідко. Зазвичай у покійного медексперти фіксують одразу цілий букет серйозних хвороб, про які той за життя навіть не підозрював. Отже, людина помирає, але різні бацили і віруси, що заполонили її тіло, продовжують жити і стають агресивними — боротися з ними вже немає кому. І якщо в родині за одним похороном незабаром буває другий, то майже напевно причину нещастя, що звалилося, треба шукати аж ніяк не в містиці.
Молодик у березні минулого року виїхав у відрядження до Сургута і там зненацька помер від інфаркту. За тілом покійного до далекого північного міста відправилися найближчі родичі — брат і дружина. Для перевезення тіла довелося найняти мікроавтобус. Водій спочатку засумнівався, а потім погодився виступити в незвичній для себе ролі, тим паче що запропоновані за послугу гроші вартували всіх фізичних і моральних витрат. Спідометр жваво відраховував сотні кілометрів, залишаючи позаду стовпи і рідкі вогні селищ, що спали. Коли незвичайний катафалк уже під’їжджав до обласного центру, клієнти запропонували влаштувати невеликий перепочинок. До найближчої автостоянки з гарячим обідом і комфортним туалетом залишалося кілометрів з півтора, як раптом мікроавтобус-катафалк різко повернув убік і врізався в дорожній знак на узбіччі. За іронією долі водій машини відбувся легким переляком. Постраждали здебільшого пасажири: брат покійного розбив голову, а дружина, точніше вдова, дістала тяжку травму живота. Витягти труну вдалося лише за допомогою автогену, тому що корпус автомобіля був деформований, а всі двері заклинило.
Розслідували обставини дорожньої драми співробітники ДАІ. Вони майже не сумнівалися, що в усьому винуватий водій: мовляв, стомився за кермом і задрімав. Але медична експертиза внесла в цю версію істотні корективи. Як удалося встановити медикам, водій не випадково втратив на якийсь час контроль над собою: його психіку паралізували випари, що виходили з трупа в труні. Людина просто «відключилася», як пересічний токсикоман. Вражені висновками експертів родичі покійного віднайшли можливість заплатити водію за ремонт понівеченого авто.
Те, що мертве тіло здатне виділяти особливий токсичний запах, установили ще наші далекі предки. З давніх часів також відомо, що цей запах діє на людину, як наркотик: спричинює галюцинації, розслабленість, сонливість. За свідченням деяких священнослужителів, траплялися випадки, коли дячки, які жили при маленькій церкві, під час проведення релігійних обрядів, пов’язаних із небіжчиком, бачили всяку погань, навіть мерця, що встає з труни. Ця нісенітниця є і у фольклорі, згадує її також незабутній Микола Гоголь, таємничу смерть якого теж понині не розгадано.
...28-літня Тетяна провела поруч з тілом батька більше доби. Потім піднялася і зробила крок з вікна квартири, розміщеної, на щастя, на третьому поверсі. Крім того, жінка впала в сніжний замет, сильно вдарилася, злякалася, але, по суті, майже не постраждала. Прийшовши до тями, Тетяна повідала медикам таку історію. Вона сиділа біля труни і невідривно дивилася на покійного. Раптом батько розплющив очі, озирнувся і, ставши на підлогу, пішов навприсядки по кімнаті. Разом з ним почали танцювати якісь виродки. Потім весь цей дикий хоровод пішов через вікно, що відчинилося. Тетяна перегнулася через підвіконня і з подивом побачила, що батько внизу, на залитій сонцем зеленій галявині, знаками кличе її до себе. Тетяна покірливо підкорилася і ступнула вперед...
Ну а продовжити далі, напевно, кожний зможе, згадавши схожі приклади зі свого життя чи життя близьких.
