Зовсім не випадково недавня публікація в «ГУ» про неправедні перипетії на металургійному заводі ім. Петровського («Приватизаційна пастка, або Таємниці Петровського двору», номер за 30 вересня) спонукала і трудовий колектив Марганецького гірничо-збагачувального комбінату апелювати до нашої газети. У свою чергу газета профспілок Дніпропетровської області «Позиція» (№ 36 (602) за 26 вересня 2003 р.) повідомила, що в зв’язку з цим Президент України Леонід Кучма доручав Кабміну здійснити перевірку на ДМЗ ім. Петровського. «КРУ в Дніпропетровській області, — пише газета, — виявила масу порушень. Але найбільше ревізорів здивував контракт ДМЗ з ТОВ «Брюс Кий», яке зареєстроване і розташоване у Києві. За цим контрактом ТОВ зобов’язувалося постачити на завод аглорудну сировину, за що отримало передоплату в розмірі 162 мільйони гривень... Зрозуміло, що ніякої аглорудної сировини в «Брюс Кий» не було і нічого ТОВ на Петрівку не постачило». І далі: «В ході оперативно-слідчих заходів встановили, що ТОВ «Брюс Кий» було зареєстроване на загублений паспорт Плотка Д., який ніякого відношення до ТОВ не мав і не має. І 16 липня 2001 року було порушено кримінальну справу... Знавці зі служби боротьби з економічними злочинами вияснили, що всю суму «Брюс Кий» через приватні підприємства «Сокіл» і «Альбатрос-М» перерахував на рахунки якихось латвійських фірм. Відповідальність за аферу «Приват-Інтертрейдинг» зіпхнув винятково на голову правління ВАТ «ДМЗ ім. Петровського», якого спостережна рада і звільнила... На часі назвати героя — тодішнього голову правління Петрівки — Кузьменка Володимира Олексійовича». Що ж відбувається?
І щуку кинули у річку
Якщо свого часу тутешній Нікопольський завод феросплавів будувався виключно для переробки сировини одного з найбільших у світі марганцеворудного басейну, то при новому власникові змушений закуповувати марганцевий концентрат в Африці й Австралії. Оскільки йому так вигідніше. Абсурд, звичайно, але нехай з цього приводу болить голова у високих державних чиновників.
А що ж хвилює трудовий колектив — рядових, як то кажуть, робітників? Неважко здогадатися, що заробітна плата. Точніше, її рівень. Зовсім недавно, натякаючи, мабуть, на те, що еліта нації не лише серед «китів» водиться, бригадирові очисної комплексної бригади шахти Марганецького ГЗК Олександру Рою присвоїли звання Герой України. Але скільки, вгадайте, заробляє зі своїми хлопцями Олександр Іванович? Особливо враховуючи, що праця в марганцевій шахті набагато важча, ніж у вугільній чи залізорудній? Як мені повідомили, середня зарплата гірників Марганецького ГЗК становить сьогодні лише 564 гривні на брата. Себто практично вдвічі менше, ніж загалом у гірничорудній та металургійній промисловості. А от гірники кажуть, що мала б уже давно сягати мінімум 670 гривень на місяць і вище. Як того вимагає колективний договір між профспілковою організацією та роботодавцями комбінату на нинішній рік.
— Але умова колективного договору щодо підвищення заробітної плати не виконується й досі, — говорить голова профкому ВАТ «Марганецький ГЗК» Анатолій Буряк. — Це поступово й загострило ситуацію в колективі до такої міри, що вона переросла у відкрите протиборство...
Усе скінчилося, відразу скажемо, тим, що 28 липня ц. р. профком комбінату на своєму засіданні ухвалив «согласно ст.45 КЗоТ Украины потребовать от собственника или уполномоченного им органа расторгнуть трудовой договор (контракт) с председателем правления ОАО «Марганецкий ГОК» Кузьменко Владимиром Алексеевичем».
А почалося все з того, що Володимир Олексійович сам попросив зібрати профспілковий актив, каже Анатолій Буряк, щоб поспілкуватися. Так і вчинили. Багато чого цікавого розповів Кузьменко головам цехових комітетів.
— Усе це, з одного боку, нам ясно, як на долоні, з другого, навпаки, неясно, мов у тумані, то хай йому грець! — загукали раптом хлопці. — Тому краще давайте про зарплату говорити. Це нам ближче до рота і тіла. Скільки ж гірники, щодня ризикуючи своїм здоров’ям та життям, голодранцями ходитимуть?
Однак... Епістолярна війна
Що після цього відбувалося, залюбки описав би Остап Вишня. Профактив, за словами Буряка, так і не знайшов підтримки з боку правління ВАТ. Потрапити на прийом до голови правління профспілковому ватажкові стало, за його словами, великою проблемою. Тим часом профком виніс на обговорення саме проблеми виконання (точніше, невиконання) умов колективного договору, запросивши відзвітувати заступника голови правління Вілія Бондаренка, але так і провели засідання без нього, недивлячись на те, що всі документи було підготовано.
Дійшло до того, що профспілковому лідерові з роботодавцями довелося спілкуватися виключно письмово. Буряк писав листи мало не щотижня, а Кузьменко відповідав не завжди. Якби тепер це листування видрукувати окремим томом, то в підметки не годилася б йому епістолярна спадщина навіть класиків світової літератури. Ось, скажімо, прокурор міста В. Федоркін, якого Буряк з відчаю (і з надією) підключив до «дискусії», 4.07.2003 р. пише: «На основании проведенной проверки прокуратурой города разъясняю Вам, что на основании заключенного коллективного договора на 2003 год между правлением ОАО «Марганецкий ГОК» и профсоюзным комитетом металлургов и горняков ОАО «Марганецкий ГОК», п. 2.2 гласит, что правление комбината лишь ПРЕДУСМАТРИВАЕТ (виділено прокурором. — Авт.) с 1 января 2003 г. повышение тарифных ставок и ПРЕДУСМАТРИВАЕТ повышение уровня заработной платы трудящимся комбината при наступлении определенных условий... На основании вышеизложенного разъясняю, что правление комбината конкретных обязательств на себя не брало в отношении повышения тарифных ставок и повышения заработной платы, а только лишь ЗАПЛАНИРОВАЛО при наступлении СОВОКУПНОСТИ УСЛОВИЙ, которые определены в коллективном договоре».
Якщо раптом комусь щось незрозуміло, уточню: голова правління ВАТ Володимир Кузьменко у власному листі на ім’я Буряка завбачливо зазначав, що «хотелось бы обратить Ваше внимание, что содержание п. 2.2 носит не категорический характер обязательного исполнения, ибо Толковый словарь русского языка под редакцией Ожегова дает следующее определение понятию «предусмотреть»: «предвидя, приготовиться к чему-нибудь»...
Кожен розуміє ситуацію по-своєму. Профспілка цитує п. 2.2 колективного договору так: «Правление предусматривает с 1 января 2003 года установить уровень тарифной ставки 1-го разряда с нормальными условиями труда не ниже 65% от прожиточного минимума, а с 1-го июля 2003 года — не ниже 80% от прожиточного минимума.
Правление совместно с профсоюзным комитетом предусматривает в 2003 году дальнейшее повышение заработной платы трудящихся комбината при условии:
- увеличения объемов добычи руды и производства марганцевого концентрата;
- изменения уровня минимальной заработной платы;
- сокращения численности персонала.»
Або таке: у колективній угоді є й пункт 4.5, який ПЕРЕДБАЧАЄ забезпечення робітників «якісним спецодягом, спецвзуттям і засобами індивідуального захисту». А робітники, якщо хочете знати, працюють у допотопному дранті. Зрозуміло, що це також їх обурює. То шановне правління «відзвітувало» цифрами тих сум, які підприємство наче витратило на придбання спецодягу. З яких неясно, багато це чи мало, досить чи ні, і чому спецодягу все одно не вистачає. Це як у радянські часи взуття шили в разрахунку на душу населення, а шити треба було, виявляється, на ногу...
Шиють уже інше
Що саме інше? Компромат. Чому? Бо й самого Буряка більше цікавить інше. На комбінаті нагромадився тримісячний запас вийнятої з надр руди. Через відсутність на неї попиту. Бо що ви хочете, коли марганцевий концентрат возять із Габону та Гани! А щоб збагнути, чому, спершу треба, на думку Буряка, з’ясувати, чому за кожну тонну «домашнього» концентрату його комбінатові перепадає лише 5 доларів, а посередникові в особі компанії «Сентоза» — цілих 24 долари (за інформацію газети «Позиція» № 36 (602) від 26.09.2003 р.) Зрозуміло, що така цікавість Буряка, ця його «особлива думка» не може подобатися уповноваженим компанії. Не туди, куди слід, тиче, мовляв, свого носа впертий поборник інтересів трудящих!
А ситуація на підприємстві дійсно зашкалила. Не хтось сторонній, а сам же В. Кузьменко, виступаючи врешті-решт на «доленосній» для нього конференції, визнав, що «за последние шесть месяцев принято на комбинат 319 человек, уволено 512, при этом трудящиеся увольняются в основном по причине выезда на заработки». Буряк же від себе тепер додає, що ще й «по причине» небезпечних умов праці. Зараз на комбінаті травматизм у 8—9 разів (!) вищий, ніж на сусідньому аналогічному Орджонікідзевському ГЗК. Жах!
Зрозуміло, що свою вимогу розірвати трудову угоду (контракт) з головою правління В. О. Кузьменком профком давно передав за призначенням — власникові комбінату. Як неважко здогадатися, власник ні кує ні меле. Таке «непорозуміння» робітники ГЗК називають стихійним лихом. І радять Президентові, Кабміну та Генпрокуратурі, якщо вони не в змозі «ліквідувати настільки катастрофічні наслідки приватизації», утворити нову силову структуру. Щось на зразок міністерства з надзвичайних ситуацій у вітчизняній економіці.
Дніпропетровська область.
