Осінь — пора підбиття підсумків роботи Агропромислового комплексу. Дуже неоднозначним видався цей рік для сільського господарства. З одного боку, кліматичні умови не дали змоги виростити очікуваний урожай зернових, що призвело до ситуації, яку часто називали навіть кризовою, а з другого — досить значними досягненнями можуть похвалитися виробники соняшнику, соняшникової олії та буряківники.

Хоча останні ще не завершили сезон, але на сьогодні аграрники, за даними Кабінету Міністрів, уже зібрали цукровий буряк на 92% засіяних площ обсягом більш як 14,5 млн. тонн буряків. Середня врожайність становить 207 ц/га, що за прогнозами Мінагрополітики забезпечить загальний врожай цукрового буряка в цьому році на рівні 15,5-16 млн. тонн. Торік було зібрано 14,4 млн. тонн цукрового буряка. Отже, можна було б порадіти за певні успіхи бурякоцукрової галузі. Однак ситуація, що склалася на ринку цукру, викликає певні сумніви в досконалості його організації і регулювання, а також певну тривогу за майбутнє стратегічної для України цукрової галузі.

Головна проблема нині — це перенасичення ринку товаром, насамперед за рахунок імпорту, що знижує ціну на цукор до нерентабельного чи навіть збиткового рівня. Розпочалося це ще 1999 року, коли Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру», згідно з яким Кабінет Міністрів України щорічно визначає обсяг виробництва цукру, що поставляється на внутрішній ринок України (квота «А») та мінімальні ціни на цукрові буряки, що поставляються для виробництва цукру квоти «А», і цукор квоти «А».

На жаль, окрім встановлення квоти і мінімальних цін, решта важелів державного регулювання ринку цукросировини та цукру, передбачених Законом України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру», на сьогодні не діє.

Детальний аналіз справ у галузі, під час збирання, вивезення і переробки цукрових буряків урожаю 2002 року, посіву 2003 року, виявляє значний вузол нерозв’язаних проблем, прорахунків та суперечностей, які ставлять під загрозу долю урожаю наступного року і в цілому питання ефективного функціонування всього буряко-цукрового комплексу в майбутньому.

Більша частина причин занепаду галузі криється у відсутності досконалої політики держави та в суб’єктивних чинниках, як усередині самого бурякоцукрового комплексу, так і в його міжгалузевих стосунках.

Починаючи з лютого поточного року, ціна на цукор білий на українському ринку почала поступово знижуватись і в результаті на сьогоднішній день досягла рівня 2150 грн. за тонну, хоча мінімальна ціна встановлена на рівні 2370 грн. за тонну. Такий рівень внутрішньої ціни має руйнівний вплив на буряко-цукровий комплекс та цукровий ринок. Сьогодні, в період збору врожаю, зазнають збитків не тільки торгово-промислові компанії, але й сільгоспвиробники — попит на вирощений ними буряк досить низький. Таке становище неминуче призводить до скорочення інвестицій у галузь, зменшення посівних площ та врожайності. Негативні процеси, які відбуваються зараз у виробництві цукрового буряка і цукру, не лише спрямовують фінансові ресурси не на розвиток вітчизняного буряко-цукрового виробництва, а на закупівлю імпортної сировини для виробництва цукру, але й знижують рівень продовольчої безпеки країни. Якщо до 2001 року Україна повністю забезпечувала себе власним цукром, то тепер у ліпшому разі — на 80 відсотків.

Основною причиною ситуації, що склалася,  є надлишковий імпорт цукру в Україну, в тому числі понадквотні обсяги цукру-сирцю під виглядом цукрових сиропів, підвищений імпорт білого цукру із країн СНД, збільшення обсягів контрабанди. Так, за даними Національної асоціації цукровиків України обсяг несанкціонованого і контрабандного імпорту цукру через західні і східні кордони України становить не менш ніж 340-350 тис. тонн. Близько 30 тис. тонн білого цукру поставлено в поточному році з Грузії, Казахстану та інших країн згідно з угодами про вільну торгівлю. Запаси цукру у населення, пов’язані з використанням давальницької схеми переробки сировини, становлять близько 300 тис. тонн. Ситуацію ускладнює надлишкова тарифна квота на сирець, яка діє у поточному році. В результаті вже зараз легальний імпорт тростинного цукру-сирцю збільшився на 120 тис. тонн і не виключений ввіз ще 180 тис. тонн.

Усі ці обсяги не були враховані при визначенні розміру тарифної квоти на 2003 рік і, відповідно, на сьогодні надлишковий обсяг цукру на українському ринку, за оцінками, становить майже 400-600 тис. тонн. Таке істотне перевищення пропозиції над попитом, безумовно призведе до подальшого падіння цін до мінімально можливого рівня і навіть нижче, а в кінцевому рахунку — до руйнування національного виробництва цукру з цукрового буряку. Слід розуміти, якщо таке становище не зміниться найближчим часом, то наступного року багато господарств відмовиться від вирощування цукрового буряку і перейде на рентабельніші культури. Отже, стратегічний для України товар може стати для неї гірким плодом недостатньо продуманої державної політики в цій галузі і не зовсім професіонального державного регулювання ринку цукру.

Вважаю, що для підтримки українського виробника цукру та стабілізації і захисту внутрішнього ринку цукру найближчим часом необхідно:

1. Підтримати ідею створення державного запасу цукру, щоб не вийшло так, як торік із великим урожаєм зерна, коли його значна кількість пішла на експорт, а тепер ми змушені імпортувати зерно;

2. Для підтримання ціни на цукор на рентабельному рівні запланувати і використати необхідні бюджетні кошти;

3. Підтримати ідею створення державного органу з регулювання продовольчих ринків або ринку цукру.

Що стосується перспективи регулювання українського ринку цукру, то, на мій погляд, тут доцільно здійснити таке:

1. Скоротити ввезення в Україну тростинного цукру. Тростинний цукор-сирець маємо ввозити на територію України виключно у разі виникнення форс-мажорних обставин, коли виробництво цукру з цукрового буряку не покриває внутрішніх потреб. Для цього потрібно виключити з проекту Державного бюджету України на 2004 рік статтю, в якій передбачено встановлення квоти на ввезення цукру-сирцю з тростини обсягом 250 тис. тонн і встановити, що основним механізмом регулювання цукрового ринку є виробничий принцип, коли квота надається за рішенням Кабінету Міністрів України у відповідності до обсягів виробництва бурякового цукру (в пропорції від частки у виробництві цукру з цукрового буряку).

2. Забезпечити недопустимість надання будь-яких пільг чи квот на імпорт на український ринок цукру із сусідніх держав.

3. Заборонити ввезення в Україну цукрового сиропу, в тому числі ароматизованого, який має іншу митну класифікацію. З цією метою забезпечити активізацію і координацію зусиль відповідних відомств для перекриття контрабанди цукру і цукрових сиропів із сусідніх держав.

4. Розробити програму гнучких протекціоністських заходів по захисту вітчизняного виробника і розвитку реекспорту.

5. Створити певні умови для державної підтримки банків, інвестиційних і страхових компаній, бірж, оптових ринків, які спеціалізуються на наданні відповідних послуг суб’єктам ринку цукру.

6. Забезпечити створення і запровадження стабілізаційного механізму в буряко-цукровому підкомплексі, для чого передбачити щорічне виділення бюджетних коштів для створення інтервенційного фонду в період цукроваріння (приблизно з 15 серпня до 15 листопада звітного року) з обов’язковим поверненням цих коштів з певним прибутком (до 1 липня наступного року). Це дасть змогу утримати ціни від різкого зниження в період масового накопичення цукру і забезпечити рентабельність виробництва.

7. Повністю заборонити використання давальницької схеми, як одного з основних джерел несанкціонованого ввезення в Україну імпортного цукру (наприклад, шляхом фальсифікації виходу цукру на заводі).

Олег НЕМИРОВСЬКИЙ, народний депутат України.