Нинішнього неврожайного року ніж у тваринництві запрацював як ніколи активно
Галузь у кількісному вимірі зазнає відчутних втрат. Поголів’я свійської худоби у сільгосппідприємствах скоротилося до рекордної позначки. Масове «скидання» чисельності рогатих та хвостатих восени аграріями, аби здобути кошти на проведення польових робіт, — звичне для вітчизняного агропрому явище. Але розмаху, якого набув процес цього сезону, не пригадують навіть старожили. Товаровиробники як ніколи багато понесли матеріальних затрат, щоб вирощене опинилося у засіках, а не залишилося в полі. До того ж ситуація ускладнюється неврожаєм і, водночас, відчутним подорожчанням колоскових.
І коли, кажуть господарники, купувати зерно за тією недоступною ціною, що склалася, для відгодівлі худоби, рентабельним виробництво зробити майже неможливо. Якщо торік тонна фуражної пшениці йшла за 200 гривень, то тепер важко придбати її дешевше ніж за 600 грн. Збіжжя перейшло до посередницьких структур, які кредитували польові роботи й отримали його задешево. В агроформувань, що спеціалізуються на розведенні худоби і де не змогли запасти достатньої кількості зерна, вибір невеликий: або залазити у борги, купувати збіжжя, сподіваючись на подорожчання м’яса, або вирізати. Здебільшого обирається останній, хай навіть безперспективний, шлях — шлях найменшого спротиву.
Минулого тижня у ролі рятувальників галузі виступали народні обранці від Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин Верховної Ради, які провели виїзне засідання у агропромисловій корпорації «Зоря» (Рівненщина), де господарює народний депутат Володимир Плютинський. До другого читання готуються законопроекти про молоко та молокопродукти, а також про м’ясо та м’ясопродукти. Ці нормативні документи подаються як життєдайні для галузі. Від їх прийняття кормів у господарствах, звичайно, не додасться. Радикальним пунктом законопроектів, у разі ухвалення, стане запровадження мінімальних закупівельних цін на молоко та м’ясо. Щось подібне вже є у бурякоцукровій галузі. Більшість народних депутатів під час засідання висловлювалася, що переробники диктують ціну селянинові. Скільки вони йому заплатять, стільки й буде. А аграрій, мовляв, з молоком нічого не зробить: мусить продавати. Планується ціну на молоко та м’ясо зафіксувати, і підприємства, які цю сировину потребують, під загрозою штрафів не зможуть купувати її дешевше:
— Питання треба розглядати саме в площині товаровиробника, переробника і реалізації продукції, — переконаний заступник голови комітету Михайло Гладій. — В одних економічних умовах по-різному почувають себе ті, що переробляють продукцію, і селяни, які займаються тваринництвом. Міжгалузевий перерозподіл може пройти тільки через бюджет. Ніколи переробна промисловість не віддасть фермеру гроші добровільно. Підгалузям, які займаються переробкою, вигідно, щоб селяни залишалися у такому жалюгідному стані. Можна збирати вершки.
Проте, йшлося під час виїзного засідання, у намірів чимало мінусів. Недосконалість механізму, на думку народного депутата Миколи Мельника, в тому, що окремі (приміром, столичні) переробні виробництва в змозі платити товаровиробникам ціну більшу за мінімальну. Але в разі ухвалення орієнтуватимуться виключно на неї. Тож «чи не краще перерозподіляти прибуток переробних підприємств на користь тих, хто постачає сировину?».
Інша рятівна пігулка, якою народні обранці намагатимуться реанімувати хвору галузь — система дотацій. Дискусійне питання — що дотувати: чи то крупнотоварне виробництво в цілому, чи то кожен літр зданого молока. Були пропозиції дотувати молоко лише вищого та першого ґатунку, щоб «підтягувати» якість. І взагалі — повернутися до кращого досвіду радянських часів: чіткої спеціалізації в галузі, держзакупівель, змагання за середньодобові прирости, рекордні надої.
За словами заступника голови Рівненської облдержадміністрації Олександра Чуприни, питання розвитку законодавчої бази у тваринництві треба було винести на розгляд років десять тому. Галузь нині — шлюпка, відірвана від корабля і покинута посередині моря. Невідомо, чи приб’ється до берега, чи шторм її переверне і затопить. Виростити корову — як мінімум три роки треба працювати. Загубити можна за одну мить. Це сьогодні на місцях і робиться. Хто молоко забирає, той і ціну диктує. Щоб нам не сказали, що у нас немає ринкової економіки, йдемо на все. І губимо цілі галузі. Нині в області переробники платять 4,2 гривні за кілограм живої ваги ВРХ масою 400 і більше кілограмів. Менш вгодоване поголів’я йде по 2,8—3 грн. за кілограм. Треба, аби діяла нижня регульована ціна, — виробник має знати, що одержить, виростивши корову, бичка, здавши молоко. До того ж з дотаціями на державному рівні не має бути розбіжностей, наголошував заступник голови облдержадміністрації: «Спочатку, у 2000 році, платили гривню за кілограм живої ваги, наступного року — 70 коп., у 2002 -му — відмінили, півроку 2003 — не платимо, а з шостого червня знову доплачуємо гривню тридцять на кілограм. І тут пішли люди на прийом: «Чому я здала бичка 1 червня, дотацію не отримала, а хто здав 8-го — має?»
Під час засідання народні обранці постановили опрацювати пропозиції та провести інвентаризацію наявної законодавчої бази. Також створили робочу групу, на чолі з Михайлом Гладієм, яка працюватиме над документами. Якщо вирішиться, що мінімальним цінам бути, — у сесійній залі народяться відповідні закони. Потім Кабмін встановить їх величину. А поки — маємо те, що маємо. Як сказав міністр агрополітики Сергій Рижук: «Кожен бізнесмен, який вирішив працювати в аграрній сфері, прийшовши зі своїми грошима на село, перше, що робить, — знищує тваринництво».
