Про це йшлося на ІІІ міжнародній конференції «Освіта в українському зарубіжжі: досвід становлення і перспективи». Представники діаспори, науковці, педагоги з 17 країн ділилися досвідом, як за допомогою освіти передавати нащадкам традиції, історію, самобутність предків.
— Скільки українського слова збережеться поза Україною, стільки буде збережено української душі, — проголосив під час засідання у Київському державному національному університеті
ім. Тараса Шевченка голова товариства «Україна—Світ» Іван Драч.
За словами першого заступника Міністра освіти і науки України Василя Ткаченка, в жодній з країн СНД державна турбота про національні меншини не поставлена так високо, як в Україні. Вже маємо 82 міжурядові і 45 міжвідомчих угод про співробітництво в галузі освіти і науки з 56 країнами світу. Національна програма «Закордонне українство» згуртувала державні та громадські об’єднання, які задовольняють національно-культурні й мовні потреби. Тішить, що в першому читанні вже прийнято закон про статус зарубіжного українця.
З теплотою говорили про Молдову, в якій на рівні Міносвіти є спеціальний підрозділ, що опікується українським шкільництвом. Тут у 52 навчальних закладах вивчають українську мову. А в Придністров’ї навіть офіційною визнано нашу мову, якою 250 тисяч осіб уже здобули освіту.
У Російській Федерації теж є низка шкіл, де опановують українську, зокрема в Башкортостані, Тюменській області. Але коли в нас налічується 1,5 мільйона учнів, які вчаться російською, то за даними, що надходять від північного сусіда, лише якась сотня-друга школярів у Росії слухає предмети українською. Тим часом українська школа з’явилася у далекому Парагваї.
Учасники конференції не тільки слухали лекції провідних спеціалістів, мовознавців, а й відвідали уроки у столичних школах, побували в театрах.
Зі свого боку, українська діаспора похвалилася науковими працями, художньою літературою, підручниками і виставкою ікон-вишиванок італійського священика українського походження отця Блажейовського.
