Є певний символ у тім, що свою акцію журналісти «Голосу» розпочали саме з Луганського будинку дитини № 2. Чи не доказ це того, що в зоні уваги парламентської газети перебувають і найменші громадяни української держави. У квітні 2003-го, побувавши в Луганську з робочим візитом, вихованців дитбудинку відвідав Володимир Литвин, частий гість тут народний депутат України Василь Надрага. Тепер приїхали журналісти видання Верховної Ради. Отож, мабуть, не буде перебільшенням сказати, що Луганський будинок дитини перебуває начебто під покровительством парламенту.
Акція газети збіглася з іншою акцією, яку проводив Василь Надрага разом з обласною жіночою організацією «Дія». Називалася вона «Фото на пам’ять». Цього дня вихованцям дитбудинку вручали альбом з першими в їхньому житті фотографіями. Поки що знімків тільки два — самі малята і груповий, інші аркуші альбому порожні. Їх заповнюватимуть у міру того, як дитина буде рости. Альбом, по суті, — це документ, що додадуть до справи дитини.
Одержавши такий незвичайний подарунок, трирічні малята тикали пальчиком у своє зображення, захоплено сміялися і показували дорослим: це Давид, це Кирило, це Маша. А Давид ще сказав: «Дивіться, яке гарне в нас свято!»
Доля кожного вихованця дитбудинку по-своєму трагічна. Тут 108 дітей, і 35 з них стали інвалідами внаслідок грубої некоригованої патології, дитячого церебрального паралічу. Четверо з них ВІЛ-інфіковані. Тут діти житимуть до трьох років, а потім знайдуть новий дім і, хочеться сподіватися, справжню родину. За дев’ять місяців після відкриття цієї установи, що належить Міністерству охорони здоров’я, вже усиновлено більш як тридцять дітлахів. Головний лікар Катерина Донцова вважає це гарним показником і підкреслює, що більшу частину дітей усиновили саме українські, а не іноземні громадяни, як було раніше. Вона припускає, що на бажання наших співвітчизників прийняти у свою сім’ю дитину з Луганського дитбудинку багато в чому впливають умови, в яких живуть тут діти.
Це, мабуть, один з найкращих таких закладів у нашій країні. Світлі просторі приміщення, професіонали-фахівці, сучасне обладнання. Понад сто дітей від місячного віку до трьох років обслуговують 260 співробітників. Дітлахи тут доглянуті, з пухкими щічками, здоровим кольором обличчя. Потрапляють сюди малюки геть не такими. Машу Монастирську крихіткою знайшли біля дверей монастиря, тому вона й одержала таке прізвище. Мишко отримав ім’я «завдяки» своїй... клишоногості. Октябринку знайшли в пакеті на березі річки в Краснодоні. Була осінь, жовтень. Тому й отримала вона ім’я за російською назвою місяця.
«Правда, вони не схожі на сиріт?» — запитувала в нас Катерина Михайлівна. І їй важко було заперечити. Слава Богу, ці діти порівняно здорові і є можливість їх усиновити. А ось 12 вихованцям, найпевніше, не пощастить знайти родину, бо вони страждають хворобою Дауна. Таких не усиновляють. Від таких, навпаки, відмовляються навіть рідні батьки. До речі, на рік у Луганській області народжується 17 дітей з таким пороком, 12 з них сьогодні перебувають у Луганському будинку дитини.
...Дітвора захоплено тримала в руках повітряні кульки, подаровані журналістами «Голосу», і за обидві щоки уминала цукерки. Головний лікар такий «солодкий стіл» дозволила. Нехай уже, адже сьогодні свято.
