Залишаючи Україну у зв’язку із завершенням своєї дипломатичної місії, Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Казахстан Равіль ЧЕРДАБАЄВ  дав інтерв’ю нашій газеті:

— З Україною для мене пов’язано багато чого. Мій батько під час війни форсував Дніпро, визволяв Київ і ще чотирнадцять українських міст, тому мої перші асоціації з Україною — листи-трикутники з фронту. Наші народи дуже поєднані один з одним. У нас спільні корені й історія. Доля більш як трьох мільйонів українців пов’язана з Казахстаном: війна, цілина, освоєння космосу... Відповідно до останнього перепису в Казахстані проживають 550 тисяч українців. І я збираюся займатися питаннями, що стосуються інтересів України, продовжуючи свою дипломатичну роботу на батьківщині.

З 1999 року, коли я приступив до роботи в Києві, зроблено чимало: створено десятки спільних підприємств, відкрито торгпредства, почесні консульства Казахстану. Україна і Казахстан мають ґрунтовну договірно-правову базу. З кожним роком збільшується товарообіг. У нинішньому році він буде не нижче 700 млн. дол. З Казахстану сюди йдуть енергоносії, газ, нафтопродукти, зерно. З України — устаткування і запасні частини для потреб паливно-енергетичного комплексу, літаки, вертольоти і багато іншого. Проте я вважаю, що використано далеко не весь потенціал для співробітництва. У нас є величезні можливості в транспортній, енергетичній і нафтогазовій галузях. Коротше кажучи, непочатий край роботи. Торік зовнішній товарообіг Казахстану становив 16 млрд. дол. 50 відсотків цієї суми припадає на країни СНД. З них на суму більш як 5 млрд. дол. закуповується устаткування для ПЕК. А з України ми його закуповуємо всього на 150 млн. дол. Це дуже мало. Адже ми можемо мати 4—5 млрд. дол. товарообігу тільки на устаткуванні і запчастинах для ПЕК.

— На п’ятому засіданні міждержавної комісії України і Казахстану казахстанська сторона виявила зацікавленість в участі в експлуатації «Одеса—Броди». Чи побачимо ми все-таки казахську нафту?

— Так, є принципова згода керівництва: будь ласка, ми готові наповнити українську трубу, але фактично домовлятися між собою повинні не президенти, а компанії, які цим займаються. У Казахстані завершився процес приватизації. В нас більш як 85 відсотків господарських суб’єктів —приватники, що дають більше 80 відсотків ВВП. Казахстан добуде цього року близько 50 млн. тонн нафти. Нам достатньо для внутрішніх потреб 10 мільйонів. Решту будемо експортувати. Куди? Ми знаємо, що з Казахстану нафта піде й у бік Європи. Наскільки буде для цього привабливий «Одеса—Броди», залежить від того, які умови запропонують українські компанії. Якщо це буде дорожче, ніж танкерні чи залізничні перевезення, то, звичайно, нафта туди не піде. Нині йдуть активні переговори.

— Чи дискутується в Казахстані так гостро і широко, як і в Україні, тема Єдиного економічного простору?

— У нас немає суперечливих думок стосовно ЄЕП. Ми зацікавлені в експорті своєї продукції, що утруднений через відсутність відкритого виходу через море на світовий ринок. Приміром, проходження тонни нафти залізницею по території Казахстану коштує від 6 до 8 доларів, по Росії — від 17 до 23, а українською територією — від 8 до 12 доларів. Тобто виходить, на тонну нафти йде націнка від 43 до 50 доларів. Додайте ще й акцизи, податки, митні тарифи... Створення ЄЕП дає нам можливість зняти додаткові оплати на шляху просування наших товарів. Тому казахстанці — «за» ЄЕП, і ми є одними з тих, хто дбає про цю справу.

— Чи є у вас побоювання, що у зв’язку з нинішньою кризою в україно-російських відносинах через Тузлу ЄЕП може не відбутися?

— Тоді виходить, що всі відносини, які до Тузли були в Росії й України, один цей факт може перекреслити? Ні. Вважаю, те, що сталося, — це непорозуміння, і воно не вплине на економічну інтеграцію. Тільки якщо питання рубати з плеча, проблема Керченської протоки може змусити по-новому подивитися на взаємини і вплинути на створення ЄЕП. Навряд чи так хтось робитиме. В Україні розуміють, що треба все осмислити. Думаю, що найближчим часом конфлікт буде розв’язано. А що ви гадаєте, вступ до Євросоюзу — простіший? У нього теж свої правила. Якщо до всього підходити з побоюванням, то тоді не треба жодних переговорів. Потрібно відгородитися від усіх. Інше питання, що правила гри треба чітко визначити. У нас у Казахстані дипломати кажуть: «Возвеличмо свої степи, не принижуючи чужих гір». На мій погляд, такою і має бути політика.