Наближаються до завершення рисові жнива на землях Антонівки, що в Скадовському районі Херсонської області. За середньої обласної врожайності зернових сім з «гаком» центнерів тут намолочують по 50—60, а на окремих гектарах — і до 80. Щедро вродило «біле українське золото» на полях-чеках Дослідної станції рису Української академії аграрних наук.
Можна купувати за кордоном каву, але гріх завозити рис
Утім, високі врожаї — не найголовніше для рисівників, — стверджує директор станції Анатолій Ванцовський. Важливіше — забезпечення галузі науковим потенціалом. 60 науковців станції — потужний «мозковий центр» важливого напряму зернового господарства країни. Станція надає елітне насіння, нові сорти, технології; тут вчать, як вирощувати цінну культуру.
— Херсонщина посідає «золоту середину» з обсягів вирощеного рису, — між Кримом та Одеською областю, — зазначає начальник обласного сільгоспуправління Володимир Авраменко. — Врожаї цієї культури щороку радують. Розширення площ під рис ми схвалюємо, бо відомо, що кожна цивілізована країна закуповує за рубежем лише ту продукцію, котру неможливо виробити у себе. Не росте у нас, скажімо, кава, чай, але гріх купувати рис, котрий щедро родить у південних зонах, до того ж на малопродуктивних для інших культур прибережних землях Чорного моря та його заток.
Законом не передбачено
Кандидат сільськогосподарчих наук Анатолій Ванцовський знає про рис, мабуть, усе. Понад чотири десятиліття займається ним.
— Ми проаналізували статистику Міністерства економіки стосовно імпорту рису, — зазначає Анатолій Антонович, — і з’ясували, що у 2001 році, приміром, 60 тисяч тонн завезли з 18 країн світу. Але тільки в чотирьох із них його вирощують. Азіатський рис постачають нам Прибалтика, Нідерланди, інші країни. Чому? Та тому, що він низький за якістю, і європейські держави його нізащо не беруть. В Італії, Франції, Іспанії заборонено ввозити неєвропейський рис. Постачальники купують його за низькими цінами і збувають нам. А законодавством не передбачено, щоб митники визначали якість цієї продукції.
Вітчизняний рис перебуває під суворим санітарним контролем, тоді як імпортний позбавлено цього. Не дивно, що попит на український рис у нас збільшується з кожним роком. На останньому сільськогосподарському ярмарку в обласному центрі, наприклад, до автомашини з антонівським рисом вишикувалася черга, якої давно не бачили. Трапляються й курйозні випадки. Спритні ділки нерідко видають імпортне зерно за вітчизняне. Не раз, каже директор, доводилося спостерігати і суміш різного рису під назвою «скадовський».
Нинішні потужності українських рисових чеків здатні забезпечити країну цінним зерном цілковито. Таке було лише до 1990 року. Наша потреба в цьому продукті —180 тисяч тонн на рік.
Відплатиться сторицею...
Напевне, у світі немає місця, де не побував би директор Дослідної станції. Безліч гостей прийняв і в себе. Ото, буває, ходять, розпитують, дивляться, мацають, нюхають і навіть жують... Спеціально для цього рисівники в невеличких мішечках виставляють різні сорти. Ретельний облік їм, звісно, не ведуть, тож зникнення з демонстраційного стенду однієї торбинки після чергових візитерів ніхто начебто й не помічає. Цим не переймаються, бо знають, що повернеться вченим сторицею...
— Господин Анатоль, наши лаборатории сделали всесторонний анализ риса из вашего мешочка — его качество высочайшее! — пролунав у слухавці голос недавнього американського гостя. — Как вы достигли таких показателей?...
Малогербіцидні технології
На початку 90-х років у Скадовську не на жарт розгорілася боротьба — одна з місцевих громадських організацій виступила проти вирощування у районі рису, оскільки воно завдавало шкоди природі. Це призвело до значного скорочення площ та підштовхнуло водночас до пошуку нових технологій.
— Сьогодні інша картина, бо до Ванцовського їдуть по науку з усього світу, — каже Анатолій Юрченко, голова Херсонської облдержадміністрації, аграрій за фахом, який має великий досвід роботи в одному з трьох «рисівних» районів області. — Технології, що розроблено вченими станції, — малогербіцидні, а головне, безскидові — шкоди навколишньому середовищу не завдають.
Вирощування рису перебуває під постійним контролем обласної санітарної служби та управління екології. Відтепер захисники довкілля можуть не турбуватися. Навіть більше — рис вважається природним очисником і повітря, і води. Адже не випадково у Японії, приміром, рисові системи розташовано поблизу промислових підприємств.
«Ідуть за тим, хто знає, куди йти»
Рис, як цінний для здоров’я продукт харчування, посідає друге місце у світі за виробництвом і перше — за споживанням.
— Утім, держави, де рис є національним і стратегічним продуктом, не мають таких технологій, — зауважує Анатолій Ванцовський. — Японці були приємнно вражені нашою замкненою системою використання води під час вирощування рису — винаходом науковців Дослідної станції, який дає можливість значно скоротити затрати води. Якщо за звичайного, «скидового» методу її потреба сягає 12—15 тисяч кубометрів, то нині достатньо й семи. Гербіцидів йде всього 150 грамів на гектар.
Щоправда, спроб звинуватити скадовських рисівників у всіляких бідах, нині також вистачає. А сприймають їх науковці як прагнення окремих осіб набути політичної ваги напередодні чергових виборів.
Три роки тому міжнародна організація, що займається продуктами харчування (ФАО), відрядила до України комісію з тим, щоб вивчити стан вирощування рису. Після детального знайомства з технологіями, науковим їх обгрунтуванням Анатолію Ванцовському запропонували виступити на міжнародному симпозіумі і розповісти про свій досвід. А Дослідну станцію рису УААН прийняли в члени Міжнародної асоціації вчених та виробників рису.
...У кабінеті Ванцовського на стіні висить напис, який він побачив в одного іспанського мільйонера: «Люди йдуть за тим, хто знає, куди йти». В цьому, здається, і криється відповідь на те, що головне нині в Антонівці — селі, де є газ, світло, тепло, телефон...
— Та найбільше, знаєте, що мене радує? — мовби запитує директор. — Те, що вранці на наряд збирається чимало молоді... Значить, є кому, нам, ветеранам, справу передавати...
ДО РЕЧІ
З новим роком! Рису
Генасамблея ООН оголосила 2004 рік Міжнародним роком рису, який є продуктом харчування номер один для половини людства, з успіхом замінює хліб. Протягом останніх десяти років кількість «добутих» білих зерен неухильно зростає — у світі їх збирають у середньому майже 560 мільйонів тонн за рік. А за підрахунками вчених, щоб задовольнити потреби населення світу в їжі, виробництво рису до 2025 року має зрости на 70 відсотків.
Як і у виробництві інших зернових культур, збільшення виробництва цієї культури зазвичай визначається підвищенням урожайності. Врожайність рису у світі протягом десятиліття збільшилася з 3,5 тонни до 3,9 тонни з гектара. Посівні площі під ним зросли на 4,6 відсотка. Серед світових виробників білих зерен на першому місці Китай (177,6 мільйона тонн у 2001 році). Далі йдуть Індія, Індонезія, В’єтнам, Бангладеш, Таїланд, Мьянма, Філіппіни, Японія і Бразилія. Ці само країни є і найбільшими постачальниками рису на світовий ринок.
