Коли олімпійський спокій — шлях до провалу

На превеликий жаль, доводиться констатувати, що стан забезпечення підготовки спортсменів України до участі в цих найпрестижніших всесвітніх спортивних змаганнях украй незадовільний. І якщо ми терміново не вживемо невідкладних заходів, можна впевнено передбачити подальшу втрату нашою державою провідної ролі в міжнародному спортивному русі.

Насамперед це вирішення найболючішої проблеми — питання фінансового забезпечення. Її важливість чудово розуміють наші найближчі сусіди — Росія, Білорусь, Польща та інші. В цих та інших країнах для розвитку матеріальної бази спорту виділяють значні бюджетні кошти, здійснюють привабливу податкову політику, стимулюють роботу тренерів, проводять досить активно селекційну роботу серед перспективних спортсменів. І такий підхід дає вагомі спортивні результати. Приклад тому — останній чемпіонат світу з легкої атлетики. Нас випередили — і Росія, і Білорусь.

А ми чотири роки економимо кошти на розвиток спорту, а в останню мить, напередодні Олімпіади, виділяємо певні кошти, які порівняно з попередніми роками начебто більші, але все одно не можуть задовольнити навіть мінімальних потреб спорту. Тому й не дивно, що з дуже почесного дев’ятого місця на Олімпіаді в Атланті Україна в Сіднеї опинилася на 21-му. Зрозуміло, що наш бюджет не в змозі повною мірою задовольнити потреби розвитку олімпійських видів спорту. Зважаючи на цю обставину, Верховна Рада України прийняла закон щодо визначення додаткових джерел фінансування розвитку олімпійського та параолімпійського рухів. Результат сумно відомий — уже вдруге поспіль вето Президента.

Не знаю, чим керувалися ті, хто двічі готував вето. Очевидно головне: це — провал. Тим паче що підготовка до Олімпіади ведеться не за рік, а весь проміжок часу від Олімпіади до Олімпіади.

Висловлю і свою особисту точку зору. Здається, що групи політиків змагаються між собою, аби насолити більше одне одному. Гадаю, що Прем’єр-міністр даремно погодився очолити НОК, адже зрушень нема. Даремно Президенту вручили посвідчення № 1 члена національної збірної команди України, яка готується до XXVІІІ літніх Олімпійських ігор в Афінах. За такого підходу до головних змагань світу нема чого очікувати позитивних результатів. Соромно буде!

Даремно ті, хто готує вето і дає документи для підпису главі держави, думають, що знесилюють політичного опонента. Ні! Цим самим знижується навіть надія на перемогу! Страждає спорт.

Комітет пропонував законодавчо визначити роль і місце спортивної лотереї (як фінансового чинника). Але й ця пропозиція наштовхнулася на незрозумілий спротив. А свого часу кошти від «Спортлото» сприяли створенню в колишньому Радянському Союзі однієї з найкращих у світі спортивної бази, частиною із залишків якої і досі ми користуємося. І сьогодні багато країн світу завдяки спортивній лотереї пристойно підтримують спорт.

Треба врешті-решт остаточно і чітко визначитися: або ми достатньо фінансуємо розвиток спорту за рахунок державного бюджету, або законодавчо унормуємо залучення до цієї справи позабюджетних коштів. Ми провели низку консультацій із бюджетним комітетом. Спільно знайшли можливість додатково виділити 20 млн. грн. на те, щоб забезпечити мінімум. Просимо підтримати нас.

Особливого значення це набуває для створення сучасної матеріальної бази спорту. Адже за останні дванадцять років держава не спромоглася збудувати жодної бази чи центру олімпійської підготовки, а діючі спортивні бази не відповідають міжнародним вимогам і стандартам. Тому доводиться витрачати значні державні кошти на підготовку наших спортсменів на відповідних базах за кордоном, зміцнюючи цим матеріальний стан спорту країн-суперниць.

У такому само злиденному становищі перебуває наукове та медико-біологічне забезпечення наших олімпійців, для здійснення чого використовують науково-діагностичне обладнання двадцятирічної давнини. Важко збагнути, що Український центр спортивної медицини ще й досі не має свого приміщення, а на утримання головного закладу спортивної медицини виділяють лише 15 відсотків коштів до потреби.

Така нерозумна державна політика щодо фінансування спортивної сфери призвела до втрати найкращих тренерських кадрів. Сьогодні важко знайти бодай одну олімпійську країну, де не працювали б тренери з України. Головними причинами непрестижності тренерської професії залишається низька заробітна плата та недостатнє матеріальне заохочення за досягнення високих спортивних результатів їхніми вихованцями. І навіть нещодавно запроваджені стипендії Президента не вирішують цього питання.

Невід’ємною складовою спортивних досягнень країни завжди була і залишається організація роботи дитячо-юнацьких спортивних шкіл як основного резерву підготовки спортсменів вищої кваліфікації. Так повинно бути, а на практиці школи не в змозі забезпечити на належному рівні проведення навчально-тренувального процесу. До цього варто додати, що п’ятдесят відсотків ДЮСШ належать фізкультурно-спортивним товариствам, правовий статус стосовно фінансування яких так і не визначено. На сьогодні вони, функціонуючи частково за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, ледь животіють. Який кадровий резерв спортсменів можна готувати за таких умов? Коштів ледь вистачає лише на мізерну зарплату тренерам-викладачам. Про придбання спортивного інвентарю, обладнання, проведення навчально-тренувальних зборів, змагань говорити не випадає. Заради цікавості завітайте, шановні колеги, до ДЮСШ. Ви, крім розрухи, бідності неймовірної, холоду — нічого не побачите!

На жаль, на позиціях байдужого спостерігача стосовно розвитку дитячого та юнацького спорту залишається більшість спортивних федерацій. До речі, очолюють їх, як правило, дуже відомі в Україні люди — політичні діячі, представники уряду. І саме на рівні дитячо-юнацьких спортивних шкіл наочно виявляється неузгодженість у діяльності всіх начебто зацікавлених органів влади і громадських спортивних організацій.

До Олімпіади залишилося менше року. Якщо ми терміново не розглянемо додаткові джерела із державного бюджету і залучення можливостей регіонів — результати будуть адекватні витратам.