Безробітних — мільйон, а майстрів — дефіцит

Турбує згортання професійного навчання на виробництві. Обсяги професійного навчання за останні чотири роки зменшилося в чотири рази. Сьогодні навчанням охоплено лише вісім відсотків працівників від загальної кількості зайнятих, внаслідок чого періодичність підвищення їхньої кваліфікації становить в середньому по Україні 12,5 років, а в сільському господарстві, торгівлі, рибному господарстві, сфері послуг — від 50 до 100 років. В той час, як в країнах Європейського Союзу, Японії охоплено відповідно 20 та 80 відсотків.

Характерним є і те, що кваліфіковані у минулому робітники — фрезерувальники, токарі, електрики, мулярі, котрі по кілька років проторгували на ринках, до верстатів повертатися вже не поспішають. Тобто сьогодні основна надія на молодь та випускників професійно-технічних навчальних закладів, на розробку таких правил гри, які дали б змогу стрімко розвиватися закладам профтехосвіти, підвищувати якість своїх випускників.

І тут роль держави — її законодавчого органу, виконавчих структур, підприємців — мусить бути провідною. «Якщо держава втратить чільні позиції у визначенні політики, координації, фінансуванні й розробці стандартів, створення і подальше функціонування системи професійної і технічної освіти залишиться недосяжною метою», — такого висновку дійшли учасники ІІ Міжнародного конгресу ЮНЕСКО в Сеулі.

Парламент України наполегливо прагнув законодавчо підтримати професійно-технічну освіту. Ухвалення в 1998 році Закону «Про професійно-технічну освіту» дещо призупинило руйнівні процеси у цій галузі, різко знизилася кількість навчальних закладів, що закриваються, майже зупинено практику вилучення навчальних приміщень, використання їх не за призначенням. Унормовано діяльність навчальних закладів, зокрема вищих профтехучилищ, чітко визначено, що профтехучилища фінансуються із держбюджету, розв’язано низку соціальних проблем, зокрема відпусток для майстрів виробничого навчання тощо.

Та минув час, і суспільство вкотре переконалося, що одного, навіть такого важливого закону для галузі недостатньо. Як показала практика, частину положень Основного Закону, законів «Про освіту», «Про профтехосвіту» просто нехтують. Всупереч статті 13 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права не всі громадяни України мають необхідні умови для вибору професійного навчання, необхідної якості знань. Так, на освіту в країні виділяється, всупереч статті 61 Закону «Про освіту», лише чотири—п’ять відсотків від внутрішнього валового продукту (ВВП), що вдвічі менше за потребу. А якщо відкинути хитрість, до якої дедалі більше вдається уряд, і взяти до уваги лише загальний фонд бюджету, не зараховувати до державних видатків те, що навчальні заклади самостійно заробляють, то ця цифра буде ще меншою. Ось така реальна картина. Це за того, що кількість бюджетних коштів, які витрачаються на одного жителя України становить 337 доларів США, в той час як в Білорусії — 546, Росії — 851, Республіці Польща —1852, Чехії — 2197, Німеччині — майже 10 тисяч доларів США. Ось і порівняйте, у яких умовах працюють наші сусіди, а в яких — ми!

Заради справедливості зазначу, що об’єктивні економічні чинники не завжди відіграють визначальну роль у діяльності закладів профтехосвіти. В Україні є багато інженерно-педагогічних колективів, які вже сьогодні, всупереч жорстким умовам, працюють на необхідному рівні, готують висококваліфікованих, конкурентоспроможних спеціалістів. Серед них можна назвати Київське міжрегіональне вище училище зв’язку (директор — Петрович В. С.), Генічеське вище будівельне училище (директор — Іщенко В. Г.), Вінницьке вище професійне училище № 4 (директор — Дмитрик О. Д.), Михайлівське вище професійне училище № 52 Запорізької області (директор — Удовиченко В. К.), Львівське вище професійне училище ресторанного сервісу та туризму (директор — Балущак Г. Ф) та ін.

Проте, як свідчить практика, багато керівників, колективів навчальних закладів опустили руки, свою бездіяльність, нездатність працювати у нинішніх умовах пояснюють лише об’єктивними економічними негараздами. Посилює цей негативний вплив і відсутність у Міністерстві освіти та науки України чіткої економічної політики, уваги до цієї проблеми з боку науковців та застаріла нормативно-технічна база. І дійсно, нині працювати дуже складно. Проте, як показали наші дослідження, частина інженерно-педагогічних колективів, їх керівників не в повній мірі використовують наявну правову базу для повноцінної діяльності, слабо знають, а відтак ефективно не застосовують чинне законодавство, а особливо те, що регулює фінансово-господарчу сторону діяльності навчальних закладів. На думку експертів Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України для успішної діяльності сучасних навчальних закладів треба, щоб їх керівники використовували не менш як двісті законів і законодавчих актів. При цьому опитування, проведене нами серед майже 350 керівників профтехучилищ та їх заступників засвідчило, що 75 відсотків опитаних у своїй практиці використовують лише Закон України «Про профтехосвіту» та відповідні накази Міністерства освіти та науки України, ще 10 відсотків опитаних користуються додатково Законом України «Про освіту», Кодексом законів про працю. Лише 15 відсотків респондентів керуються у своїй діяльності також законами про прибуток підприємств, про податок на додану вартість, Земельним Кодексом, законом про патентування окремих видів підприємницької діяльності.

Ситуацію загострює ще й те, що у штатних розкладах професійно-технічних закладів відсутні посади юристів, кваліфікованих економістів. Поза увагою Міністерства освіти і науки, обласних управлінь освіти, на жаль, залишаються донині правова та економічна складові підготовки керівних педагогічних кадрів. Серйозної шкоди реалізації законодавства про освіту завдає практика, коли з ініціативи уряду, законом про Державний бюджет призупинено дію низки положень інших законів, як це, скажімо, сталося зі статтею 57 Закону «Про освіту». Така практика не дає змоги чітко планувати свою діяльність, розраховувати на перспективу свої сили.

Виходячи з реального аналізу ситуації Комітет з питань науки і освіти Верховної Ради України протягом 2002—2003 років здійснив комплексне наукове вивчення стану справ законодавчого забезпечення діяльності професійно-технічних навчальних закладів. Було проаналізовано діяльність сотень навчальних закладів різних типів, їх взаємозв’язки із базовим підприємствами, проведено аналіз чинного законодавства, яке безпосередньо впливає на самопочуття профтехзакладів.

На основі проведеного аналізу Верховна Рада України підійшла до розв’язання ключових проблем профтехосвіти. У липні поточного року конституційною більшістю було затверджено Закон  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань профтехосвіти». На жаль, на цей закон Президентом накладено «вето». І лише після повторного обговорення у парламенті 11 вересня 2003 року цей закон  остаточно ухвалено майже чотирмастами голосами.

Зупинимося тепер на основних моментах ухваленого закону, цінність якого для навчальних закладів важко перебільшити. На думку фахівців його запровадження лише в частині прямої фінансово-економічної підтримки закладів професійно-технічної освіти сягає 180 млн. грн. При цьому ми говоримо про прямі вигоди, не згадуємо тих мільярдів прибутків, якими запровадження закону обернеться для всієї економіки України.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань професійно-технічної освіти», ухвалений Верховною Радою України 11 вересня 2003 року, узгоджує Конституційні норми щодо доступності та безоплатності освіти, законодавчі вимоги законів України у сфері освіти із законами, які мають безпосереднє значення під час забезпечення пріоритетного розвитку освіти, зокрема професійно-технічної. Закон сприяє уникненню протиріч у законодавстві в сфері освіти, зниженню податково-фінансового тиску на освіту та сприяє забезпеченню пріоритетного розвитку галузі.

Внесено зміни до п’яти статей Закону України «Про освіту» та двадцяти восьми статей Закону України «Про професійно-технічну освіту», які спрямовано на забезпечення розвитку професійно-технічної освіти, наступності в її змісті, вдосконалення ступеневої професійної освіти. Закон закріпив у статті 41 Закону України «Про освіту» та статті 18 Закону України «Про професійно-технічну освіту» створення нових типів професійно-технічних навчальних закладів: професійних ліцеїв, центрів професійної освіти та розширення їх функцій. Науково-методичне забезпечення професійно-технічних навчальних закладів передбачено у новій статті 29. Поліпшення взаємодії із базовими підприємствами, які регулюються відповідно до укладених угод, врегульовано змінами до статті 29. У статті 50 Закон передбачає поліпшення фінансування підготовки робітничих кадрів, а також обов’язкове направлення 50 відсотків заробітної плати за виробниче навчання і виробничу практику учнів, слухачів професійно-технічних навчальних закладів на рахунок навчального закладу для здійснення його статутної діяльності, зміцнення навчально-матеріальної бази, на соціальний захист учнів. У законі також статтею 37 передбачено пільги щодо соціального захисту учнів: пільговий проїзд у транспорті. Віднині в областях згідно зі статтею 10 Закону України «Про професійно-технічну освіту» передбачено створення координаційних органів — міжгалузевих рад з питань профтехосвіти, які очолюватимуть заступники глав обласних державних адміністрацій.

Зміни до статей 8 та 9 Закону України «Про вищу освіту» надають вищому професійному училищу, центру професійно-технічної освіти, поряд з вищими навчальними закладами, право готувати молодших спеціалістів.

Внесені доповнення до статей 85 та 91 Бюджетного кодексу України надають право місцевим бюджетам фінансувати програми соціального захисту малозабезпеченої категорії учнів професійно-технічних навчальних закладів.

Уточнення до статті 84 Земельного кодексу України забороняють передавати земельні ділянки, які закріплено за державними професійно-технічними навчальними закладами, у комунальну та приватну власність.

Змінами до статті 4 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» звільняються від цього податку профтехучилища, за умови використання транспортних засобів відповідно до статутної діяльності.

Згідно з доповненням до п. 11 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» звільняються від оподаткування доходи державних професійно-технічних навчальних закладів, отримані від виготовлення та реалізації товарів (виконання робіт, надання послуг), пов’язаних з їх основною статутною діяльністю.

Верховна Рада України внесла зміни до статті 26 Закону України «Про електроенергетику», згідно з якими професійно-технічні навчальні заклади, як і населення, отримали можливість не сплачувати штрафи в п’ятикратному розмірі за перевищення лімітів споживання електроенергії.

Парламентом також внесені зміни до статті 17 Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу», що надають право на відстрочку від призову для навчання призовникам, які навчаються у загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладах усіх типів і форм власності та вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації до закінчення повного курсу навчання.

Верховна Рада України також внесла доповнення до ст. 2 Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», якими звільняються від тендеру професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації робітничих кадрів у державних професійно-технічних навчальних закладах.

Нова редакція п. 27 статті 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2003 рік» дала змогу професійно-технічним навчальним закладам залишати доходи від оренди приміщень. Внесені зміни до статті 91 Бюджетного кодексу України та статті 41 Закону України «Про Державний бюджет України на 2003 рік» вперше надали право місцевим бюджетам фінансово допомагати професійно-технічним училищам, тобто фінансувати їх з кількох бюджетів.

Слід зазначити, що цей закон набуває чинності з дня його опублікування, а зміни до статтей 85, 91 Бюджетного кодексу України та статті 4 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів», п. 11 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» набирають чинності з 1 січня 2004 року.

Нині перед органами управління освіти, керівниками навчальних закладів постає завдання уважно вивчити новий Закон та творчо його застосовувати.

Становлення і розвиток України як самостійної, незалежної держави вимагають від суспільства розв’язання багатьох проблем. Їх вирішення відбувається у складних і суперечливих умовах соціально-економічного, політичного характеру, необхідності подолання багатьох недоліків, що залишилися від минулого і яких припустилися у житті держави останніми роками. Важко тут не погодитися із відомим російським педагогом, академіком Сергієм Батишевим, який стверджує, що сучасні економічні відносини, які викликано конкуренцією державного, кооперативного, приватного секторів суттєво впливають на підготовку робітників усіх спеціальностей. Вчений закликає суспільство, підприємства до того, щоб професійно-освітня діяльність носила випереджувальний характер, щоб держава здійснювала прогностичну орієнтацію професійної освіти. А головна стратегічна мета в оновленні системи профтехосвіти, підготовки робітництва полягає в тому, щоб привести структуру трудових ресурсів держави у відповідність до вимог інноваційного розвитку, науково-технічного прогресу.

Удосконалення методології формування правового поля професійно-технічної освіти в Україні саме й слугуватиме цій благородній, патріотичній меті.