15 жовтня ніяк не позначено в українському календарі. Але багато років майже кожна родина чекає цей день з особливою надією, переймаючись одним питанням: чи розпочнеться довгоочікуваний опалювальний сезон? На жаль, тепло в домівки все частіше приходить з великим запізненням. Якщо взагалі приходить. Від холоду потерпають не тільки окремі будинки, а вулиці, мікрорайони, навіть міста. Зима стає для України сезоном суцільного екстриму та випробувань.

На зимових фронтах

Тільки за останні роки ми пережили декілька великих аварій, пов’язаних з теплопостачанням. Пригадаймо: на Донбасі через підйом ґрунтових вод повністю вийшла з ладу опалювальна система двох шахтарських міст. В катастрофічну ситуацію довелося втрутитися навіть уряду. Після розгляду питання на засіданні Кабміну регіон оголосили зоною надзвичайного лиха. На відновлення опалення було виділено державні кошти, а з наслідками аварії, як на фронті, боролися військовослужбовці Міністерства з надзвичайних ситуацій.

Не встигли залатати дірки в одному місці — заявив про себе сумнозвісний Суходольск. Зараз там замінюють тепломережі. Знову-таки, за допомогою державного бюджету — власних коштів у маленького містечка немає.

Проблеми з опаленням існують всюди: у Запорізькій, Миколаївській, Херсонській, Чернівецькій, Кіровоградській, Дніпропетровській та інших областях. Нікого вже не дивують шкільні зимові канікули тривалістю у два місяці: взимку дітям краще залишатися вдома. Навіть деякі благословенні кримські краї під час ближчого знайомства з ними виявляються не такими вже й благословенними. Так, місто Щолкіне та село Янтарне кілька років не можуть розв’язати проблему тепла, води, каналізації та газопостачання. Знадобився візит Президента України до Криму, щоб зрушити з місця це болюче питання. То що ж діється в житлово-комунальному господарстві країни, коли запуск звичайної каналізації потребує зусиль першої особи держави?

На кожен третій — розподілись!

На початок 2003 року дебіторська заборгованість житлово-комунальної галузі становила 8,6 млрд. гривень, а кредиторська — 8,3 млрд., з них 5,3 млрд. — з оплати житлово-комунальних послуг населенням. За підсумками роботи в 2002 році збитки підприємств перевищили 500 млн. Зрозуміло, що з такими показниками про нормальне функціонування ЖКГ не може бути й мови. Грошей не вистачає навіть на ліквідацію аварій.

Сумна фінансова статистика має сумне практичне віддзеркалення. Отже, кожен третій житловий будинок потребує капітального або поточного ремонту. В аварійному стані третина тепломереж та теплопунктів, майже 40% котлів застарілі або малоефективні. З того тепла, яке, попри все, все ж таки потрапляє в домівки, 50% втрачається через тонкі стіни, недолугі вікна та двері. Якщо бути відвертими, ми опалюємо здебільшого космос, але ж ніяк не своє житло!

Існують проблеми і з паливом. Запаси вугілля на складах не перевищують 1,8 млн. т за необхідності — 3 млн. У Кіровоградську область узагалі завезено тільки третину від його потреб. Постійна холоднеча ускладнюється відсутністю гарячої води. У деяких регіонах централізоване гаряче водопостачання працює тільки взимку, а в багатьох містах воно взагалі відсутнє. Та що казати про гарячу воду, коли більше половини міст зі стотисячним населенням питну воду отримують не цілодобово, а за графіком? Добре, коли він збігається з графіком вашої роботи, а якщо ні? Хоч відгул бери... Та й що таке «графік постачання води» очима санітарного лікаря? Це — причина всіх шлункових захворювань. Адже в порожніх трубах дуже зручно почувають себе збудники і холери, і дизентерії, і багатьох інших неприємних хвороб.

Не менш жахливе становище вітчизняних водопровідних очисних споруд, насосних станцій. За даними Держитлокомунгоспу, в Україні, як правило, двічі на рік трапляються великі аварії водопровідних мереж і тричі — каналізаційних. Чого була варта комунальна драма в Харкові, наслідки якої «приборкувала» вся Україна! А днями нечистоти з прорваного колектора залили Черкаси. За фактом аварії міська прокуратура відкрила кримінальну справу. Когось, може, й покарають. Та навряд чи репресивні заходи допоможуть налагодити зношене, застаріле обладнання.

Перелік комунальних проблем буде неповним, якщо не сказати, що 200 тисяч душ населення проживає в аварійних будинках. Ще півтора мільйона громадян стоїть у черзі на житло. І стояти їм дуже довго: адже будівництво інфраструктури населених пунктів майже припинено, тоді як рівень зношеності основних фондів через їх старіння і руйнацію перевищує 60%.

Додайте до цього сміттєзвалища, що не відповідають санітарним та екологічним нормам, поганий стан вулиць і доріг, міський транспорт, 70% якого підлягає списанню, хронічно непрацюючі ліфти в будинках, природне та техногенне підтоплення, зафіксоване у 541 місті, — і перед нами повна картина кризи житлово-комунальної галузі. Кризи систем життєзабезпечення. Експерти, які оцінювали її стан, дійшли дуже жорстких висновків: якщо негайно не втрутитися в ситуацію, вона стане незворотною. І нас чекають неминуче банкрутство галузі та соціальний вибух суспільства.

У пошуках втраченого тепла

Можна багато говорити на тему, чому так сталося. Можна шукати причину у спадщині радянських часів, коли «комуналка» фінансувалася за залишковим принципом, отримуючи лише п’яту частину від потрібного. Є в чому докорити і часам незалежності, коли проблеми галузі скинули на органи місцевої влади, лишивши їх узагалі без фінансування. Та, мабуть, конструктивнішим варіантом буде не пошук винних, а пошук виходу із глухого кута. Цю проблему напередодні зими обговорюють на різних рівнях. Позицій і думок багато. Хтось бачить панацею у встановленні лічильників на газ і воду. Хтось наполягає на введенні комунального податку. Багато хто вважає, що без підвищення тарифів на енергоносії та послуги з кризи не вийти. Певні надії покладають на реструктуризацію боргів населення. Одні пропозиції суперечливі, в деяких є сенс, але реалізувати їх неможливо: доки держава не віддасть борги населенню та не підвищить зарплату, не можна чекати стовідсоткових розрахунків за комунальні послуги з боку населення.

Нещодавно дебати про комунальну реформу відбулися на ІХ Всеукраїнських муніципальних слуханнях, де було проекспертовано проект загальнодержавної програми реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004-2010 роки, розроблений Державним комітетом України з питань житлово-комунального господарства. Найближчим часом його буде винесено на розгляд Верховної Ради України, де парламентарі дадуть йому оцінку. З огляду на складну ситуацію, вважаю за необхідне обговорити цей документ уже зараз. Але перш ніж до нього перейти, підкреслю головне: депутатська фракція політичних партій Промисловців і підприємців України та «Трудова Україна» вважає за необхідне визнати реформування житлово-комунального господарства першочерговим пріоритетом внутрішньої політики держави. І закликає органи законодавчої та виконавчої влади до скоординованих дій. Тільки таким чином можна уникнути банкрутства галузі і поступово вийти з кризи.

А тепер по суті. Програма реалізуватиметься у два етапи. З 2004 по 2005 роки передбачається виконати першочергові заходи: удосконалити нормативно-правову базу у сфері ЖКГ, реформувати систему управління, стабілізувати фінансово-економічний стан, створити умови для накопичення інвестиційних ресурсів для реконструкції і розвитку комунальної інфраструктури. Другий етап розрахований на п’ять років. Саме за цей час планується модернізувати та технічно переоснастити галузь, а також підвищити рівень і якість послуг до вимог національних стандартів, гармонізованих з міжнародними.

У разі реалізації передбачених заходів до кінця 2010 року автори програми обіцяють зменшити на 30% споживання енергетичних і матеріальних ресурсів, забезпечити 85% населення централізованим водопостачанням, капітально відремонтувати 50 млн. кв. метрів житлового фонду та знести 2 тис. аварійних будинків, відновити, модернізувати мережі водо- й теплопостачання, а також водовідведення, та ще багато чого корисного.

Слід сказати, що реформування ЖКГ — задоволення не з дешевих. Воно потребує 50 млрд. гривень. А це не мало, не багато — майже річний бюджет України. Ні в державному, ні в місцевому бюджетах ми ще довго не зможемо віднайти таких коштів. Та якби навіть така сума грошей якимось дивом з’явилася, комунальна реформа навряд чи буде успішною, якщо не буде політичної реформи та її складової — реформи муніципальної.

Три складові частини комунальної реформи

Який між ними зв’язок? — запитає читач. Пояснюю: політична недосконалість публічної влади та елементарна розхлябаність її апарату призведуть до неефективного витрачання коштів і поглиблення кризи. А от якщо в Україні буде проведено реформу політичної системи і держава стане класичною європейською демократичною країною, тоді житлово-комунальна реформа залежатиме від політики уряду та парламентської більшості, яка його сформувала. А не від вищих, центральних та місцевих органів влади, як це має місце сьогодні.

Що ж стосується місцевого самоврядування, то воно повинно з інструменту місцевої номенклатури, яка нібито діє в інтересах територіальних громад, перетворитися на інститут управління місцевими справами з боку політичних партій, самих громад та їхніх громадських формувань. Тільки на цій політико-правовій основі може реалізуватися житлово-комунальна реформа.

До речі, саме такий варіант успішно реалізовано країнами Центральної та Східної Європи. Розпочинали вони її на початку 90-х років. Скажімо, в Польщі за 10 років комунальних перетворень впорядковано 100% житлового фонду. Ось їхні чотири ноу-хау. У кожного будинку є власник, який про нього дбає. У країні діють фінансово-економічні механізми пільгового кредитування реконструкції житла. Держава фінансує заходи з енергозбереження в ЖКГ. І головне — житлово-комунальне господарство, яке є по своїй суті монополістом, використовує ринкові механізми, що робить його дуже вигідним для бізнесу та інвесторів.

Можемо послатися на позитивний вітчизняний досвід. Адже ми також уже маємо вдалі приклади розв’язання деяких комунальних проблем. Є чому вчитися в Тернополя і Олександрії (Кіровоградська обл.), де весь житловий фонд передано на обслуговування приватним підприємцям. У Бердянську пішли іншим шляхом. Там створили 50 товариств співвласників багатоквартирних будинків. Рівне впроваджує інноваційний проект, переобладнуючи котельні на сучасні енергозбережні технології. Львів проводить експеримент зі зменшення податків на утримання та обслуговування житлового фонду. Одеса реалізує великий пілотний проект реформування ЖКГ. Все це було б дуже добре, якби не одне «але»: зміни на краще там відбувалися не завдяки, а всупереч. Всупереч обмеженим можливостям, жахливому фінансовому становищу, відсталому законодавству, відсутньому Житловому кодексу. А завдяки — лише ініціативі. Не заперечую, ініціатива — гарний рушій. Та, на жаль, не вічний.

І останнє. Поки народні депутати ламатимуть списи довкола реформи, розрахованої на шестирічну перспективу, добре було б пам’ятати про ближчий час — майбутню зиму. І найзлободенніше питання виборців: «Тепло дадуть? І якщо так, то за скільки?» Останнє особливо актуальне. Он запорізькі власті вже поставили мешканців області до відома, що тарифи на теплопостачання збільшуються на третину. А інакше людей чекає холоднеча...

Ігор ШАРОВ, народний депутат України.