Якщо досі ми були впевнені, що Тузла — українська територія, а наш «стратегічний партнер номер один» — з точністю до навпаки, то незабаром ми ризикуємо справді довести свою слов’янську схожість... масовим зсувом звивин. Що характерно, по обидва боки кордону.
«Дамбу» в головах — далебі зухвалішу, ніж «порятована краснодарцями екологія» — замислив насипати російський легіонер на українському каналі ІCTV Дмитро Кисельов, творча уява якого відгукнулася на події в Керченській протоці... постановкою мюзиклу «Тузла». Накрапавши лібрето і, схоже, ще не охоловши від натхнення, він ошелешив нас «глибокою філософією»: «Ці гарячі події, котрі зараз відбуваються, в умовах яких ми живемо, потребують художнього осмислення... Одна річ, коли за справу беруться політики і військові, інша — коли художники, композитори, літератори і музиканти. Це природне явище, коли в такій передвоєнній атмосфері, ... музи не повинні мовчати... Це не останній проект такого роду».
Пропоную вам ознайомитися з сюжетом від «літератора»: молодий російський хлопець-екскаваторник, із билинним псевдо «русич», риє землю, щоб по косі наблизитися до Тузли, де походжає прекрасна остров’янка. І не просто вештається без діла, а зирить на «ісконну» територію через бінокль, подарований закоханим у неї командиром української прикордонної застави. Даремно наш командир «розтранжирив» казенне майно — легковажна дівчина піймала у «фокус» суперника — того самого «русича» на «екологічному» екскаваторі. Він кидає роботу (до відома губернатора Краснодарського краю. — Авт.) і йде морем з піснею на вустах (напевно, «Широка страна моя родная») завойовувати взаємність остров’янки. Та, засліплена ранковим східним сонцем, плутає екскаваторника з Христом: сказано ж, «русич» «ріже» напряму по хвилях. Лунає дівоча арія романтичного очікування. Далі очікування підтверджується цілком земним актом. На тому романтика скінчається, бо заходить сонце, і юна жінка прозріває: мабуть, бачить не легкі Божі сандалії, а робочі чоботи. Патріотизм піднімається з глибин її обдуреної душі і виливається в ще одну арію: «Ти зміг узяти мене, а не Тузлу». Чужинець падає від алегоричного вбивства, зате на схилах Дніпра оживає мати-Вітчизна...
Як вам сюжетець? Не здається, що від такого «художнього вимислу» музи не те, що замовкнуть — заглохнуть? Найцікавіше, що цей «творчий маразм» має «об’єднати Україну з Росією». Може, справді хай краще Тузлою займаються політики і військові? Тим паче що це не останній проект. Очевидно, пан Кисельов знає, що його земляки готують нам нові «прообрази» для мюзиклів?
Можна було б замість рецензії процитувати Шевченка: «Кохайтеся, чорноброві, та не з москалями», маючи на увазі не так «русича», як самого автора лібрето. Але, на жаль, є з ким «не кохатися» і по цей бік Керченської протоки. Серед творчого колективу —багато українців, починаючи із скандально відомого режисера Андрія Жолдака. Здається, прозрілій остров’янці є де розійтися...
