За кілька днів на одному з київських пивзаводів мають відбутися акціонерні збори ВАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (ЦГЗК, Кривий Ріг), які скликає один з його акціонерів — компанія «Систем Кепітел Менеджмент» — найвідоміший представник донецької фінансово-промислової групи.
Порядок денний зборів керівники ЦГЗК розцінили як замах на свої посади. Якщо вони мають рацію, то імовірно, що боротьба за перспективний сировинний ринок вже досягла своєї кульмінації. До відома: ЦГЗК торік виробив 9 відсотків залізорудних концентратів і 14 відсотків котунів від загальноукраїнського обсягу. Можна не сумніватися, що ласим криворізьким ресурсом акціонери дніпропетровської фінансово-промислової групи не поступляться донецькій.
Голова правління ЦГЗК Володимир Оселедько на прес-конференції з цього приводу заспокоював: криворіжці, мовляв, приїдуть до столиці кількома автобусами, без матраців і зброї пролетаріату, але з твердим наміром захищати свої інтереси. А директор з економіки та фінансів ЦГЗК Василь Федін зачитував рішення судів, які взагалі забороняють проводити акціонерні збори 28 жовтня нинішнього року. Проте щось гарантувати в ситуації, в яку потрапив трудовий колектив ЦГЗК і його керівники, може лише «Укррудпром»: йому належить 50 плюс одна акція комбінату, а отже, від нього тепер залежить, чи відбудуться збори.
Попри свої керівні посади, і гендиректор, і фінансист ЦГЗК посилалися лише на те, «про що знають з преси» (!?). Читати, втім, уміють і журналісти. Їм також відомо, що у січні 2001 року блокуючий пакет у розмірі 25 відсотків плюс одна акція у Фонду держмайна України купила американська компанія Detroіt rollіng company L. С., начебто причетна до відомого російського олігарха з сумнівною репутацією. Через півтора року «тихий американець», чи то новий росіянин, продає їх компанії «Міжнародний діловий центр» (МДЦ), а через декілька місяців потому підписує угоду з купівлі-продажу саме цих цінних паперів удруге — з компанією «Систем Кепітел Менеджмент» (СКМ). Скажете, неймовірно? Справді, торгівлю акціями в такий спосіб у цивілізованих країнах сприймають як паранормальні явища. Корпоративна суперечка за спірний пакет ЦГЗК, дякуючи багатьом територіальним судам, ЗМІ, прокуратурам, народним депутатам та урядовцям, пережовується як пригодницьке чтиво.
Відмова від спірного пакета для СКМ означає втрату чудової можливості поміняти правління комбінату на свою користь, підпорядкувавши в такий спосіб перспективний сировинний ринок. А поразка МДЦ означає втрату позицій на цьому ринку фінансово-промислової групи «Приват». Для нашого фондового ринку з його зародковою культурою корпоративного управління, суперечливим законодавством, кишеньковими реєстраторами і віртуальними реєстрами, «пластиліновим» судочинством — річ цілком буденна. Пригнічує інше: чимдалі частіше учасником, якщо не застрільником, корпоративних війн стає держава. У лютому реєстратор ЦГЗК в особі «Приватбанку» вносить МДЦ у реєстр акціонерів комбінату. Але підпис на передатному документі «тихий американець» не визнає: органи прокуратури втручаються, однак швидко з’ясовується, що безпідставно. Такого роду необгрунтованих, невмотивованих втручань було достатньо. «Історія довкола приватизації 25 відсотків акцій ЦГЗК, — наголошували учасники прес-конференції, — перенасичена маніпуляціями з вітчизняним законодавством під час ухвалення судових рішень, неправомірними і відверто заангажованими діями прокуратури, а це, як і раніше, є приводом для судових розглядів».
Треба думати, це Володимиру Оселедьку і Василю Федіну відомо не з преси. Вони в один голос стверджують, що і влада, і Мінпромполітики тримають сторону СКМ. Якщо так, то народний депутат Володимир Мовчан, який до 2002 року також ходив у керівниках ЦГЗК, мав рацію, коли просив Генеральну прокуратуру розібратися з переділом власності на комбінаті?
Тож маємо ще одне паранормальне явище. Недавно втручання силових органів в господарські суперечки засуджували і забороняли чинним законодавством, а тепер прийшов час кликати силовиків, щоб чимось зарадили. За прикладом росіян, які вже спеклися на цьому.
Генеральний директор Володимир Оселедько, ніби від чогось застерігає, коли каже, що підприємство у нього непросте: вісім тисяч працюючих, які мають досвід бурильно-вибухових робіт...