У Вінниці відбулася презентація нового художнього фільму у трьох серіях «Фатальна помилка». Стрічка знята творчим об’єднанням акторів місцевого муздрамтеатру «Шалав’є». Це п’ята художня кінокартина молодого режисера, випускника Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого Валерія Шалиги. Свій перший фільм «Три плачі над Степаном» (за твором Григора Тютюнника) Шалига зняв у 1993 році на кіностудії імені Довженка у творчому об’єднанні «Дебют». Чотири інші, на подив кіномитців і глядачів, створено у місті над Бугом, де нема і ніколи не було власної кіностудії.
Перед початком презентації найменше хвилювався... автор фільму. Актори, особливо молоді, ніяковіли перед теле- і фотокамерами. Поведінка Валерія Шалиги, навпаки, свідчила про впевненість: він не приховував гордості за те, що вдалося зробити. Здавалося, молодий режисер так і хоче сказати: «Я вірю в успіх картини...».
Тим часом ставлення до провінційного кіно не однозначне. Ми, глядачі, віддаємо перевагу роботам іменитих майстрів. У таких хочуть зніматися популярні актори. А провінція... Там і платять менше, і нема гарантії, що фільм піде в широкий прокат. Богдан Бенюк, виконавець однієї із ролей у фільмі «Фатальна помилка», попервах був такої само думки. Але результат, щиро зізнався актор, перевершив усі сподівання. Тепер, каже пан Богдан, за першої-ліпшої нагоди намагається робити рекламу «кіношній» Вінниці.
Поява провінційного кіно, на його думку, викликана бажанням нового покоління кіномитців відродити славні традиції українського кіномистецтва. Якщо наші фільми не знімають на студіях у Києві чи Одесі, то їх створюватимуть у Вінниці чи ще деінде, переконаний Бенюк. Природа не терпить пустоти. А талановитих майстрів, на щастя, у нас ніколи не бракувало.
Із запропонованих учасникам презентації сюжетів одразу стало зрозуміло: те, що відбувається на екрані, можна побачити за вікном. Шалига показав частинку нашого непростого життя. Коли п’ять років тому з’явилася ідея фільму, він запропонував написати сценарій кільком письменникам — і вінницьким, і столичним. Але, з’ясувалося, відобразити те, що відбувається з нами нині, набагато складніше, ніж, скажімо, розповісти про події днів минулих. Одне слово, із сценарієм «на замовлення» не склалося.
Та режисер так загорівся задуманим, що сам узявся за перо. У центрі твору, написаному і знятому в популярному нині жанрі мелодрами, — сім’я успішного бізнесмена. Головне для нього — жадоба наживи. Заради цього не зупиняється ні перед чим. Щоб прибрати зі свого шляху непокірного суперника, готує смертельну пастку. Проте під час вибуху гине інша людина — донька-красуня бізнесмена, яка випадково опиняється в пекельному місці.
Найчастіше Шалигу запитували про те, як йому вдається знімати кіно, як мовиться, на голому місці. Та режисер ніби й не чув того. Принаймні зовсім не вдавався у подробиці. Казав: було б бажання... Ще уточнив: відтворити події війни у фільмі «Покута» йому вдалося легше, ніж ті, що їх бачимо у новій картині. Народний артист України актор місцевого музично-драматичного театру імені Садовського Нестор Кондратюк, виконавець головної ролі, вважає, що режисер до всього проявив себе ще й здібним організатором: залучив до зйомок міліцейські структури, офіцерів Військово-повітряних сил, штаб яких дислокується у Вінниці, працівників Бориспільського міжнародного аеропорту. Зумів «проникнути» у розкішні будинки з басейнами місцевих підприємців...
Створювалася картина спільно з обласним державним телебаченням: для цього залучили режисерів, операторів, телевізійну техніку. Автор фільму зумів удало синтезувати можливості театру й телебачення. До речі, деякі телевізійники також зайняті у фільмі. Крім них і акторів театру, головну жіночу роль виконала переможиця конкурсу «Міс Вінниця-1999» Ірина Зелененька. Богдан Бенюк погодився на другорядну роль. Каже, що в Києві у кіно не знімається уже два роки, тому охоче скористався запрошенням вінничан. Разом з ним зі столиці приїхав Сергій Підгорний, добре відомий глядачам за фільмом Леоніда Бикова «У бій ідуть лише старики», де виконував роль Смуглянки.
Першу відзнаку за нову роботу режисер отримав від благодійного фонду «Золоті скрижалі милосердя»: диплом, який вручив президент фонду Анатолій Рибчук, має символічну назву — «За відродження національного кінематографу». Названий фонд підтримав митців коштами. Так само як це зробили окремі депутати міськради, а також міський голова Вінниці Олександр Домбровський. А те, що підприємці не пошкодували грошей на мистецтво, для нього добрий знак.
Звичайно, робота не бездоганна. Сам автор фільму не приховує цього. Провінційне кіно, на його думку, повинно мати підтримку держави. Хоча б у сприянні виходу на широкий екран. До слова, один з фільмів Шалиги нині демонструється в Ізраїлі. У нас, крім вінницьких глядачів, його ніхто не бачив. Решта картин молодого режисера також невідомі для широкого загалу.
Вінниця.
