Навіть такий одіозний,як «Геббельсівська премія-2003»
Захист свободи слова в Україні став справою честі не тільки міжнародних інституцій на кшталт американського Комітету оборони прав журналістів, а й вітчизняних волонтерів. Цією «дорослою справою» перейнялося і Всеукраїнське об’єднання «Молодь — надія України»: вже кілька років воно визначає лауреатів «Геббельсівської премії». За словами лідера «надії» Вадима Гладчука, щорічну громадську відзнаку вручають громадянам України «за видатний особистий внесок у відродження фашистських методів роботи із засобами масової інформації, цензуру, протизаконний тиск на журналістів державними службовцями». Нині, зізнався Вадим, особливо важко було визначити переможця, адже перелік номінантів свідчить, що за «видатним особистим внеском» не видно незайманого ефіру. Дмитро Корчинський, Володимир Заманський, Дмитро Джангіров, Сергій Васильєв...
Ці та інші кандидатури широко обговорювалися на сайтах «Української правди» та «Майдану». За демократичністю Інтернет-дискусія не поступалася «Народній платформі» на каналі «Інтер»: тим паче що тут ніхто не фільтрував «базар». І все-таки, на превеликий жаль їхніх глядачів, ні обидва Дмитри, ні ретропубліцист Заманський не прикрасили собою славний список переможців. Не прорвався цього року і минулорічний лауреат головний інформатор АП Сергій Васильєв: переможцем конкурсу одностайно визнано Віктора Медведчука.
Члени велелюдного журі вважають, що «сьогодні є об’єктивні підстави називати адміністрацію Президента ворогом преси номер один... Свідченням цього є скандальні «темники» і ... «заслані козачки». Як зазначає Вадим Гладчук, вони «окупували ЗМІ, відродивши радянську цензуру в мас-медіа... Це прояв глибокої кризи в галузі державної інформаційної політики, загострення якої розпочалося з приходом в АП Віктора Медведчука».
Хто з цим фактом рішуче не погоджується, ризикує потрапити в черговий перелік номінантів. Що ж, ризикувати не будемо...