Микола Салагор: на митницях великі інтереси

Кілька місяців тому на Вадул-Сіретську митницю вже як начальник повернувся Микола Салагор. Тепер він державний радник митної служби 3-го рангу, а розпочинав тут свою трудову діяльність простим інспектором цієї митниці. Склалося так, що непоступливого і принципового Салагора митне керівництво завжди кидало на найважчі ділянки. Йому свого часу довелося очолити Південне територіальне митне управління з центром у Одесі. Тоді приморське місто було неспокійним, люди вже починали звикати до автоматних черг на вулицях під час бандитських розборок. Головні інтереси криміналітету сконцентрувалися довкола Привозу та Одеського порту, через який йшов основний вал контрабанди. Молодому митнику, щоб утвердити себе і закон, довелося тоді зайти у конфліктні ситуації, але свої позиції вдалося не здати. Кольорові метали з України і цигарки в Україну вже не проходили через порт, як через решето. Це, звичайно, не всіх влаштовувало, а тому кола, наближені до контрабандних вантажів, робили все, аби спекатися незручного законника.

Отож фахівець першого випуску Інституту митної служби СРСР та його родина пізнали усі принади численних ротацій. Після півдня Миколу Салагора перекидають на захід, у Хмельницький, де він очолює і фактично створює Хмельницький митний пост, а потім до Львова, де пожвавлюється українсько-польська торгівля, значний відсоток якої припадає на контрабанду, пізніше переводять начальником на харківський напрямок — зростає напруженість на українсько-російському кордоні. Невдовзі Салагор знову повертається на Буковину, де розбудовує Кельменецьку митницю на українсько-молдовському кордоні. Але й тут ненадовго. Наступним щаблем у службовій кар’єрі стала посада виконуючого обов’язки начальника Галицької митниці — чи не найважчий етап після одеського.

Як розповідає Микола Михайлович, цього разу на західному напрямку він застав справжній розвій контрабандних оборудок. Потоки товарів, контрольовані місцевими та всеукраїнськими ділками, прикриті солідними «дахами», проходили через митниці, як ніж крізь масло. Здавалося, вал комп’ютерної техніки, цигарок, а найбільше — сала та м’яса, зупинити неможливо. Але Салагор зміг. І одразу ж нажив високосановних ворогів у Києві та Львові. Та й результати не забарилися. За вісім місяців принциповий митник збільшив платежі до бюджету втричі, а контрабандисти змушені були шукати інші дірки у кордоні. Це не сподобалося багатьом. Проти Салагора запрацювали підконтрольні місцевим нуворишам ЗМІ та силовики. Розпочалися «наїзди» численних перевірок, відповідні публікації. У кількох львівських газетах одночасно з’явилися критичні статті з фотографією розкішної вілли, яка нібито належала Миколі Салагору. Замовники  не порахували, що за два-три місяці такі будинки не зводять навіть найвищі посадовці держави. Тим часом ретельна перевірка встановила, що до будівлі виконуючий обов’язки ніякого стосунку не має. Тоді зайшли з іншого боку. Працівники міліції склали протокол про корупційні діяння головного бухгалтера Галицької митниці та її керівника. Звинувачення базувалося на тому, що головбух, нараховуючи пеню одній із фірм, з якою було укладено договір про оренду, помилилася і нарахувала на 100 гривень менше.

Ось що розповідає Микола Салагор про цю історію.

— Звичайно, такі, як я, там не були потрібні. Бо, попрацювавши вісім місяців, я зумів навести певний порядок, хоча лише виконував обов’язки начальника митниці. А щоб мене позбутися, треба було спочатку дискредитувати.

І тоді міліція порушила справу щодо корупції, хоча коли я прийшов — не приймав справ і не знав про господарську діяльність митниці, з якими організаціями укладено договори оренди. Був договір про оренду одного з приміщень ще у 2001 році. Тривалий час ця фірма не сплачувала гроші за оренду. Я примусив їх заплатити. Але головний бухгалтер не повністю вирахувала пеню. Хоча навряд чи це можна поставити в провину мені. Проте справу про корупцію міліція спочатку порушила проти головного бухгалтера, а вже потім проти мене.

Пізніше, після роботи обласної комісії Координаційного комітету з боротьби з корупцією, зняли начальника львівської міліції Рябошапку, але інші залишилися. У той час Галицька митниця дала до державного бюджету за 8 місяців 100 мільйонів гривень понад план, а проти мене порушили справу про корупцію за 100 гривень, про які я не знав. Бо більше не було за що. За ті 100 гривень знала вся Україна.

Голова Державної митної служби щодо цього подав скаргу, звернувся до міністра внутрішніх справ (тепер уже колишнього). Навіть вже коли я повернувся на Вадул-Сіретську митницю, в інтерв’ю одній із центральних газет начальник відділу Генпрокуратури Іван Жилка навздогін знову згадав про ті 100 гривень і запитав, як після цього Салагора підвищили по службі? Уявляєте, які серйозні інтереси зав’язані на українських митницях, які «дахи» задіяно?

— Як вам ведеться на новому-старому місці?

— Я вважаю, що треба менше перейматися подібними речами. Слід працювати — це завжди дає результат і формує почуття виконаного обов’язку. Скажемо так: до мого приходу на Вадул-Сіретській митниці давали до бюджету три мільйони гривень на місяць, лише за серпень ми вже дали дев’ять. За вересень десять мільйонів, а за шістнадцять днів жовтня — шість мільйонів. Тепер ми намагаємося ліберальніше підходити до кожної ситуації, тому зростає товаропотік, а паралельно з ним показники у боротьбі з контрабандою. Митницю обходять ті, хто змушений її обійти, а з тими людьми, які ведуть чесний бізнес, ми намагаємося вести такий само чесний діалог. Щоправда, це нелегко, бо за воротами митниці на цих людей знову очікує ціла вервечка різного штибу перевіряльників. Мало не дільничні інспектори починають перевіряти митні декларації, не кажучи вже про окремих працівників прокуратури. Це підриває авторитет держави, адже всі збори і податки люди вже заплатили на митниці. Тому вважаю, що статус митника в Україні несправедливо занижено, бо є принизливим бачити, як довкола митниць, мов круки в очікуванні жертви, кружляє криміналітет високого лету і ті, хто прагне нажитися, користуючись своєю безкарністю та правовим нігілізмом, як правило, беззахисного населення.