Щойно завершив свою роботу в Братиславі (Папернічка) XІ конгрес Міжнародної асоціації колишніх політичних в’язнів і жертв комунізму (ІNTER-ASSO).
Асоціацію було створено 1991 року з ініціативи угорських політичних в’язнів, тодішнього голови їхньої національної асоціації Тібора Ковача. У ній репрезентовано 16 посткомуністичних країн. Всеукраїнське товариство політичних в’язнів і репресованих є членом ІNTER-ASSO з 1992 року. Відтоді бере постійну участь у її діяльності. ІNTER-ASSO зареєстровано в Міністерстві юстиції Федеративної Республіки Німеччини як міжнародну громадську організацію.
У конгресі взяли участь делегати від національних асоціацій Болгарії, Боснії і Герцеговини, Естонії, Латвії, Литви, Німеччини, Румунії, Словаччини, Угорщини, України, Хорватії. На форумі було порушено питання відвернення тоталітаризму, соціального забезпечення колишніх жертв політичних репресій, а також досліджень про терор і репресії комуністичних режимів Європи й Азії. Великий проект з останнього подав німецький професор Стефан Карнер під назвою «Опір проти радянської експансії 1939—1956 років». Цим проектом передбачено видання десятків томів матеріалів і досліджень.
Голова української делегації Євген Пронюк присвятив виступ незадовільному становищу колишніх політв’язнів у нашій країні. Зокрема, мізерні пенсії і ще мізерніші щомісячні доплати до пенсій у розмірі 4 грн. для депортованих і 9 грн. для політв’язнів (у Словаччині, Угорщині ця сума в десятки разів більша), відсутність санаторного лікування і забезпечення ліками. Цим спричинена, на його думку, тенденція швидкого вимирання колишніх політв’язнів і репресованих. Нині в Україні з мільйонів залишилося трохи більше 26 тисяч політв’язнів ГУЛАГу і близько 90 тисяч спецпереселенців, депортованих, засланих і висланих. Голова Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих висловив надію, що подані на розгляд Верховної Ради народними депутатами С. Сташевським, Л. Танюком, Р. Ткачем, В. Лебедівським законопроекти «Про реабілітацію жертв політичних репресій» у разі їх ухвалення істотно поліпшать становище колишніх бранців системи. Так, в одному із цих проектів передбачено збільшення розміру доплати до пенсій до величини прожиткового мінімуму, і взагалі доплати залежатимуть від термінів ув’язнення, як і в законах Словаччини. Так само буде надано можливість безплатного санаторного лікування раз на два роки, передбачено збільшення одноразових компенсаційних виплат.
Є. Пронюк просив делегатів конгресу у своїх країнах усіляко підтримувати звернення Верховної Ради України про визнання голодомору 1932—1933 років актом геноциду проти українського народу.
Конгрес прийняв резолюцію, яка зобов’язує президента і президію ІNTER-ASSO захищати інтереси колишніх політв’язнів і репресованих у справі компенсаційних виплат, а також документи з вимогою до Російської Федерації про компенсаційні виплати (за прикладом Німеччини й Австрії) колишнім політичним в’язням і репресованим за примусову працю на її території.
Наступний конгрес вирішено провести в Україні.
Другий день роботи конгресу збігся з відкриттям пам’ятної барельєфної дошки Григорію Сковороді по вулиці Панській, у центрі Братислави, де перебував у другій половині 40-х років XVІІІ століття наш видатний філософ і поет. Українська делегація конгресу взяла участь у цьому урочистому заході. Є. Пронюк розповів присутнім на ньому про Г. Сковороду як нашого сучасника. 6 липня 1972 року, коли КДБ арештовувало його, працівника Інституту філософії АН УРСР, то він, ідучи з дому й усвідомлюючи, що повернення може бути нескорим, захопив із собою двотомник творів Сковороди видання 60-х років. Та наглядачі його відібрали. Щоб не розлучатися з книжками, Пронюк оголосив голодовку з вимогою повернути твори в камеру. Зрештою, він цього домігся — двотомник творів Сковороди був із ним і в концтаборі, і на засланні. З філософом він і повернувся додому 1984 року.
Незаперечним є те, що XІ конгрес ІNTER-ASSO дав новий поштовх боротьбі європейських народів за відвернення тоталітаризму, за створення єдиної великої Європи, співпраці колишніх політв’язнів у справі утвердження історичної правди XX століття, а також справедливого, гуманного ставлення європейських спільнот до жертв комуністичного тоталітаризму.