Де моя земля?

Коли вона до кожного з них дійде? О, на це не дасть достеменної відповіді ніхто, навіть той самий головний землевпорядник області. Бо якщо збережуться ті самі темпи, що були досі, то й за 5-6 років не впоратися. Ні, на такий термін облуправління своїх підлеглих жодним чином не орієнтує. Навпаки, вимагає «вимити руки» вже в 2005 році, як того хочуть і столичні директивні органи. З приводу цього й відповідне рішення колегії прийнято...

Утім, щодо рішень. Пригадується, у зв’язку з цим, подібне, але розширене засідання колегії облуправління земельних ресурсів, що відбулося ще на початку року, в лютому. За участі голови Держкомзему України Анатолія Даниленка та голови Одеської облдержадміністрації Сергія Гриневецького, вельми стурбованих тим, що тільки п’ята частина селян регіону отримала державні акти на право власності на землю, а це удвічі менше, ніж на той час у середньому по Україні. Різко критикували районні виконавчі органи, облуправління земельних ресурсів та його структури на місцях. Тоді теж було ухвалено, само собою, відповідне рішення. Невдовзі після отого засідання кожен райземвідділ подав до облуправління на його вимогу графіки видачі держактів на наступний період. З березня по вересень, зокрема, їх мали отримати 131,6 тисячі селян. А отримали... уп’ятеро менше.

Дісталося на горіхи багатьом. І передусім —причетному до земельної реформи чиновництву Кодимського, Болградського, Ренійського, Котовського, Любашівського, Балтського, Красноокнянського, Ананьївського, Саратського районів. У першому з названих — Кодимському районі, приміром, де начальником земвідділу В. Конопелькін, примудрилися не видати з нового року жодного держакту. А в останньому — Саратському — районі (начальник земвідділу Г. Проданов) і досі є сільгосппідприємства («Дружба», імені Кірова, «Балкан»), що навіть не спроможуться передати проектувальникам документи, необхідні для закріплення за селянами, відповідно до держактів, земельних ділянок у натурі. П. Пастушенко з обуренням казав:

— Таке становище склалося тому, що керівники вищезгаданих районів і, в першу чергу, начальники райземвідділів не приділяють належної уваги приватизації сільськогосподарських земель. Замість копіткої цілеспрямованої роботи вони ідуть на повідку в керівників сільськогосподарських підприємств, що орендують земельні паї, не виконують належним чином договорів про оренду і не бажають, щоб селяни стали повноправними власниками землі...

Що ж, усе правильно — саботаж на місцях і неозброєним оком видно. І неспроможність (чи, може, небажання?) подолати його силами районних держчиновників — теж. Не зрозуміло тільки одне: а що для усунення перешкод на шляху реформування земельних відносин роблять фахівці самого облуправління? Його керівництво вочевидь не схильне до самокритичних оцінок роботи свого відомства, тому спробуємо зробити це за нього. Ось незаперечний факт: низка районів тупцює на місці, подекуди вже й начальників земвідділів поміняли, а зрушень на краще не видно. Що мало б зробити в такому разі керівництво обласного масштабу, яке справді вболіває за справу? Як на мою думку — взяти групу кращих власних фахівців, домовитися про таких само з суміжного облуправління сільського господарства і продовольства, виїхати на чолі отого загону до району, що «пробуксовує», й там спільно з місцевими виконавчими органами (а за потреби — й правоохоронними, адже порушують права багатьох тисяч селян!) зробити все для позитивних зрушень. Хай на те знадобиться навіть не один тиждень. Потім, можливо, те саме зробити ще в одному-двох районах. А далі, певен, справа піде — решта районів зможе на прикладі тих, що вийшли з прориву, належним чином її налагодити... Як пропозиція? Не підходить? З Одеси легше метати «громи» і «блискавиці»? Але, нагадаю, саме на такий шлях роботи в районах групами обласних фахівців, очолюваними першими заступниками голови облдержадміністрації стала останнім часом колегія найвищої виконавчої структури регіону. Правда, працюють оті групи над дещо іншими питаннями — наповненням місцевих бюджетів, скажімо. Та хіба це має значення? Інше важливо: керувати не взагалі, а конкретно.

Або взяти ще одне «гальмо» — несумлінне виконання замовлень на виготовлення державних актів землевпорядними організаціями, на що особливо нарікають на місцях. Не раз привселюдно обурювався з приводу їхньої бездіяльності і пан Пастушенко. На сотні тисяч гривень узялися виконати замовлення, наприклад, чотири фахівці ТОВ «Мід». Дуже швидко з’ясувалося, що для них це непосильне завдання. Торік товариство не виготовило жодного державного акта, дуже погано працює і нині. Хто мав би застерегти селян від угод з вочевидь неспроможними виконавцями, як не облуправління земельних ресурсів? Утім, зволікають та припускаються помилок і деякі солідніші землевпорядні організації. А спитати з них за це, стягти, приміром, неустойку змоги немає, бо укладені угоди цього не передбачають. В одному зі своїх публічних виступів П. Пастушенко з чималим запізненням нарешті констатував: «Потрібно переглянути форми договорів на виконання землевпорядних робіт, передбачити в них відповідальність сторін і за невчасне виконання робіт, і за невчасну оплату за виконані роботи. В договорах повинні визначатися календарний термін виконання робіт і термін оплати за ці роботи». Для одних це вже давно аксіома, тільки для інших чомусь — ноу-хау.

До речі, щодо оплати послуг землевпорядних організацій. Так, тут також є проблеми, що в нинішньому — неврожайному — році ще більше загострилися: у селян часто-густо просто немає грошей, щоб за ті послуги розрахуватися. Якоюсь мірою міг би виручити запропонований Агентством США з міжнародного розвитку сільськогосподарський проект, метою якого саме і є фінансування робіт з виготовлення і видачі українським селянам державних актів на право приватної власності на землю. Керівники та фахівці проекту прагнуть втілювати його в життя й на Одещині. Та здається, що не всі у цьому зацікавлені. Депутат Одеської обласної ради Володимир Куриленко з обуренням розповідає про нехтування одного з кущових семінарів, що його проводили для кількох районів фахівці проекту і де роз’яснювали, як попередити порушення під час проведення приватизації землі та раціонально використати надані проектом кошти. Вже на етапі підготовки семінару організатори заходу довго не могли узгодити терміни та порядок його проведення. Та коли про все ніби домовилися, то в Котовську, де проводили семінар, узгоджене з управлінням приміщення виявилося зачиненим, довелося спішно шукати інше. Фахівців облуправління у залі не було. Не забезпечили вони, звісно, належної явки і з місць. Деякі учасники семінару пояснюють усе просто: проект, пропонуючи селянам безплатні послуги через підрядні й субпідрядні землевпорядні організації недержавної форми власності, відібрав право на монополію у тих, хто робить власний бізнес на виготовленні та видачі держактів...

Видача державних актів на право власності на землю не є самоціллю. Робиться це заради стимулювання нових форм господарювання, розвитку економіки, поліпшення життя селян. Разом з держактами люди отримують право на заставу і продаж земельних наділів, одержання під них кредитів, можливість довіряти свої наділи тільки добропорядним орендаторам, інші переваги. А немає актів — панує свавілля. Облпрокуратура виявила, скажімо, в Балтському, Тарутинському, деяких інших районах тіньовий обіг земель, керівники деяких господарств, не укладаючи договорів оренди, безоплатно користуються майном селян. Подекуди й досі люди судяться з приводу того, що їм не надали земельні паї. Чимало скарг надходить до обласних відомств від селян, з якими не розраховуються за оренду земельних ділянок. Доки?

 

Одеса.