Кожний народний депутат, і насамперед мажоритарник, серед широкого спектру обов’язків першочерговим вважає підтримання постійного зв’язку з виборцями. Особливо активно на цій ниві працює Віктор БАЛОГА — депутат від Мукачівського округу № 71.
За час свого депутатства він розглянув звернення мало не дванадцяти тисяч осіб, майже з п’ятьма тисячами зустрівся особисто.
Скажемо відверто: такими показниками похвалитися може аж ніяк не кожний народний депутат. Тому ми й попросили Віктора Івановича поділитися досвідом роботи в окрузі.
— Як відомо, для більшості політиків спілкування з народом не лише засіб для глибшого вивчення життя, а й надійний ключ до об’єктивної оцінки процесів, що відбуваються в суспільстві. Чим для вас є ці зустрічі?
— Тісний зв’язок з виборцями справді дає мені змогу тримати руку на пульсі нинішнього мінливого життя, знати проблеми, що болять людям та відповідно реагувати. З другого боку, реалізується моя передвиборна програма, до якої за вимогами часу постійно вносяться корективи.
Та найголовніше — часті зустрічі допомагають мені зростати як політику, оцінювати соціально-економічні процеси з урахуванням громадської думки, тобто максимально об’єктивно й адекватно діяти як народному депутату, який зобов’язався бути представником народу в парламенті. Ось чому намагаюся постійно зміцнювати зв’язок із виборцями. Насамперед через активну роботу трьох приймалень в місті Мукачевому, Мукачівському та Ужгородському районах та через помічників. Практикую регулярні зустрічі з населенням в сільських радах, будинках культури, під час відвідування шкіл та дільничних лікарень.
У зв’язку з цим хочу сказати таке: за роки незалежності України прийнято цілу низку законодавчих актів, спрямованих на розбудову держави та розв’язання найгостріших соціальних проблем, насамперед із забезпечення підвищення рівня життя населення, зниження рівня бідності, динамічного і гармонійного розвитку людини, її духовних та інтелектуальних якостей. На жаль, реального поліпшення становища так і не відбулося, негативні процеси у всіх сферах і далі поглиблюються. Тому непросто сьогодні спілкуватися з людьми, які, дивлячись на всі державотворчі процеси в Україні, оцінюють дії парламенту та уряду крізь призму свого злиденного життя.
— Тобто намагаються з’ясувати першопричини непростої економічної та соціальної ситуації в державі, підходять до її оцінки з політичної точки зору?
— Це справді так. Хоча дехто із соціологів, а то й державних мужів намагається стверджувати, що люди, коли обтяжені соціальними проблемами, коли прагнуть створити бодай якийсь маленький свій бізнес, відсторонюються від політики і тих процесів, які відбуваються як на регіональному та загальнодержавному рівнях, так і у світі загалом. Чесно кажучі, раніше до такої думки дещо схильний був і я. Доки не зустрівся з мешканцями сіл Обава, Брестів, Чинадієве, Кольчине, Жнятине, Страбичове Мукачівського, Минай, Нижня Солотвина, Коритняни Ужгородського районів та інших, не познайомився з проблеми. А їх чимало: жалюгідний стан доріг, що руйнуються, відсутність автобусного сполучення, закриття відділень зв’язку, дитячих садків, шкіл. Брак фінансових і матеріальних ресурсів практично призвів до розорення села, відкинув його на десятки років назад. Врешті-решт, реформуючися, село опинилося в глибокому соціально-економічному занепаді, а його трудівники — в небачених злиднях.
Причиною такого становища часто є невміле керівництво господарством та економікою на місцях. Один з таких прикладів навів депутат Мукачівської районної ради Михайло Мотильчак. Він розповів, що в минулому і нинішньому роках райрада намагалася вплинути на ситуацію: депутати двічі висловлювали недовіру голові райдержадміністрації панові Віктору Дядченку, який розвалив район, подавали матеріали до облдержадміністрації та адміністрації Президента. Та час минав, а на звернення ніхто не реагував. Натомість голова ОДА призначив його своїм заступником з аграрних питань. А чому — всім стало зрозуміло: голова райдержадміністрації є не лише членом СДПУ(о), а й очолює районний осередок. Аналізуючи такі ситуації, селяни відкладають власні проблеми та вимагають відповіді на більш серйозні запитання. Що робиться в державі, чи справді вона розвивається в задекларованому демократичному напрямі? Чиїм інтересам служать ідеї і політика продержавницьких партій? Чи знає Президент України і уряд про самоуправство і протизаконні дії керівників державних органів виконавчої влади на місцях, зокрема й правоохоронних органів?
І таких запитань від моїх виборців доводиться чути чимало.
— На переконання деяких керівників і політиків держави, ці та інші проблеми буде розв’язано після проведення в Україні політичної реформи та підписання Президентом договору про створення ЄЕП між чотирма країнами. Що думають з цього приводу ваші виборці? Як особисто ви ставитеся до цих подій?
— Позицію моїх колег із фракції «Наша Україна» та мою особисто з актуальних питань постійно оприлюднює наш лідер. Щодо оцінок моїх виборців, то домінуюча їх частина з тривогою ставиться до подій, що розгортаються. Вони, як і більшість українців, висловлюють сумніви стосовно реальності обіцяних результатів, а також тривожаться за можливі геополітичні і соціально-економічні наслідки для держави. Та ніяк не можуть зрозуміти одного: чому в суспільстві, яке називає себе демократичним і правовим, з боку влади посилюється нехтування позицій переважної більшості громадян. Вважають також, що головна причина полягає в тому, що демократичні сили, які на минулих виборах до Верховної Ради України отримали довір’я найбільшої кількості громадян, нині відкинуті завдяки штучно організованій, шляхом підкупу і шантажу, парламентській більшості. І сьогодні ця більшість, на їх переконання, поступаючись принципами, приймає доленосні рішення на догоду лідерам чинної влади.
Що стосується політичної реформи, то виборці дотримуються єдиного висновку: владні мужі розпочали її, щоб втриматися в керівних кріслах і надалі. І диктувати народу свою політику, позбавивши його можливості «законним чином» обирати свого Президента.
— Відповісти на ці запитання справді непросто. Хоча можна було б вчинити так, як це часто роблять урядовці: вислухати людину, поспівчувати, послатися на складності соціально-економічного становища в суспільстві та й відмахнутися від проблеми. Взяти на себе ініціативу чи відповідальність за її розв’язання, спробувати втрутитися в суспільно-політичні процеси — це надто складно навіть для народного депутата.
— Ви маєте рацію. Братися за них означає виступити проти порядків бюрократичної влади, чиновницького апарату, проти чиїхось інтересів і наживати собі ворогів. Я це розумію. Та, незважаючи на застереження, виступаю проти будь-яких фактів несправедливості, обмеження громадських прав. З цього приводу наведу лише один приклад. Він стосується виборів Мукачівського міського голови, які відбулися нещодавно і про які знають навіть за межами України. Скажіть, будь ласка, хіба можна було не відгукнутися на прохання сотень тисяч жителів міста, що просили мене втрутитися, оскільки з боку провладного кандидата Нусера Ернеста та його команди чинилося порушення Закону «Про вибори». Підкуп виборців, шантаж, погрози — аж ніяк не повний перелік прийомів, з допомогою яких рекомендований облдержадміністрацією і підтриманий партією СДПУ(о) висуванець намагався стати мером. До цієї брудної роботи було залучено заїжджих сценаристів і постановників, злочинні елементи спільно з правоохоронцями і, що найприкріше, — окремих суддів, які піддалися тиску з боку керівника адміністрації Президента України. Вони приймали рішення на користь провладного кандидата, який за результатами голосування програв.
— Але вибори все-таки відбулися?
— Авжеж. Вони не були зірвані лише тому, що в цей процес втрутилися Уповноважена Верховної Ради України з прав людини Ніна Карпачова та майже два десятки народних депутатів України. Хоча за рамки здорового глузду виходить те, що після виборів погрози на адресу суддів, які не прислухалися до «порад» влади, починають ставати реальністю. Так, голові Мукачівського суду Павлу Щербану спалили будинок, а через кілька днів знищили і будівельні матеріали. Суддю Віктора Заборовського намагалися скомпрометувати руками працівників автоінспекції під час сумнівної аварії. Тому я погоджуюся з моїми виборцями, які твердять, що з вини та участі чинної обласної виконавчої влади вибори Мукачівського міського голови стали найбруднішими за всю незалежність України. Що обласна влада підім’яла під себе правоохоронні органи та прокуратуру і цілком скомпрометувала себе. Що політика і кримінал на Закарпатті продовжують іти поруч і до справжньої демократії та політичної стабільності у краї, як і в державі, ще далеко.
Підтвердженням цього є нинішня ситуація у Львівській області, де партія СДПУ(о) здійснює нечуваний утиск свободи слова. Тиск на бізнес-структури, що не подобаються податковій адміністрації, очолюваній братом глави адміністрації Президента України. А главі держави подається цілком викривлена інформація про справжню діяльність Сергія Медведчука. Ось чому обласна рада на нещодавньому засіданні, куди був запрошений і я, попросила захисту в Верховної Ради, а також доручила своєму голові панові Сендаку добитися зустрічі з Президентом України, аби донести до нього правду про ситуацію в області. На жаль, як мені відомо, такої зустрічі досі не відбулося. Адже це невигідно впливовому Віктору Медведчуку. Ось зайвий приклад тієї реальності нашого життя, яка до глибини душі обурює громадян Закарпаття. І вони справедливо вимагають: «Скажіть, парламентарію, що робиться в державі».
Що стосується інших проблем моїх виборців, то з метою їх розв’язання лише письмових звернень в різні інстанції я надіслав більш як півтисячі. Подав майже 20 депутатських запитів, порушив частину проблем у виступах у Верховній Раді та на прийомах у керівників державних і господарських організацій різних рівнів.
— І що ви могли б сказати про результати?
— Якщо відверто, то вони далеко не такі, як очікував. Хоча позитивних прикладів чимало. Зокрема, мені вдалося вплинути на вирішення таких питань як, виділення коштів на реалізацію протипаводкової програми на Закарпатті, поліпшення шляхового будівництва, впорядкування призначення та виплати окремих видів пенсій та інших соціальних допомог, прискорення видачі закарпатцям закордонних паспортів, виділення коштів на будівництво в області окремих об’єктів соціального значення тощо.
Проте скажу, що значну частину конкретних проблем, які болять моїм виборцям, так і не розв’язано. Серед них — ефективне ведення лісового господарства; цілковите погашення заборгованості чорнобильцям та іншим незахищеним верствам населення Мукачевого та Мукачівського району; регулярна виплата допомоги та надання пільг; повернення банками заощаджень громадян; державне забезпечення інвалідів війни легковим автотранспортом, путівками до санаторіїв та будинків відпочинку тощо.
Загалом ці проблеми постають через брак коштів, якими не забезпечені наші соціальні програми. Це один бік питання. Другий, як наголошують мої виборці, — черствість та небажання посадовців різних рівнів розв’язувати проблеми людей.
На жаль, на більшість звернень громадян чиновники реагують формально, а значну частину взагалі повертають на розгляд до місцевих органів влади, які просто безсилі їх виконати. З цього приводу я подав депутатський запит  Голові Верховної Ради України Володимиру Литвину.
— І яка реакція на таку важливу проблему з боку глави парламенту?
— За його дорученням питання розглянув Комітет з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України, який визнав, що ця проблема справді надзвичайно гостра і є наслідком невиконання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, державними службовцями всіх рівнів чинного законодавства і своїх прямих обов’язків стосовно розгляду та оперативного опрацювання звернень громадян. Розв’язання її, наголошується у відповіді, можливе шляхом значного посилення контролю з боку посадовців за дорученою ділянкою роботи. Тому комітет запропонує розглянути це питання під час одного з днів уряду на сесії Верховної Ради України цього скликання.
Проте, на моє переконання, більшість проблем, з якими звертаються виборці, породжено через недосконалість місцевого самоврядування.
— Що ви маєте на увазі?
— Мова йде про надмірну централізацію. До речі, на цьому постійно наголошують керівники місцевих органів самоврядування. Вони підрахували, що в обсязі їх функцій власні повноваження територіальних громад становлять майже 30—40 відсотків, а решта — повноваження делеговані. Тобто на обласному і районному рівнях через відсутність власних виконавчих органів ради залишаються без реальної влади. Правлять голови державних адміністрацій, яких люди не обирають, а котрі призначаються зверху.
Таке протистояння спричиняє й чинний Закон «Про місцеве самоврядування в Україні». Оскільки вибори депутатів проводяться від виборчих округів, а голови — від громади. Ось чому в окремих населених пунктах доводиться бути свідком не тісної співпраці, а змагання, хто сильніший — рада чи голова? А страждає, зрештою, справа, страждають люди.
Зрештою, це лише кілька прикладів недосконалості та суперечності законодавства, що регулює життя на місцях. Тому мої виборці вимагають, щоб місцевим органам влади нарешті надали не декларовану, а реальну самостійність, забезпечили оптимальне і чітке співвідношення централізації і децентралізації влади, збалансованість загальнодержавних і територіальних громад. Це зобов’язує нас невідкладно розглянути у Верховній Раді і прийняти законопроекти «Про місцеве самоврядування в Україні» (нова редакція), «Про місцеві державні адміністрації», «Про комунальну власність», «Про місцеві податки та збори», «Про заходи стимулювання розвитку регіонів» та інші.
— Вікторе Івановичу, перебуваючи нещодавно на Закарпатті, я мав можливість ознайомитися з роботою ваших депутатських приймалень. Скажу відверто: мене приємно вразила чіткість і багатогранність їх діяльності.
— Громадські приймальні для мене були і залишаються головною сполучною ланкою з виборцями. А коли там працюють досвідчені кадри — це добра підмога у виконанні депутатських зобов’язань. Що стосується діяльності самих приймалень, то, крім звичних форм, у Мукачевому діє громадська юридична консультація, організовуються зустрічі з різними верствами населення, проводяться семінари з вивчення чинного законодавства тощо.
Оскільки під час особистих зустрічей неможливо звітувати перед кожним виборцем, ми вирішили зробити це через пресу. Нещодавно у спецвипуску місцевої газети «Вечірній замок» було вміщено мій детальний звіт, який надійшов майже до кожної оселі моїх виборців. До нього увійшли не тільки статистичні дані, звернення громадян та результати реагування на них, а й адреси та графіки роботи депутатських приймалень.
Скажу, що це зіграло не лише інформаційну роль. З`явилася й зворотна реакція. Я отримав не лише підтримку своїх дій, а й чимало порад, нових звернень громадян — тобто додаткову роботу. Та все це, зрештою, додало мені сили й натхнення. Ось чому планую й надалі продовжувати таку практику звіту перед виборцями.
— Спасибі за відверту розмову!
Інтерв’ю взяв Володимир АНДРЕЄВ.