Від часів Петра Великого на теренах Російської імперії прокурори пильно наглядали за одноплемінниками стосовно не так дотримання ними законності, як вірнопідданської вірності владі. Вінценосний дроворуб, який прорубав по-азіатськи вирощеним московитянам вікно в Європу, примудрився поставити під найсуворіший прокурорський контроль навіть служителів самого Господа Бога.
Принципи, ним запроваджені, якнайбільше були до вподоби організаторам раю на землі в окремо взятій державі. У горезвісних трійках, які без зволікання відправляли в тридцяті роки минулого століття на той світ десятки і сотні тисяч своїх співвітчизників з ідейних міркувань, місця адвокатам, звісно, не знайшлося. Зате прокурори неодмінно закріплювали своїм підписом розстрільні вердикти. Так при радах у свідомість пересічних громадян вбивалася ідея про те, що прокурор є вищою інстанцією цивільного і кримінального права.
З початком демократичних перетворень у рідній батьківщині докорінно почала змінюватися роль прокуратури в системі інституцій державної влади. І хоча наші співгромадяни за багатовіковою звичкою юрбами шукають у прокурора захисту від сваволі інших її, влади, представників, аж ніяк не завжди цей захист знаходять. Про це — розмова нашого кореспондента з першим заступником прокурора столиці Володимиром СТЕЦЕНКОМ.
— Володимире Андрійовичу! Рекомендаціями, розробленими учасниками «круглого столу» в нашій редакції на тему «Фасади і задвірки столиці: права, цілі, дійсність» (див. «ГУ» №№ 136, 137 за 24 і 25 липня ц. р.), серед іншого пропонувалося створити в київській міськпрокуратурі спеціальний орган — за зразком екологічної прокуратури — для захисту прав мешканців столиці у сфері містобудування і розгляду обставин, що випливають з порушення цих прав. До речі, ваш колега, учасник «круглого столу», заступник міського прокурора С. Міщенко не заперечував проти цієї ідеї. Який результат? Крім того, що за цей час справи будівельні від Міщенка перейшли до вас. Чи не пов’язано це з тим, що після зустрічі в редакції Сергій Григорович почав уважніше ставитися до проблеми?
— Нині будівництво в столиці є важливою проблемою, що заслуговує пильної уваги. У зв’язку з цим нагляд за дотриманням законності із зазначених питань у міській прокуратурі здійснює саме перший заступник прокурора.
Щодо суті порушених за «круглим столом» проблем. Будівельної, на кшталт екологічної, прокуратури поки що не створено. Однак, створено управління нагляду за дотриманням і застосуванням законів. А в ньому — спеціальний відділ нагляду за дотриманням конституційних прав і свобод громадян. Адже якщо з юридичної точки зору узагальнити всі звертання киян до органів прокуратури, до судів, безпосередньо до влади з протестами з приводу будівництва мансард, новобудов в історико-охоронній зоні столиці, порушення місцевими органами влади права власності власників квартир (співвласників багатоквартирних будинків) на допоміжні приміщення — ті самі горища, підвали, колясочні, прибудинкову територію тощо — в кінцевому рахунку ми побачимо, що йдеться про порушення саме конституційних прав і свобод наших громадян.
За фактами порушення конституційних прав і свобод громадян за 9 місяців 2003 року порушено 88 кримінальних справ, за актами прокурорського реагування притягнено 957 посадовців до відповідальності, відшкодовано майже 32 млн. гривень.
Крім того, в цьому ж управлінні створено відділ нагляду за дотриманням законів у сфері економіки. Тож у цьому відділі дві особи безпосередньо займатимуться вирішенням скарг і заяв з питань містобудівництва в Києві.
Коментар журналіста. Навчені гірким досвідом, наші громадяни досить скептично ставляться до всіляких внутрішніх структурних змін в органах влади. Але саме після створення нового управління в Київській міській прокуратурі в столиці порушено кримінальну справу за фактом незаконного продажу допоміжного приміщення (підвалу) в будинку № 4 по вулиці Городецького. До того ж не за фактом, а проти конкретної посадової особи — колишнього голови фонду приватизації комунальної власності Старокиївського, який нині очолює таку саму службу в Шевченківському районі, пана І. Шуляка. Одразу за двома статтями КК: № 365 — перевищення влади чи службових обов’язків і № 366 — службова підробка.
Саме про кричуще незаконне оформлення (підробку) Іваном Остаповичем договору купівлі—продажу і всіх супровідних цій угоді інших документів з використанням печатки і бланків неіснуючої організації докладно розповідала наша газета в матеріалі «Чотири роки облоги» (див. «ГУ» № 7 від 15 січня 2003 р.). До речі, вже на новому поприщі І. Шуляк примудрився продати приватній особі частину сходової площадки (загального коридору) в будинку № 22-а по вулиці Михайлівській.
Зазначу, що персональна кримінальна справа проти посадової особи з приводу незаконного продажу допоміжного приміщення в багатоквартирному будинку — перша в новітній історії столичної юриспруденції. Тим часом у цивільних судах сьогодні перебувають десятки позовів співвласників багатоквартирних будинків за ідентичними фактами до органів та організацій місцевої влади.
— Володимире Андрійовичу! Не секрет, що зі здобуттям Україною незалежності на всіх рівнях обстоюється ідея про звільнення прокуратури від функцій загального нагляду за дотриманням законів. Мовляв, у демократичному суспільстві дотримання прав і свобод пересічних громадян мають забезпечити інституції цивільної влади. Чи не зв’язує це руки прокуратурі? З іншого боку, від простих людей лунає дедалі більше скарг на бездіяльність прокурорів.
— Питання більш ніж актуальне, дуже складне і проблематичне. Згідно з чинним нині законодавством більш як 40 організацій і структур виконавчої влади повинні контролювати дотримання цивільних прав і свобод у нашій державі. А прокуратура здійснювати нагляд за законністю дій контролюючих органів.
— Але недарма в народі кажуть: де багато няньок...
— Так-так. І я про те саме. Загалом, сьогодні прокуратура може — і ми це робимо — захищати інтереси пересічного громадянина в суді у випадках, коли сам позивач з тих чи інших причин (наприклад, за станом здоров’я) зробити це не в змозі. В інших випадках конфлікти між чиновниками і громадянами суди розглядають без участі прокурора. Але не секрет, що наші органи влади, зокрема й суди, тільки опановують правові відносини в демократичному, а не в тоталітарному суспільстві. Відтак і безліч конфліктів.
Як на мене, функції загального нагляду за дотриманням законності мали б остаточно переходити до цивільних владних інституцій, передусім до судів, у міру нагромадження ними досвіду вибудови правових відносин у конкретних соціальних сферах громадського життя. Але що зроблено, те зроблено. І всім нам треба вчитися дотримуватися закону. Без прокурорського втручання. Не скажу, що це проста наука. Візьмемо, приміром, ту саму ситуацію в столичному містобудуванні. Громадськість давно вже охрестила цей процес архітектурним вандалізмом. Ну і як, скажіть, прокуратура може вплинути на будівництво житлового будинку, наприклад, у Маріїнському парку? Якщо всі контролюючі органи влади підписали відповідні дозвільні та проектні документи? Так, ми можемо провести юридичну експертизу. Але оцінку дотримання будівельних норм і правил забудови історичної частини столиці дадуть нам експерти тих же організацій (та ж Головархітектура), чиї керівники освятили своїми підписами новобудову.
Коментар журналіста. Виходить замкнене коло. Якщо цивільні контролюючі органи «як виняток» чи з будь-яких інших мотивів приймають рішення про будівництво, дотримуючись усіх необхідних процедур, і до того ж освячують відповідний пакет документів рішенням Київради, а це відбувається в будь-якому разі, зупинити новобудову практично неможливо. Цивільні суди в прийомі позовів протестуючим громадянам, як правило, відмовляють. І тільки акції, що показово іноді проводить київський голова Олександр Омельченко, здатні зупинити архітектурно-будівельний вандалізм. От і у вересні під час особистої зустрічі він пообіцяв мешканцям будинків №№ 51, 53, 53-а по вулиці Олеся Гончара, що рішення Київради про зведення в їхньому дворі висотного будинку, прийняте в березні, на черговому засіданні буде переглянуто. У серпні таку ж обіцянку було дано мешканцям одного з дворів на вулиці Горького. Але навіть якщо щомісяця Олександр Олександрович виправлятиме «огріхи» своїх підлеглих — Київ містобудівного вандалізму не позбудеться.
Ґрунтуючись на законах про місцеве самоврядування і самоорганізацію громадян, Київрада має прийняти однозначну постанову про те, що без згоди громадськості жодне будівництво в Києві не повинне починатися. Насамперед в історико-охоронній зоні. А прокуратура — суворо контролювати виконання цього рішення. Як це робиться в столицях цивілізованих країн.
— І все-таки про роль прокуратури. В демократичному громадянському суспільстві суд, зрозуміла річ, вища інстанція в спорах. Але ми таке суспільство тільки будуємо. Як ви, Володимире Андрійовичу, помітили, тільки вчимося, тільки опановуємо ази правової культури. Коли ще досягнемо відчутних результатів. А люди від порушення законів чиновниками страждають сьогодні, нині...
— І йдуть до нас, прокурорів. До того ж судові розгляди часом тривають роками. Людей ми не відштовхуємо. Навіть більше. Там, де це можливо, й у рамках закону ми пишемо тим або іншим установам, організаціям і органам влади наші розпорядження, вносимо протести. Тільки ось загальний правовий нігілізм ефективність таких дій дуже часто зводить до нуля. На розпорядження сьогодні мало хто реагує. А протести, найчастіше, не задовольняються. І тоді прокурор, як звичайний громадянин, змушений звертатися до суду.
— І там наражається на тяганину?
— Ні. Наші позови та заяви суди розглядають порівняно оперативно. Інша річ, не завжди погоджуються з прокурором. Але рішення суду — обов’язкове для всіх. До цієї думки просто треба звикнути. Повага до судового рішення — основа суспільного договору, основа демократії. Особисто я з вами згодний: у деяких випадках розпорядження прокурора повинне неухильно дотримуватися адресатом. Щоб не доводити дріб’язковий і очевидний конфлікт до судової тяганини. Тільки ось такі випадки мають бути суворо обговорені й перелічені в законі. Хоча зробити це неймовірно складно. Втім, зачекаймо, доки буде прийнято новий закон про прокуратуру, який нині розробляють, отоді й продовжимо нашу розмову.
Коментар журналіста. Так уже влаштований світ, що закони ніколи не бувають досконалими. Будь-які кодекси відстають від життєвих реалій і практики. Особливо в країнах з перехідними соціальними системами, на кшталт нашої України. Саме в них виникають з одного боку тимчасові, з другого — цілком нові та незвичні для юристів і адміністраторів конфліктні ситуації між громадянами і державою. Проте такі, що потребують негайного вирішення.
Сьогодні, наприклад, для киян, та й для мешканців інших міст гостро стоїть проблема передачі місцевими радами житла на баланс так званим кондомініумам — об’єднанням співвласників квартир багатоквартирного будинку. Скрізь і повсюдно наші співгромадяни наражаються на відмову чи відверту тяганину. Всупереч праву, закріпленому в спеціальному законі. Так, уже два роки борються з районною владою за свої права кондомініуми «Десятинка» (Десятинний провулок, 7), «Софія» (вул. Стрілецька, 7/6), «Архітектор» (вул. Городецького, 4). Прикладів безліч, ними можна заповнити всю газету. Напевно років через десять—п’ятнадцять ситуація втрясеться і буде знята з порядку денного. Але життя людині дається один раз. І витрачати його на суперечки з органами влади, точніше з чиновниками, тим паче коли останні відверто порушують закон, погодьтеся, навряд чи варто.
Усе це до того, що, як на мен е, за прокуратурою на найближчі два-три десятиліття все-таки необхідно залишити владні повноваження. Насамперед над чиновниками. Тобто абсолютний правовий контроль над соціальним співвідношенням «громадянин — чиновник». Законодавчо зобов’язати чиновників виконувати розпорядження прокурора, якщо вочевидь порушено законні права пересічного прохача. І відповідальність у таких випадках повинна бути не тільки адміністративна, а й кримінальна. Згадаймо, перш ніж російські купці прославилися на весь світ своєю чесністю, їхні предки добре познайомилися з борговими ямами...
