За браком статків і під пресингом видатків

Дехто відносить валовий внутрішній продукт (ВВП) до зарозумілих макропоказників. Мовляв, його на хліб не намастиш, він ще далекий від повсякденного клопоту конкретного громадянина. Не погоджуся. ВВП за спрощеним визначенням — це загальний дохід нації, який складається з прибутків підприємств, оплати праці, чистих податків. Від величини останніх, до речі, залежить, скільки грошей держава витрачає на громадське споживання і завтрашній розвиток. А от оплата праці впливає на добробут громадян щодня.

Упродовж десяти років ВВП скорочувався, і джерело достойного життя зміліло більш як наполовину. Однак вже 2000 року ми почали підніматися з колін. Загальні прикінцеві суспільні доходи спершу зросли на 5,9 відсотка, наступного року — на 9,2, минулоріч — на 4,8. Непогано розпочали і поточний рік — у першому півріччі приріст ВВП сягнув 7,5 відсотка. І раптом у липні висхідну траєкторію порушило різке падіння новоствореної аграрним сектором вартості. За підсумками січня—липня вона скоротилася проти відповідного періоду минулого року на 31,4 відсотка. Прикро, але, як з’ясувалося, несмертельно. Вже в серпні працівники галузі зупинили падіння до 24,6 відсотка. Стало очевидно: відновлення бажаної динаміки економічного зростання відбувається швидше, ніж прогнозували. Але відновити не так складно, як утримати зростання ВВП наступного року. І ось чому.

Добре, що інвестиції збільшуються удвічі швидше, ніж торік. І що експорт динамічніший у 6 разів. Зрештою, добре, що на третину «поважчав» ВВП. Але його «вага» не вповні виправдовує себе, якщо ми істотно не додаємо споживання. А тут аж ніяк не все гаразд. Заробітна плата зростає повільніше майже на чверть, а реальні доходи населення — у 4 рази, ніж тогоріч. Якщо така динаміка збережеться до кінця року, а уряд не виконає свою обіцянку погасити борги у заробітних платах, це може уповільнити не лише поточне, а й майбутнє зростання ВВП.

А поки що, дякуючи сезонним коливанням і низькій інфляції, споживчий попит на внутрішньому ринку активізувався. За дев’ять місяців проти січня—липня на 2,3 відсотка зросла додана вартість, створена торгівлею, на 1,3 — транспортом, на 1,7 — обробною і на 1,3 відсотка — добувною промисловістю. Нарощування доданої вартості у сфері послуг та промисловості було неабиякою передумовою для відновлення статус-кво у динаміці ВВП.

Не менш важливо й те, що на цей період припало активне рефінансування комерційних банків з боку НБУ і кредитування громадян. Це сприяло зростанню споживчого попиту. Значний приріст ВВП у вересні (15 відсотків проти відповідного періоду минулого року) — це вірна ознака того, що гальмування зростання лишилося позаду, але ще не привід для самозаспокоєння. Адже порівняної стабілізації на продовольчому ринку вдалося досягти здебільшого завдяки імпорту і адміністративному впливу на ситуацію (читай рубрику «Ціни і цінності» від 15 жовтня ц. р.). Не варто розслаблятися і тому, що попереду — найвідповідальніший четвертий квартал року, коли зростають ризики погіршення макродинаміки: завершується сільськогосподарський сезон, дещо уповільнюється експорт, дебатується проект держбюджету на наступний рік тощо. Проте всі ці ризики нам до снаги перекрити і вийти на семивідсоткову траєкторію зростання.

Слово експортерів буде все ще вагоме. Тим паче що світова кон’юнктура на основних ринках цьому сприяє. Ділова активність і попит на гроші вереснем не закінчується — це ще один аргумент на користь подальшого примноження суспільних доходів. Можна тішити себе і тією обставиною, що у грудні, за всі роки зростання, спостерігалася прискорена динаміка ВВП. А нинішнього року, не виключаю, що це може статися і в листопаді: досить буде втримати 15-відсоткове збільшення виробництва у промисловості і на відсоток—другий домогтися позитивного результату на транспорті й у торгівлі.

Ще раз наголошу на очікуваннях споживачів. Їхню активність небажано випробовувати на міцність політизацією бюджетного процесу, бо, може статися, песимістичні настрої під час спостережень за парламентськими баталіями почнуть формуватися і у власних виробників, і у зарубіжних інвесторів.

І ще. Уряд виказує невдоволення тим, що динаміка бюджетних доходів і ВВП різко різняться між собою, обіцяючи розібратися з методикою розрахунків. Люстро, звісно, лишає надію, що в житті усе має ліпший вигляд. Але збираємо податки ми й досі не кращим чином, на що вказує бюджетна недоїмка. А механізм адміністрування і повернення ПДВ — то взагалі болюча проблема, яка потребує невідкладного розв’язання.

І останнє. У сусідів жваво обговорюють ідею подвоїти упродовж 10 років свій ВВП. Для нас і цього недостатньо, бо ми «падали» і довше, і глибше. Нам не завадили б мобілізуючі дороговкази, амбітніші за теперішні оцінки перспектив на рік наступний. У 2005-му можна було б вивести ВВП на рівень 1994 року, а ще через 10 років, тобто до 2015-го, досягнути рівня суспільного доходу зразка 1990-го, подвоївши індустріальний випуск продукції та послуг. Для подвоєння ВВП його середньорічний приріст має становити 7,3 відсотка. Але без нового поштовху структурних реформ ми не втримаємо й семивідсоткового значення.

Утім, хтозна, може статися, прийдуть до нас серйозні інвестиції, і ми за прикладом японців або корейців дістанемось своєї мети швидше. Але усе це поки що передстартові побажання, а бігти нам доведеться далеченько власними ногами.