Перипетії довкола створення військово-транспортного літака Ан-70 уже мають десятилітню історію. Нині український уряд розробив і подав до Верховної Ради проект закону про загальнодержавну програму створення літака Ан-70 та його закупівлі за державним оборонним замовленням. Парламентський Комітет із питань національної безпеки та оборони на виїзному засіданні в авіаційному науково-технічному комплексі «Антонов» рекомендував Верховній Раді підтримати цей документ у першому читанні. Тож сьогодні відповідь на запитання, бути чи не бути літаку Ан-70, залежить від українського парламенту.
Складне дитя
Ан-70 — середній оперативно-технічний військово-транспортний літак короткого зльоту та посадки — народився як дітище україно-російського спільного проекту. 1993 року прем’єр-міністри України та Росії підписали угоду про спільне створення, виробництво та введення в експлуатацію цього літака, а 1996-го для реалізації програми Ан-70 було створено російсько-український консорціум «Середній транспортний літак». Літак пройшов найважливіші етапи випробувань і, як запевняють його розробники, продемонстрував якісно нові можливості авіаційної техніки, зарекомендувавши себе надійним та сучасним. Однак з боку Росії інтерес до Ан-70 останнім часом помітно знизився, і участі у випробуваннях літака та фінансуванні робіт за програмою Ан-70 росіяни вже фактично не беруть. Причини цього, на думку фахівців, — не лише катастрофа першого дослідницького зразка Ан-70, а насамперед політичні та комерційні інтереси.
Європа спочатку дуже уважно придивлялася до створення в Україні Ан-70, але згодом держави Західної Європи почали працювати над створенням власного військово-транспортного літака
А-400М. І знову не на користь нашої держави переважила політика, адже за технічними характеристиками А-400М фактично нічим не різнитиметься від Ан-70. Але А-400М ще треба створити — він існує лише в проекті. Найістотніша відмінність — вартість літака на ринку: якщо наш коштуватиме 60 млн. доларів, то західноєвропейський — близько 120 млн. доларів.
Не лише гайки та запальнички
Але Україна повинна прориватися на світовий ринок і, як нещодавно висловився наш Президент, виробляти не лише гайки та запальнички, а й наукоємну, високотехнологічну продукцію, у тому числі й літаки. До речі, сьогодні у світі є лише вісім авіабудівних держав, серед них чільне місце посідає і наша. На думку генерального конструктора АНТК імені О. Антонова Петра Балабуєва, Україна зможе вийти на світовий ринок з військово-транспортним літаком Ан-70 тоді, коли буде налагоджено його серійне виробництво. Адже хто захоче придбати собі літак, якщо його не має на озброєнні навіть країна-виробник? А в конкурентоспроможності Ан-70 його «батьки» не сумніваються. «Цей літак можна вважати літаком третього тисячоліття, — каже П. Балабуєв. — За технічними характеристиками у класі середніх транспортних літаків у світі поки що нічого подібного не створено. Україна випереджає своїх конкурентів приблизно на 5—6 років». Тож що швидше наша держава профінансує добудову літака Ан-70, то кращі у нього перспективи.
Літаки чи кролики?
Запропонована урядом програма створення військово-транспортного літака
Ан-70 — це не розв’язання проблем сьогоденних, а погляд у майбутнє. Програма розрахована на два етапи — 2004—2006 та 2007—2022 роки. Орієнтовний розмір фінансування робіт на першому етапі — близько мільярда гривень. У проекті держбюджету-2004 вже передбачено окремим рядком надання 243 млн. грн. на програму Ан-70. Державними замовниками програми визначено Міністерство оборони України та Мінпромполітики, виконавцями — АНТК імені О. Антонова та Київський державний авіаційний завод «Авіант», які розробляють та виготовляють літак, Запорізькі МКБ «Прогрес» та ВАТ «Мотор-Січ», які працюють над двигуном. У серійному виробництві літака Ан-70 буде задіяно не менш як 56 тисяч людей. За підрахунками розробників, у 2011 році держава відшкодує усі витрачені на цю програму кошти, натомість розпочнуть зростати надходження до бюджету.
Якщо ми відмовимося від сміливої ідеї з Ан-70, посилаючись на вічну проблему браку коштів, наше чесно заслужене місце на світовому ринку дуже швидко займуть інші держави. На «Антонові» кажуть, що, приміром, китайці вже згодні заплатити всі кошти, потрібні для добудови українського літака. Але, природно, тоді захочуть стати і його власником. А вітчизняним авіабудівникам доведеться замість літаків виробляти дитячі возики та гойдалки. Або розводити кабанчиків та кроликів, що вже нині (мабуть, не від гарного життя) освоїли «антоновці»...
P. S. Під час голосування на засіданні комітету за рішення рекомендувати Верховній Раді прийняти проект закону за основу лише один депутат утримався, а решта висловилися «за». Хоча й представляли різні політичні сили.
Думки з приводу
Олександр КУЗЬМУК, фракція партій ППУ і «Трудова Україна»:
— Програму будівництва літака Ан-70 не можна розглядати лише з комерційної точки зору. Навіщо Україні та світу потрібен цей літак? Чому Міністерство оборони України є замовником цього літака? Для чого сьогодні потрібен середній військово-транспортний літак, коли у війнах шостого покоління вже не буде битви «армія на армію», «танки на танки» та «літаки на літаки»? Чому почастішали провокації на адресу Ан-70?
З осені 2001 року світ постав перед питанням нових війн, спрямованих на знищення терористичних рухів. Суть таких війн — якомога швидше перекинути техніку та війська у певну точку земної кулі, де виникли конфлікти. Таких засобів сьогодні не вистачає ні у США, ні у НАТО. Солідний парк військово-транспортної авіації є в Україні та Росії. А це — серйозна конкуренція, серйозні гроші, які впливають на напрями сучасної політики. Ан-70 сьогодні — сучасний, актуальний і вкрай необхідний літак. Не треба також недооцінювати, що за декілька років наші конкуренти розпочнуть випробування літака А-400М, а росіяни модернізують свій Іл-76. Чи потрібно Росії вкладати гроші в економіку України, чи їй краще виробляти військово-транспортні літаки в себе? Не виключаю і того, що Росія зі своїм науково-технічним потенціалом може увійти у програму будівництва західноєвропейського літака.
Якщо ми сьогодні займатимемо таку позицію, коли, маючи власне авіавиробництво, дозволятимемо імпортувати в нашу державу чужі поношені літаки, якщо вестимемо розмови про припинення програми Ан-70, то забудьмо про те, що Україна — авіаційна держава, спроможна розробляти та виготовляти сучасну авіатехніку. Так, маємо величезну проблема — гроші. Але якщо не сконцентруємося на державному рівні й не підтримаємо парламентом цю програму, то й надалі не матимемо цілісного науково-технічного та промислового комплексу, спроможного істотно впливати на наповнення державного бюджету. Яскравий приклад — ракетний крейсер «Україна». Наша держава не спромоглася знайти 80 млн. грн. на його добудову, а тепер витрачатиме мільярди на його утилізацію.
Борис АНДРЕСЮК, фракція СДПУ(о):
— Якщо ми не доведемо до завершення програму будівництва літака Ан-70, то гріш нам ціна. Наші конкуренти «передеруть» у нас усе, що можна і не можна, докладуть трохи грошей, обженуть нас, зроблять свій літак, а ми знову розведемо руками. Це питання політичне, і депутатам треба його підтримати, вимагати від Кабінету Міністрів повного фінансування.
Георгій КРЮЧКОВ, фракція Компартії:
— Загальнодержавну програму створення військово-транспортного літака Ан-70 та його закупівлі за державним замовленням украй важливо підтримати з політичної точки зору, адже йдеться про зміцнення та підвищення обороноздатності нашої держави. Завершення розробки та організація виробництва літака Ан-70 значно підвищать авторитет України як передової високотехнологічної держави, а також забезпечать довгостроковим замовленням вітчизняні підприємства авіа-, двигунобудівної та суміжних галузей промисловості, сприятимуть завантаженню вільних і введенню в дію нових виробничих потужностей, створенню на підприємствах нових робочих місць. Програма Ан-70 слугуватиме подальшому розвитку високих наукоємних конкурентоспроможних технологій. А всі дискусійні моменти можна доопрацювати під час підготовки законопроекту до другого читання.
