Угору східцями,що ведуть донизу

Переможні реляції про небувале за роки незалежності зростання валового внутрішнього продукту минулого тижня прозвучали з новою силою — статистики підрахували, що у вересні цей показник зріс на 15 відсотків!

Але я не дуже радів би. Старше покоління добре пам’ятає часи, коли фанфари від трудових перемог гуркотіли щодня на весь колишній Союз, а якість життя простої радянської людини неухильно котилася донизу. В сьогоднішній Україні цей процес набуває небезпечного, у сенсі необоротності, прискорення. Так, з початку нинішнього року чисельність населення країни скоротилася більш як на 270 тисяч осіб. Смертність на 1000 українців удвічі перевищила народжуваність. Знову-таки, вперше за всі роки незалежності.

Пояснення на кшталт того, що, мовляв, наша демографічна ситуація відбиває загальносвітові тенденції, характерні для білої раси (її чисельність у світі, справді, зменшується не тільки у відносних, а й в абсолютних величинах), особисто мене мало тішать. А ось цифри тієї ж статистики наводять на більш ніж сумні міркування.

Так, за підсумками минулого року доходи працівників промисловості покривали витрати на харчові продукти, необхідні для фізіологічного відновлення організму, лише на 36,4 відсотка; працівників сільського господарства — на 36,6; невиробничої сфери — на 31,9; сфери послуг — на 37,7 відсотка. Приблизно стільки само бракувало доходів на покриття потреб у житлі та комунальних послугах. Стосовно медичного обслуговування, то на нього середній українець витрачає менш як п’яту частину від необхідного для життя нормативу. Зазначимо, українець, який працює. Що тоді казати про студентів і пенсіонерів?

Чи не з цих причин кількість наших співгромадян з 1989 року до 1 жовтня 2003 року скоротилася більш як на 3 мільйони 700 тисяч? Що це, коли не економічний геноцид?

Якщо першого тижня жовтня намічалася цінова стабілізація на продовольчу пшеницю, то минулого — вартість її знову поповзла вгору, переступивши рубіж 1200 грн./тонна.

Якщо спрощено, то економіка хлібопечення характеризується коефіцієнтом 2. Тобто за ціни продовольчого зерна 1,2 гривні за кілограм, кіло готового хліба має коштувати 2 гривні 40 копійок. Інакше пекарям не буде за що купувати борошно. Але ж для випічки їстівних буханців потрібні ще й цукор, і сіль, і маргарин, і дріжджі. Та за електроенергію платити треба. Та зарплата, та податки...

Ціни на хліб поки що залишаються стабільними тільки через адміністративний диктат. Через що вже відчувається його дефіцит не лише у віддалених селах, а й у багатьох райцентрах — дрібні хлібопекарні зупинилися через відсутність оборотних коштів. На грані зупинення і великі підприємства «Укрхлібопродукту» — вже 30 відсотків з них працюють з негативною рентабельністю. Зростає заборгованість пекарів перед постачальниками. Банки відмовляють їм у кредитах: збиткова і низькорентабельна робота унеможливлює повернення позикових коштів. Установлена Кабміном для пекарень гранична рентабельність у п’ять відсотків не покриває кредитних ставок за банківськими позиками.

Одне слово, очевидно, що коли найближчим часом не відпустити ціни, то галузь буде доведено до колапсу. А нам усім треба терміново переглядати калькуляцію сімейних бюджетів. Щоб на хліб вистачало.

Оголошено, що з 01.01.2004 року пенсії киянам у середньому збільшаться на 25 відсотків. На виконання нового закону, що набирає чинності, про пенсійне забезпечення буде здійснено перерахунок пенсій з урахуванням трудового стажу і розміру одержуваної колись нашими старенькими зарплати.

І хоча перерахунок відбуватиметься за допомогою комп’ютерів і відповідного програмного забезпечення, вже сьогодні зрозуміло, що хтось отримає п’ятигривневу, а хтось і вагомішу, тридцятигривневу прибавку.

Але пощастить не всім столичним пенсіонерам. Не буде проведено перерахунок тим із них, хто не виробив, не важливо з яких причин, установленого трудового стажу. Та ще тим, хто, вийшовши на пенсію, переїхав жити до Києва. Скажімо, до своїх дітей. Між іншим, більшість з таких приїжджих — учасники Великої Вітчизняної війни... Погодьтеся, що облік географічних координат виходу на заслужений відпочинок у межах окремо взятої країни — це щось нове у світовій практиці пенсійного забезпечення.