Просто успішний директор

— Не пригадую, щоб у нашій сім’ї, де було четверо дітей, обговорювали питання, ким бути, коли виросту. Батько, певно, просто не встиг — помер, коли мені було одинадцять. У школі я був кращий з математики, перемагав в олімпіадах. Готувався навіть вступати до МВТУ — Московського вищого технічного училища імені Баумана, найпрестижнішого техвузу Союзу. Та, мабуть, не вистачало сільським дітям упевненості, «пробивних» якостей. Одне слово, до Москви не доїхав. А вабила мене музика. Грав на кларнеті, саксофоні. І хоча музичної школи в нашій Дорогичівці на Тернопільщині не було, я досить легко вступив до музичного училища. Мама дуже бідкалася: «І куди воно, синку? Музик у нашому селі й без тебе вистачає». Тож коли згодом кинув навчання і вступив до Львівського політехнічного інституту, матінка не приховувала вдоволення: «Ото молодець! Хай вже краще політика, ніж музика»...

Ще на посаді головного конструктора заводу, у 1985 році Ярослав Микитин разом з групою провідних фахівців був удостоєний звання лауреата премії Ради Міністрів СРСР в галузі науки і техніки. Через п’ять років його призначено генеральним директором стратегічного підприємства союзного значення. А в 1994-му став «диригентом» акціонованого заводу.

Усі, з ким довелося розмовляти — і в місті, і на заводі, — одностайно заявляють: підприємство залишилося «живим» і діючим лише завдяки Микитину. А ті каховчани, хто не працює на «КЗЭCО», по-доброму заздрять землякам.

Славу підприємства «зварюємо» на рейках

— У дитинстві, а згодом уже й у дорослому житті, за приклад мав брата. Старший на двадцять років, він був мені батьком, другом, наставником. Повернувшися з війни з трьома орденами, але інвалідом, брат тривалий час працював секретарем сільради. Я бачив, з якою пошаною до нього ставляться люди, а головне — який уважний і небайдужий до них він був. І досі в селі старі люди пам’ятають мого батька. Кажуть, він був надзвичайно чесний, справедливий і строгий. Усе життя я подумки «приміряю» себе до нього. І намагаюся чинити так, щоб не соромити батьківську пам’ять...

Каховський завод електрозварювального устаткування сьогодні добре знають у світі. Адже його високопродуктивна техніка, що працює на всіх континентах, у 76 зарубіжних країнах, нерідко перевершує світові зразки, не має аналогів. Як, зокрема, рейкозварювальні машини нового покоління К-900, К-920, К-1000, К-924. Остання, до речі, призначена для контактного стикового зварювання рейок і залізничних хрестовин у стаціонарних умовах методом пульсуючого оплавлення, виготовлена лише у трьох екземплярах. Два з них — на замовлення Південної Кореї та Російської Федерації.

А нещодавно на заводі у присутності представників російського замовника — Октябрської залізниці — успішно пройшли випробування підвісної рейкозварювальної машини новітньої модифікації — К-922. Вона дає змогу докорінно змінити наявну нині технологію відновлення рейкових колій, уникнувши трудомісткого їх згинання. Тим самим на 20—30 відсотків підвищується продуктивність праці, що дуже важливо, оскільки значно скорочуються вимушені перерви під час руху потягів. Підвищується і якість відновлювальних рейок. Отже, для ремонтних робіт знадобиться менше ремонтників.

— Чи легко працювати зі мною людям? Напевно що ні. Я вимогливий — і до себе, і до підлеглих. Але, гадаю, тому, хто хоче працювати, зі мною цікаво. Знаєте, чому я заздрю, коли буваю на закордонних підприємствах? Ставленню їхніх робітників та інженерів до роботи. Довго ще нам доведеться викорінювати оте споживацьке, що вселилося в наших людей, і виховувати новітній погляд і відчуття «свого» заводу. Мені вдалося це осягнути, мабуть, під тиском величезної відповідальності, яка лягала на плечі, совість, душу. За тих людей, що свого часу, як і всі, опинилися на роздоріжжі. Оця відповідальність змусила мене стати успішним директором...

Не дивно, що з каховськими машинобудівниками виявляють бажання співпрацювати провідні фірми Західної Європи, Канади, США.

Заводчани щороку нарощують обсяги виробництва, поступово переоснащують новою технікою цехи, оновлюючи й розширюючи асортимент і основної конкурентоспроможної продукції, і товарів широкого вжитку, зокрема електрорадіаторів, що сьогодні за якістю, дизайном не поступаються імпортним, проте значно дешевші за них. Бо як інакше утриматися на ринку, тим паче зарубіжному, на якому не бракує конкурентів. Та ще й яких: фірм зі світовим іменем. Нині таке само широко відоме ім’я й у каховських машинобудівників.

Лише за останні п’ять років головний замовник — російські залізничники — закупив в заводу 36 рейкозварювальних машин. Зацікавилися й новинкою — зварювальним мобільним комплексом КСМ-005, який змонтовано на автомобільному «мазівському» шасі, що дає змогу оперативно, лише за п’ять хвилин, перейти на залізничну колію. За допомогою комплексу, оснащеного всім необхідним — автономним дизельним електродвигуном, насосною станцією, електронним управлінням, підйомником, — можна у стислі строки й якісно виконати необхідні ремонтні роботи на залізниці навіть у важкодоступних місцях.

— У роботі для мене головне — поставити мету. Високу, патріотичну. Упевнений: ми є держава, яка може і повинна бути повноправною у світі. Прагну все робити для того, щоб наші вироби були потрібні й найкращі. У своїй галузі ми перші в Україні, не останні й у світі. Але ж за це і шишки на нас падають. Приміром, та-таки законодавча база. Звісно, доки не випробуєш, не побачиш, що не так. Отож на нас ніби експерименти ставлять.

Взяти хоча б закон про технопарки. Гарний, але не зовсім досконалий. От коли ми обпеклися, то вже тепер і поправки внесено. Так само й із податковим законодавством. Якби я опинився на трибуні Верховної Ради, я б сказав: «Хлопці, поспішайте за реальним життям, аби закони від нього не відставали, швидше реагуйте на всі «нестиковки», поправляйте, бо чекати ніколи»...

Серед головних замовників підприємства заводчани називають Австрію, з якою співробітничають уже три десятиліття. Для неї виробляють сьогодні не лише нову техніку, а й запчастини до раніше постачених машин. Не так давно австрійська фірма «Плассер» придбала дві рейкозварювальні машини. До Китаю щойно відвантажили К-1000.

У цеху великих машин нам показали одну з тих, що готують на експорт. Комплектувальні деталі до неї, яких треба понад три тисячі, виготовляє весь завод. А з тих, що закуповують, окремі вузли, матеріали заводчани змушені брати за кордоном — вітчизняні поступаються якістю.

— Величезну відповідальність ми маємо перед Інститутом зварювання, перед його керівником Борисом Євгеновичем Патоном. Його титанічний розум і праця — це яскравий взірець служіння інтересам держави, приклад для всіх. Науковці озброїли нас новими технологіями, завдяки яким ми й досягли такого рівня: я називаю його і середньоєвропейським, і середньоамериканським. Зросла продуктивність праці, а обсяги виробництва значно перевищили рівень, що завод мав за радянських часів.  Вклад у науку повертається сторицею...

На підприємстві виростили вже чимало фахівців, які розробляють і впроваджують власні програми електронного управління зварювальним процесом і реєстрацією режимів зварювання. А як новітні розробки інженерів (на заводі створено спеціальний інженерно-технічний центр, де працюють майже 180 фахівців) заохочуються директором, можна судити хоча б із того, що винагородою за них може бути не лише підвищення окладу, премія, а й ордер на квартиру.

Та й сам Ярослав Микитин є автором багатьох винаходів. А на закиди, чому не захистив досі дисертацію, лише посміхається: «Навіщо?  Я за титулами не гонюся».

— Відпочити хочеться на природі, але не пригадую, коли це вдавалося. Найдоступніший відпочинок, який можу собі дозволити, — слухати музику за кермом автомобіля у довгій дорозі. Часом до тисячі кілометрів доводиться долати, то я водія підміняю, щоб відпочив...

Каховські машинобудівники не позбавлені комфорту. Звикли до зручних роздягалень, душових з гарячою водою. Працює хімчистка, перукарня. Медична частина обладнана найсучаснішим устаткуванням. Діє профілакторій, де заводчани отримують безплатно все належне лікування. Для цього використовують найефективніші методики. Зокрема, нормобаричну гіпоксію, коли хворих лікують «гірським» повітрям. Цілющі грязі до профілакторію привозять спеціально з кримських курортів.

Загалом, коли казати про соціальну сферу, від якої так поспіхом відмовилися на підприємствах, слід відзначити, що на заводі зберегли не лише «цех здоров’я», а й заводський будинок культури, бази відпочинку — на Арабатській Стрілці на Азовському узбережжі та у Кринках, що на мальовничому березі Дніпра. Є й власний стадіон. Команда заводу — чемпіон України 2002 року з футболу серед аматорів. У 2003 році здобули срібні нагороди. Двічі на рік проводяться заводські спартакіади.

Зводять для заводчан житло: позаминулого року 186 сімей отримали квартири в центрі міста, у новому будинку з трьох секцій у 5, 7 і 9 поверхів, який люди нарекли «Ярославовим валом». Дитячий садок підприємства «Іскорка» — найкращий не лише у місті, а й в області.

— Мрію про те, щоб моя донька-студентка стала гарною людиною. Мрію, щоб міцніло наше підприємство. Мрію, щоб квітнула наша держава...

Ярослав Микитин, казали нам у Каховці, не лише талановитий керівник, а й просто чудова, чуйна, справедлива людина, готова завжди відгукнутися на чужі проблеми. Не випадково ж його вчетверте обирають депутатом обласної ради, де він головує в постійній комісії — мандатній, з питань депутатської діяльності та етики, законності та правопорядку. Згадували, як під час візиту на підприємство Президент України Леонід Кучма говорив про нього як про керівника сучасної доби, в якому вдало поєдналися вчений і організатор складного виробництва, який уміє працювати з людьми.

Дивувалися лише, чому й досі їхній Ярослав Іванович не має жодної урядової нагороди? А ось Український фонд науково-економічного та юридичного співробітництва вручив йому одразу три Хрести Пошани: «Князя Святослава» — за вагомий внесок у зміцнення економіки України» та «Держава. Безпека. Сумлінність» — за гідне представлення вітчизняного виробника на світовому ринку. Третя нагорода — Хрест Пошани «За відродження України»

1-го ступеню — за впровадження новітніх технологій

Херсон — Каховка.