Так склалося, що Івана СКОРИКА я знаю вже два десятки років, як людину чесну і принципову, постать досить помітну в Машівському районі. Тож зовсім не подивувався, дізнавшись, що сесія обрала його головою районної ради. За неповні чотири місяці, що він обіймає цю посаду, діяльність місцевої влади стала набагато прозорішою, бо новий голова райради казав усім правду, підкріплену фактами. Він не лукавив, а закликав до конкретної роботи. Тож вашій увазі погляд молодого керівника — правдивий, неупереджений, нешаблонний. Та головне — небайдужий до проблем територіальної громади, сповнений щирого бажання хоч щось змінити на краще. Хочеться вірити, що такій владі підставить плече і громада.

Не знає права,що робить ліва

Поділюся особистими міркуваннями. Народ починає істотно розшаровуватися на багатих і бідних. Ринок, як його називаємо, на жаль, поставив більше запитань, ніж дав відповідей. Передусім чимало людей виявилося не готовими до такого болючого і нещадного переходу. Перше враження й перші об’їзди сільських рад навіяли більше смутку, ніж відради. Власне, що впадає у вічі? Практично осиротілі села. Майже повсюди двометрові бур’яни, сяк-так зашкрябана земля і всюди випирає бідність. Саме тому на перший план ми і поставили собі за мету розібратися, як наповнюється районний бюджет і які надходження ідуть від основного об’єкту господарювання — землі. Та вже попередні аналізи насторожили. За перше півріччя район недоотримав тільки від сплати податку за землю понад 200 тисяч гривень. Скликали бюджетну і сільськогосподарську комісії, запросили всіх голів постійних комісій, а також сільських голів. Непростим було це засідання, але вдалося з’ясувати, що основною причиною недобору сплати податку за землю є банальна «нерозбериха». Якщо раніше сільський голова одноосібно відповідав за укладання договорів з орендарями, то після того, як набрав чинності Земельний кодекс, змінилися певні правила гри. Скажімо, на територію за межами населеного пункту договір про оренду землі укладає райдержадміністрація, а сільський голова лише подає висновки і пропозиції. А сама райдержадміністрація, теж детально не розібравшись, не приділила проблемі належної уваги. Неспівпадання моменту укладання договору в РДА і реєстрації його в земельному управлінні зіграли на користь орендарям. Бо, з юридичної точки зору, договір вступає в силу лише з моменту реєстрації його в земельному управлінні. На це ми у своєму рішенні вказали, але прикро, що райдержадміністрація не зробила висновків, а вдалася до перекладання своєї вини на когось. Причому в цю затію хотіла втягти і районну газету, підготувавши матеріал, де звинуватила 15 депутатів, які брали участь у роботі двох комісій, у некомпетентності і непатріотизмі. 

Це ж саме сталося і з землею. Знову ж таки за допомогою постійних комісій ми утворили депутатські групи, які перевірили використання землі по сільських радах. Хотіли хоч якось звести реальний баланс землі. Факти виявились вельми невтішними. Сільські голови теж скористалися нагодою, коли послаблена вертикаль, коли немає відповідного контролю, і почали на свій лад і розсуд укладати договори оренди на землях сільської ради. Договори загалом не витримують ніякої критики, зокрема, в одній і тій же сільській раді на одному полі орендна плата істотно різниться. Сподівалися, що вибивати борг із орендарів буде адміністрація, і вмили руки. Це спричинило те, що по 100—300 гектарів землі по сільрадах заросли бур’янами. Догосподарювалися до того, що почали сіяти соняшник по соняшнику. Тут не на висоті виявилося і районне управління земельних ресурсів. Де б я не був, у жодному господарстві не зустрів затвердженої земельним управлінням сівозміни. Сьогодні господарюємо на землі, як у кам’яному віці. Про які ж технології, науково обгрунтований підхід можна вести мову, скажімо в Абрамівці, де господарюють на землях сільської ради близько 30 приватних підприємців? Занижено вимогливість до орендарів у Павлівській сільській раді, де сотні гектарів не оброблено. Те саме у Дмитрівці, Сахнівщині...

Врешті-решт ми отримали баланс землі. Але він не втішив. Сьогодні наповненням бюджету ніхто конкретно не займається, систематичного моніторингу наповнення бюджету не має й сама райдержадміністрація. Хоч всі її відділи й управління мають тримати бюджет під постійним контролем. Вважаю, що тільки безсистемна робота призвела до того, що сьогодні не добираємо районного бюджету.

Взагалі за перші сто днів роботи на цій посаді я зрозумів, що цілісної системи управління районом на сьогодні немає. Кожна гілка влади живе за своїм сценарієм і за своїми порядками. Скажімо, райдержадміністрація проводить лише свою політику, щоб вчасно відписатися, не дай Боже, якщо хтось кине каменя в її город. Тісно спілкуватися і предметно працювати разом з радою і депутатським корпусом не бажає. І це двовладдя в районі спричинило певну пересторогу і непорозуміння.

Люди не вірять владі

Нещодавно, коли був на навчанні в Києві, переконався, що народні депутати України, розуміючи, що вони підклали міну уповільненої дії, розробили і вносять новий законопроект про місцеве самоврядування, де передбачено повернути районним радам виконавчий апарат. Але це поки що проект, і коли він буде прийнятий, ще невідомо. А нам сьогодні треба жити болем і тривогами свого району, бо час такий, що ніколи ділити, чий портфель важчий і хто за посадою вищий. Наскільки розумію, нехтування органів самоврядування, вся хвиля перетягування ковдри на себе йде від апарату і заступників голови РДА. Будь-яка, навіть найменша критика на їхню адресу подається як підрив їхнього авторитету, причому це зводиться мало не до державного рівня. Ми маємо робити одну справу. Але, на жаль, чи то не вміємо, чи не хочемо, чи просто не знаємо, як це робити. Цілеспрямованої ідеології у районі немає. Ми випустили з поля зору роботу закладів культури, дуже мало стали бувати безпосередньо у виробничих підрозділах, мало цікавимося думкою людей. Немає системи звітів керівників, які орендують земельні паї. Селяни взагалі не знають своїх прав, вони так і не зуміли зрозуміти, що є власниками землі і майнових паїв, що ніхто не вправі нав’язувати їм свій диктат. За роботу на землі платять копійки. Люди місяцями, а іноді й роками чекають своїх кревно зароблених. Для мене зовсім не риторичним є запитання, хто поверне у Калинівці 170 тисяч гривень невиплаченої заробітної плати? Або в Михайлівці. Переписують з одного підприємства на інше боргові зобов’язання у Сахнівщині, Дмитрівці, Машівці. Сьогодні по району півтора мільйона гривень неповернутого прибуткового податку! Одна проблема набігає на іншу в соціальному плані. Незахищені не тільки самотні, а й молоді люди, які не можуть звести кінці з кінцями. Значна кількість населення недоїдає. Майже 85 відсотків селян — безробітні. Народ спивається і деградує. Тим часом чимало чиновників, які осіли в державних офісах (їх уже ніде й розміщати) — не вносять конкретних програм, як бути далі. Згоден, що це національна біда. Держава просто умила руки від сільських проблем. Але якщо і ми, депутати, станемо осторонь, то через кілька років узагалі важко буде знайти нормальну роботящу людину в сільській місцевості.

Наші люди не вірять владі, і я приймаю це й на свою адресу. Ми не випереджаємо подій, ми перестали казати правду один одному, звикаємо до тих, хто бідує, хто не знаходить роботи, хто б’ється сам на сам зі своїми проблемами...

Тунель без світла?

Чи можна поліпшити ситуацію в районі? Безперечно, можна і треба! Але треба забути про заспокоєння, про вигадані цифри і власні амбіції. Проте це так непросто. Та певна робота вже проводиться. Так, борг у заробітній платі істотно зменшено, і тут є певна заслуга керівництва виконавчої влади. Але якою ціною! Вирізано, знищено тваринництво! Чому ж впускаємо нових інвесторів і не ставимо їм умови відродження або хоч збереження тваринництва? А якщо брати за великим рахунком, то зростання виробництва сільськогосподарської продукції немає вже не перший рік. Ще 5—7 років тому засівали цукровими буряками близько 6 тис. гектарів, а сьогодні... 1100. 

Втратили свої позиції в культурі, духовність не стала нашим надбанням. Живого діалогу з кожним населеним пунктом теж не відчувається. Сотні проблем обсіли районну медицину, ще більше їх у сільських ФАПах. Не все гладко і в освіті — її теж обсідають матеріальні нестатки. Поетапно закривають заклад за закладом. Спершу райвійськкомат, на черзі — районний вузол зв’язку. З кожним днем зростає черга в центрі зайнятості. 

А той, хто хоч раз із п’ятниці до неділі потрапляв у районний центр, особливо ввечері, бачив, як розважається наша молодь. Торкнулися чорним крилом наркоманія, розпуста і бездуховність. І не помічати цього — злочин.

Сьогодні й від мене, і від депутатів залежить багато. Насамперед ми маємо казати один одному правду. А це так непросто сказати у вічі сусідові, який намагається обійти закон, ухиляється від сплати податків, обдурює ближнього... Але за нас голосувало багато людей і з десятка кандидатів саме нам віддали перевагу. І саме від нас з вами чекають дійової допомоги, відстоювання суспільних інтересів.

Полтавська область.