Коли одному з авторів довелося переводити сина до іншої школи в Подільському районі, його не запитували про причини, не поцікавились здібностями і вподобаннями восьмикласника. Страшно згадати — навіть в табель не зазирнули. Це неабияк здивувало батька. А приголомшило безапеляційне і нахабне «секретарське»: «До заяви прикладіть платіжку про сплату 85 гривень до фонду школи. Ощадбанк через вулицю».
Вітерець ганяв тротуаром жовті листя зразка 1999-го.
«Школа починається з поборів», — подумалось тоді невесело. — Що буде далі?»
А далі батьки чотири роки смиренно вносили «добровільні» кошти «на охорону» (хоч з бюджету міста на це виділялися чималі суми), «на ремонт», «на дні народження директора», «на свята», «на екзамени», на... на... на.
Оті 85 гривень «вступних» виявилися квіточками, які швидко забулися.
За вікном нині гуляють інші вітри і несуть вражаючі переміни. Школа реформується. І це не тільки комп’ютеризація, перехід на нові технології, форми і методи навчання. Реформи потребують коштів. Держава їх дає лише на зарплату освітян і латання дір. Хоча конституційне право на безплатну освіту ніхто не відміняв, навчання стає дедалі дорожчим. Держава, неспроможна виконати свої зобов’язання, перекладає їх на платників податків. В освіті вона діє, як ота секретарка від імені директора...
То чи не чесніше було б на весь світ зізнатися і законодавчо закріпити, що знання треба купувати?
Може, ми надто категоричні? Міркуйте самі.
Скільки коштує школа?
Напередодні нового навчального року колеги підрахували: батьки у серпні полегшили свої гаманці в середньому на 500 гривень. Стільки вони витратили на «амуніцію» для малечі початкових класів.
Ми взялися вивчити іншу «прикладну» арифметику: скільки коштує школа?
Свідчимо: в ЗОШ поборів нема. Є виключно добровільні внески батьків, яких держава примушує спонсорувати галузь. До речі, на «круглому столі» в редакції Міністр освіти і науки Василь Кремень просив при нагоді назвати факти сплати тих самих внесків, а «ми зробимо висновки».
Якщо пан міністр цього справді не знає, відкриємо йому «галузевий секрет». Але оргвисновки, пане міністре, просимо робити зважені.
Наводити порядок треба в системі, а не в окремих закладах. Наведеними прикладами ми прагнемо показати тенденції і жодним чином не хочемо, щоб карали окремих керівників шкіл. Переводити «стрілки» на жертв системи, яку давно слід рішуче реформувати —не найкращий вихід із цієї ситуації.
Отже, для тих, хто не знає, повідомляємо: сума добровільних внесків у межах країни залежить від статусу населеного пункту, регіону і, зрозуміло, престижу навчального закладу. Якщо в глибинних райцентрах Хмельниччини і Запорізької області школа обходиться в кільканадцять гривень на чверть, то в деяких столичних закладах одні лише «штори-ремонти» тягнуть на тисячу доларів.
Від надійних джерел ми знаємо, що до фонду при ліцеї «Грант», начебто, платять 600 доларів на місяць; батьки дітей з «Лідера» вносять 2000 доларів на рік, а «Олександрівської гімназії» — «штуку» на місяць. На що використовуються гроші? Які знання одержують діти?
Ми нічого не стверджуємо, а лише наводимо цифри, якими апелюють на київських кухнях.
Будемо вдячні, якщо директори закладів, а також керівники столичного управління і Міністерства освіти уточнять, поправлять і взагалі піднімуть штори над «комерційними таємницями»...
На разі завітаємо до ліцею № 157, що в Оболонському районі столиці. Тут оперують скромнішими цифрами, але і вони викликають не менший шок.
Фінансовий ентузіазм невичерпний
Керівництво ліцею не приховує, що існує жорсткий порядок збирання коштів з батьків. Слава ліцею як міцного і престижного навчального закладу, вважають, цілком виправдовує стартовий капітал «на освіту дітей».
— Ми чули про ваш ліцей багато хорошого. Але суми, які вносять батьки першокласників, приголомшують. Може, це неправда? — запитали ми в директора, дуже привітного й інтелігентного Віктора Івановича Костенка.
— А які ж називали?
— Дві з половиною тисячі.
— Гривень, — «заспокоїв» Віктор Іванович, — не доларів.
Приємно, звичайно, що в наших школах ще оперують найміцнішою, після долара вочевидь, валютою в світі. Та й що таке дві тисячі п’ятсот у нашій державі? Скажімо, бензин дорожчає щороку. І проїзд у транспорті не дешевшає. А це ж одноразові, так би мовити, продукти — згоріло, з’їли й нема. А здобутий граніт науки — до смерті. На нього скупитися гріх. Втім, як є чим не скупитися.
Віктор Іванович стверджує, що такий розмір внеску в фонд встановили самі батьки. Адміністрація школи, мовляв, у ці ігри не грає. Тати-мами, бабусі-дідусі розуміють, що для їхніх чад головне — якість і умови навчання. А це, безперечно, коштує...
Погоджуємось, але дивуємося, де в оболонській окрузі зібралося стільки батьків (а в ліцеї майже 50 класів, тільки перших набрали три), спроможних викласти такі гроші на «якість і умови»...
— У вас стільки дітей з багатих сімей?
— Ні, звичайно, просто батьки самі вирішили, скільки платити. А ми лише підказуємо за що.
— І за що?
— Переважна частка грошей витрачається на доплату вчителям і технічне оснащення класів.
— А які у першому класі вчителі?
Наші спогади про улюблену першу вчительку, з’ясувалось, обросли мохом і наївні, як буквар для старшокласника. В елітному закладі початківцями опікується до 10 педагогів: шахи, танці, співи — будь-які забаганки батьків виконуються безвідмовно. А ще пропонуються уроки з логіки, іноземної мови, індивідуальна підготовка. А сіяти «розумне, добре, вічне» за мізерну зарплату — несерйозно і несолідно. До того ж, як кажуть самі сіячі, аморально.
Крім всебічної підготовки випускники ліцею одержують гарантію вступу до столичних вищих навчальних закладів. Кажуть, 99 відсотків із 100 учнів неодмінно вступають. Ліцеїсти до «КПІ», наприклад, навіть іспитів не складають, їх зараховують за результатами випускних контрольних робіт. Що ж, зважаючи на «вузівські» прейскуранти, можливо, батьки й заощадили на освіті...
— Який шанс потрапити до ліцею мають діти з вашого мікрорайону, якщо територіально вони ваші, а матеріально — ні?
— Всі платять, — дипломатично відповів Віктор Іванович. — Хіба що звернеться дуже нужденна сім’я, тоді батьки прискіпливо вивчають ситуацію і вирішують.
З наголосу на слові «прискіпливо» ми зрозуміли: тут спрацьовує інший принцип вступних вимог: немає грошей — йдіть в інші школи, де платять менше.
Ми зустріли вчительку, яка до копієчки оплатила спочатку навчання на підготовчих курсах до школи (їх також проводять не за спасибі), потім вступний внесок і готова поповнювати фонд щомісяця двома сотнями гривень (такий «тариф» на цей навчальний рік).
Між іншим, фінансовий ентузіазм батьків невичерпний.
«Життя дорожчає і внесок буде більший, — чесно попередив директор. — Переїхав, скажімо, із Запоріжжя багатий бізнесмен, чому б йому не заплатити тисячу умовних одиниць?».
І справді, чому? Заплатить.
Ліцейна «доброчинність» приголомшила
Завуч початкових класів Любов Лапшина проводила вчительську нараду, але зустріла нас також привітно.
— Дітей нам треба. Бо стільки коштів «з’їдає ремонт». З бюджету не виділяють і копійки. Все робимо на батьківські гроші.
Нашу «умовну» дитину тут вже завтра готові були протестувати. Нам треба було лише «вирішити питання грошей».
Злі язики стверджують, що провал дитини на тестах (а в ліцеї тестують кожного претендента в першокласники) — не катастрофа. Просто тоді «вам школа коштуватиме вдвічі дорожче».
— Чи не забагато за такі гроші ви набираєте учнів в клас — понад 30 осіб? Що ж то за умови для навчання?
— Хороші умови, — обнадіяли нас.
А одна з учительок педагогічно розбила нашу наївність: «Більше наповнення класу — більше грошей на школу».
Математику, відчувалось, тут знають і люблять. А ось до нас, нетямущих відвідувачів, інтерес пригас, як тільки педагоги дізналися про наші матеріальні проблеми. Нам люб’язно порадили сусідні школи, де якість навчання дешевша (очевидно, там з бюджету виділяють копійку). І навіть імена вчителів назвали — дуже гарних фахівців, але, як ми зрозуміли, за ціною для нас підходящою.
Біля сусіднього будинку ми запитали дівчинку, чи вчиться вона в ліцеї.
— Ні, я в іншій школі, далі.
— Чому?
Мала стенула плечима, а жіночки біля під’їзду дружно розтлумачили, що в її батьків немає грошей на ліцей. І ми зрозуміли: слава про елітність закладу живе в народі і не тьмяніє.
...Доньки народного депутата України минулого скликання Тараса Процев’ята навчаються в 155-й школі. Хто не знає, пояснюємо: це один з найпрестижніших закладів Києва.
— І скільки вам коштує це задоволення? — запитуємо пана Тараса.
— Двадцять гривень щомісяця, на екскурсії дітям. Директор заборонив батькам організовувати фонди і доплачувати вчителям. Хоча, сумніваюся, що їм сиплються гроші з бюджету. Цього року нас попросили — не вимагали з усіх, а попросили тих, хто може — допомогти з ремонтом.
Ліцейна «доброчинність» оболонців Процев’ята приголомшила.
— Скільки, скільки? — перепитав він.
І одразу підрахував: якщо по 200 гривень щомісяця, а в класі 30—35 дітей, а всіх класів... А ще вступні внески... Виходить бюджет селища міського типу. Нічого собі школа!
І все-таки, повторюємося, справа не в конкретному закладі. Якщо держава поставила школу на межу виживання, а вчительська праця опинилася в реєстрі непрестижних професій, кожен рятується як може. І за чий може рахунок. Одні вчителі живуть за батьківську зарплату, інші виживають завдяки репетиторству, додатковим заняттям.
— Вже кілька разів нам оголошували про підвищення платні, — каже вчителька з передмістя Львова Ганна Б. — Ми вже втомилися чекати, коли виконуватимуть обіцянки. Тільки дратують. І тому ми просимо уряд або платити, або не говорити. Так буде невтішно, зате чесно...
А якщо чесно, то саме держава сортує вчителів, батьків і дітей на елітних і пересічних, на престижних і «прохідних». Інтелект, виходить, тут ні до чого...
...Ми припускаємо, що доброзичливці після цієї публікації нас звинуватять у втручанні в діяльність батьківського комітету і закидають спростовуваннями. Доводитимуть, як це бувало, що то батьківська справа, скільки платити за своїх дітей і кому. Певне, вони матимуть рацію. Але, безперечно, праві й ті, хто в силу обставин не може «здоброволитися» на щедру посівну кампанію «розумного...». На жаль, таких в Україні поки що абсолютна більшість.
Як бути з освітою їхніх дітей?
