Довженко на схилі літ писав «Поему про море». Бо повірив чортолазам від науки, що моря на величному Славутичі (аж п’ять морів!) — то справді щось казкове. А виявилось — злим чудовиськом, болотищами з комарами. Природа наша — від Бога. З нею треба дружити. Але дружити не так, як великомудрі вчені мужі та можновладці «подружилися» колись із нашим чарівним Поліссям — поставили там АЕС. Багато відомих людей виступали проти тої московської затії і їх (навіть неукраїнців за походженням) звинувачували в... націоналізмі.
Як писати поему про горе? Адже уже стільки написано. А горе не втікає за гори. І за море.
Недавно я знову побував у переселеному з Коростенщини селі Нові Обіходи, на березі чарівного Південного Бугу, у Немирівському районі на Вінниччині.
Це було свято зі сльозами на очах. Над сценою висів плакат: «Може, і є що краще, та немає нічого дорожчого за рідний край!»
— Шановні гості, односельці! Дякую вам за те, що знайшли час узяти участь у сільському святі «Новим Обіходам — 10 років». Саме в цей день, десять років тому, в це село над Бугом в’їхали перші автопоїзди, де було вісім сімей, — почала свій виступ сільський голова Ніна Ковальчук. Вона назвала тих людей: Олег Костюченко, Юрій Терещук, Андрій Собченко, Василь Кондратюк, Галина Ярмоленко, Галина Шутенко, Євгенія Копишинська, Микола Мельник.
Але не всі чули, бо люди вголос плакали. Витирали сльози і райкерівники: перший заступник глави РДА А. Укринський, заступник голови Олександра Лесько, заввідділу освіти П. Горбенко, депутат райради Анатолій Хмара.
— Ще село не мало назви, — продовжувала Ніна Ковальчук, — а 8 жовтня 1993 року народився перший житель, він сьогодні навчається в п’ятому класі... 21 липня 1994 року Верховна Рада України присвоїла селу назву Нові Обіходи.
... Тут я зроблю невеликий відступ. Перше — те, що не було одностайності, чи відзначати десятиріччя села. Що таке десять років? Але перемогла думка новообіходівців: відзначати!
І друге. Мені вже доводилося писати до «ГУ» про це село. І, треба сказати, чимало допоміг. Голова РДА Анатолій Матвієнко особисто взяв село під контроль. Після одного з виступів газети він провів сільську сходку за участю всіх райчиновників. Але чи багато ті районні службовці можуть, коли, як вважають люди, нас обдурили і свої високі чиновники, і західний світ.
Ця думка повсюдна. Сьогодні нас втішають тим, що над потрісканим саркофагом буде ще одне укриття. Роблять креслення, начебто шукають гроші. Але помізкуймо: на аварійну ЧАЕС у 1986 році скинули тисячі тонн піску, свинцю та залишили безліч техніки. Навіть дивно, як земна твердь може витримувати таке навантаження. А яким тягарем буде нове укриття? Не зроблять же його з поролону! А коли все осяде вниз? Я знайшов товстезний фоліант під назвою «Десять років після аварії на Чорнобильській АЕС». Над документом працювали 83 відомі спеціалісти, 23 робили остаточну редакцію. Ось один з висновків: після вибуху на ЧАЕС основна плита опустилася вниз на 4 метри, а інша стала вертикально. Що буде далі?
З ким із фахівців не ділився цією думкою, ніхто не заперечував, що монстр від навантаження може провалитись. І тоді — прощавай, Дніпро-Славутич, а наші нукліди понесе у світовий океан!
... Я почав з кіноповісті «Поема про море». Шкода, нема кому написати нашу, чорнобильську, Поему про горе. Досі нема такого фільму. Його могла б зробити Америка. Але не робить. Майже як у Довженка у Щоденнику від 9 квітня 1944 року: «Америка відмовилась дивитися мій фільм «Битва за нашу Радянську Україну». Вона, підла перекупка і спекулянтка, не захотіла навіть глянути на ту кров, яку купує вона за свій свинячий бекон у консервних банках». Так і тут: ми закрили ЧАЕС, нам за це багато обіцяли, а дали, кажучи по-народному, дулю.
То хай би знайшлись мудрі голови за океаном і разом з нашими митцями створили Поему, яка б дійшла до серця кожного планетянина! Земля ж тісна. А життя — коротке.
Іван ВАЛЬКО,професор, доктор філософських наук.
