Нещодавно у нашій газеті була опублікована стаття доктора юридичних наук професора Василя Шакуна «Коли фінансування міліції набуває кримінологічних ознак». Отримані на публікацію відгуки читачів зводяться переважно до підтримки позиції автора про вкрай назрілу потребу реформування системи Міністерства внутрішніх справ. Це спонукало нас повернутися до теми й уточнити у В. Шакуна — знаного науковця-юриста і міліцейського генерала в одній особі, якою саме він бачить реформу МВС.
— Отже, Василю Івановичу, потреба самої реформи системи Міністерства внутрішніх справ, про необхідність якої заявляє нинішнє його керівництво, очевидна. А от як реформувати, за рахунок яких ресурсів?
— Здається, нинішня модель Міністерства внутрішніх справ виконала своє ключове завдання щодо оперативного розв’язання проблем, які гальмували процес утвердження державної незалежності. По суті, МВС не зазнало суттєвих змін і його структура мало чим відрізняється від тієї, яка сформувалась у середині ХХ століття. Проте відомі нам непрості процеси у країні переконливо засвідчили, що нинішня структура Міністерства внутрішніх справ, система його управління та кадрове забезпечення вже не відповідає вимогам часу та новим реаліям.
Вбачається, що стратегічна мета реформування МВС полягає у забезпеченні реалізації єдиної ефективної державної політики у сфері попередження і нейтралізації внутрішніх загроз національній безпеці, викоріненні злочинності, зміцнені законності і правопорядку, забезпеченні охорони державного кордону, запобіганні виникненню надзвичайних ситуацій та їх ліквідації. А це можливе лише за оптимального розподілу компетенції між усіма органами державної виконавчої влади, які відповідають за ці напрями державного будівництва. На моє переконання, це стратегічно важливе завдання має вирішуватися на таких основних засадах.
1. Внаслідок реформ МВС має перетворитись на потужній державний механізм забезпечення внутрішньої безпеки держави.
2. Поетапність. Реформа повинна передбачати низку послідовних етапів. Ці етапи мають всебічно враховувати не лише суто правові та організаційні аспекти, а й визначальні моменти необхідності реформ інших центральних органів виконавчої влади. Приміром, боротьбою з організованою злочинністю займаються в Україні принаймні п’ять відомств. Для зосередження цього напрямку роботи в МВС необхідні відповідні зміни в інших правоохоронних органах.
3. Наступність. Реформа має враховувати накопичений позитивний досвід і не допускати втрати попередніх здобутків, особливо в сфері оперативно-розшукової діяльності.
4. Науковий підхід. Залучити Академію правових наук, галузеві наукові установи та навчальні заклади до наукової розробки шляхів реформування як центрального апарату міністерства, так і його органів на місцях, прогнозування результатів, створення модельного ряду регіональних підрозділів міліції різного рівня.
5. Забезпечення процедур і механізмів підготовки законодавчих та інших нормативних актів, необхідних для реалізації програми реформування. Створення у суспільстві загалом та серед депутатського корпусу зокрема позитивного ставлення до зусиль МВС, спрямованих на поліпшення його діяльності.
6. Врахування світового досвіду. Завдання реформи не можуть розглядатися без урахування міжнародного досвіду побудови відповідних державних структур за кордоном та організації роботи поліції.
— Поділяючи ваше занепокоєння недостатнім фінансуванням діяльності МВС, читачі зауважують, що коли держава не знаходить коштів на елементарне утримання правоохоронних структур і міліції зокрема, то де їх узяти для широкомасштабного реформування. А без фінансового і матеріального забезпечення сама ідея реформ зведеться нанівець...
— Мене нерідко звинувачують у тому, що виступаю категоричним противником надання органами внутрішніх справ будь-яких платних послуг, які, і це заради справедливості треба визнати, сьогодні виявилися вагомим джерелом виживання міліції. Безумовно, робиться це не від хорошого життя. Складається враження, що уряд, та й парламент також, уже ніби й змирилися з тим, що, незважаючи на мізерне фінансування системи МВС, вона якимось чином ще й досі тримається на плаву. І це, зауважте, сприймається як належне.
Між тим, може трапитись так, що одного дня громадянину, який звернувся до райуправління міліції з заявою про злочин, запропонують каву, уважно вислухають, поспівчувають, а потім видадуть рахунок і покажуть найближчу банківську установу, де його можна оплатити. І лише після того займуться його проблемами на ділі. Це зовсім не гумор. Той, хто останніми роками мав нещастя, пов’язане, скажімо, з крадіжкою автомобіля, знає, що його розшук багато в чому залежить від можливості заявника надати допомогу міліції, в тому числі фінансову. Вважаємо, що Президент, уряд і Верховна Рада не повинні ні за жодних обставин ділити вплив на правоохоронні органи з усілякими фондами, спонсорами та іншими благодійниками. Немає необхідності також переконувати, що, дозволяючи компенсувати певні відсотки потреб МВС комусь іншому, крім держави, офіційна влада пропорційно на такі само відсотки втрачає і свій вплив на нього. Хотілося б, щоб народні депутати, бюджетний комітет Верховної Ради в особі його голови Петра Порошенка усвідомили, що зараз саме в їхніх руках майбутнє започаткованих в МВС перетворень.
— На останньому засіданні колегії МВС України ваш міністр заявив, що ініціюватиме питання реорганізації міліції на поліцію. Неважко спрогнозувати, що це неоднозначно сприйметься депутатським корпусом, зокрема представниками лівих політичних сил, од яких не меншою мірою залежить той самий рядок у бюджеті для МВС. У вас є нагода конкретними аргументами прихилити їх на свій бік.
— У нас спільна мета: реформувати існуючу систему Міністерства внутрішніх справ, складовою частиною якого має бути поліція. Гадаю, ми однодумці у тому, що простим перейменуванням тут не обійдеться. Процес складний, розрахований щонайменше на рік, і має враховувати безліч обставин — як внутрішніх, так і міжнародних. Судіть самі, в 1979 році Парламентська асамблея Ради Європи прийняла «Декларацію про поліцію», де зазначено, що «поліція — це державна служба, створена у відповідності з законом, в обов’язки якої входить підтримання і охорона правопорядку». З цього можна зробити висновок, що, крім розробки закону «Про поліцію», нам потрібно в першу чергу прийняти нову редакцію Закону «Про державну службу», де визначити поняття державної цивільної служби, військової служби і правоохоронної служби, про що я писав у попередній публікації. До того ж, у чинному Законі «Про міліцію» є ряд норм, які поширюють свою дію й на інші правоохоронні органи, приміром, щодо застосування зброї. З його скасовуванням виникне ціла низка правових прогалин, які, в свою чергу, може ліквідувати Закон «Про правоохоронну службу».
Представники депутатського корпусу будь-якої політичної орієнтації погодяться зі мною, що необхідно також змінити пріоритети у підготовці кадрів для поліції. З ініціативи нашого міністра відомча система підготовки кадрів ступила на поріг реформ. Важливо, щоб її напрями були орієнтовані на європейську систему комплектування поліції та враховували особливості національної вищої школи. Тут слід виходити з того, що МВС необхідні як кваліфіковані виконавці, так і досвідчені керівники на різних щаблях і сферах діяльності, чию підготовку має забезпечити ступенева освіта. Вона має бути побудована так, аби навчання на більш високому освітньо-кваліфікаційному рівні було доступне або потрібне лише тому, хто в подальшому зможе з більшою віддачею виконувати свої професійні обов’язки. Одним словом, просування по службі має залежати не від кількості років, проведених у навчальному закладі, а від професійної підготовки, високих моральних і психологічних якостей. Україні потрібна поліція національна за духом і європейська за змістом, що буде певною мірою залежати від того, якими нормами законодавець наповнить закон «Про поліцію». Як бачите, потрібна наполеглива і цілеспрямована законотворча робота, успіх якої залежатиме знову ж таки від бажання депутатського корпусу утверджувати в Україні европейські норми поліцейської служби.
— У цьому зрізі негоже обминати ще одне дискусійне питання. Останнім часом новому міністру внутрішніх справ дорікають, що він закликає до політизації системи МВС.
— Виступаючи вперше публічно в ранзі міністра перед курсантами, слухачами та професорсько-викладацьким складом з нагоди Дня знань, Микола Васильович Білоконь наголосив, що Міністерство внутрішніх справ не може бути поза політикою, оскільки є головним органом в системі центральних органів виконавчої влади з питань формування і реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань. Водночас він також попередив, що діяльність будь-яких політичних партій в рамках МВС, як і членство в них співробітників, заборонено законом.
Що ж тут незрозумілого, це ж очевидні речі.
— У нашій державі з реформами виходить часто, як, перепрошую, у тайзі — нагорі гуде, а внизу тиша. Веду до того, як підтримувані вами реформи можуть найближчим часом позначитися на найнижчій ланці МВС — райуправліннях, дільничних пунктах міліції. А відтак і на кожному з пересічних громадян, які мають справу саме з цими ланками органів внутрішніх справ.
— Ключовим завданням реформи є реалізація конституційного принципу, згідно з яким «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Однак сподіватися, що одного дня, прокинувшись, громадяни України побачать іншу міліцію, не випадає. Реформа — це не одномоментний акт, вона потребує не стільки організаційно-правових, скільки кадрових зусиль. А це, в свою чергу, наштовхується на фінансові, правові і суто суб’єктивні перепони, які чинять певні олігархічні кола, намагаючись під тиском цих проблем поставити під контроль правоохоронну систему.
Взяти хоча б проблему найнижчої ланки МВС — районної. Саме на неї покладають надію автори реформи, вбачаючи можливість максимально наблизити міліцію (і її ключову фігуру — дільничного інспектора) до населення. Але, наприклад, за відсутності у державних будівельних нормах і правилах вимог щодо розміщення відділень міліції, у тому числі і дільничних, у містах та інших населених пунктах в кращому випадку вони містяться у пристосованих приміщеннях, а в переважній більшості їх зовсім немає. Знову ж таки, куди звернутися громадянинові по допомогу, якщо найближчий підрозділ міліції розташований за десятки кілометрів від місця проживання? От міліція і намагається облаштовувати такі приміщення, відриваючи кошти від інших нагальних потреб.
Утім, наші громадяни вже зараз можуть відчути на собі наші перші реформістські кроки. Заявлені міністром нові підходи до системи відомчої звітності, зокрема, у розкритті злочинів, пріоритетів у роботі структурних підрозділів змушують працівників відмовлятися від ганебної практики необгрунтованих відмов громадянам у реєстрації їхніх заяв та повідомлень про злочини. Поменшає нарікань на неправомірні дії працівників міліції, адже її лави вимушено залишають особи, які скомпрометували себе або не змогли забезпечити виділену їм ділянку роботи.
Насамкінець зауважу, що зробити ідеальною міліцію, як, власне, і будь-яку владу, ще не вдавалося нікому. Навіть після реформування вона завжди буде об’єктом критики з боку окремих верств населення. Важливо, щоб з критики робилися належні висновки, а людям в Україні жити стало безпечніше.
Взяв інтерв’ю Анатолій ДЕНЬ.
