Дзвеніла струна пісенної Волині

Перша. Серед почесних гостей, яких перед початком концерту традиційно запрошують на сцену Національного палацу «Україна», цього разу була державна особа, котра начебто немає жодного стосунку до їхнього іспиту у столиці — Міністр освіти і науки України Василь Кремень. Йому було надано слово одразу після першого керівника регіону — голови обласної адміністрації Анатолія Француза. Міністр розпочинає розповідати присутнім, який гарний і близький йому цей край тощо. А вже згодом дає відповідь допитливим глядачам: він, як член уряду, вже три роки відповідальний за цю область.

Для мене, автора цієї і попередніх публікацій про творчі звіти регіонів, це повідомлення набуло особливого значення. Бо в одній з них доводилося наголошувати, що звіти проводять у рамках заходів Року культури в Україні, який проходить під патронатом Президента України. Що, до речі, як і попередні учасники, волиняни також зазначили у програмі. Та водночас вважав за необхідно зауважувати: чому на патронованих Президентом заходах не завжди присутні навіть представники його адміністрації, а тим паче Кабінету Міністрів? Хоча на останніх звітах був заступник Міністра культури і мистецтв України Василь Романчишин. Цього разу він «примчався» до палацу «Україна» з культурно-мистецького свята «Седнівська осінь», що відбулося того самого дня на Чернігівщині. Повідомлення про це, між іншим, у глядачів викликало повагу до міністерства і надало більшого значення звіту області.

А присутність Василя Кременя наштовхує на таку пропозицію. А чому б не вийти на зустріч із земляками іншим міністрам (якщо вони є), відомим державним особам, громадським діячам? Це було б, мабуть, взаємно цікаво і приємно.

Друга за послідовністю сенсація. З’ясовується, що у нас є не просто товариство, а міжнародне громадське об’єднання «Волинське братство». Очолює його відомий юрист, президент Укрін’юрколегії Данило Курдельчук, який теж був серед почесних гостей і виступав. Ця зустріч у палаці «Україна» волинян-киян і приїжджих земляків створювала атмосферу сімейності, родинного братерства. Що слугує переконливим доказом цієї доброї справи — проведення творчих звітів областей.

Сенсація третя. Точніше сказати — треті. Довго не вщухали оплески після того, як учень Луцької музичної школи № 1 Андрій Максимчук віртуозно і майстерно виконав на піаніно «Веселого кабальєро» П. Фросіні. Він уже, до речі, лауреат кількох міжнародних конкурсів. Здавалося б, оце і все з молодих творчих паростків, котрі підростають на Волині. Аж ні. Бо одразу за ним на сцену вийшов інший учень цієї школи, також лауреат міжнародних і всеукраїнських конкурсів, стипендіат Українського фонду культури баяніст Юрій Водик.

Після цього номера планка мистецької висоти краю нараз стрімко здіймається ще вище. На сцені — Василь... Ні, ще не Зінкевич. А народний артист України Василь Чепелюк. Чарували також того вечора глядачів своїми піснями уже визнані виконавці: заслужені артисти Зоя Комарук і Михайло Лазука, лауреати всеукраїнських і міжнародних фестивалів і конкурсів Алла Опейда (була лауреатом і конкурсу «Голосу України») та В’ячеслав Судима, Ірина Корнелюк та інші виконавці.

Глядачі ще пам’ятали мелодію «Жайворонка» М. Глінки-Балакірєва, виконану Юрієм Водиком. Її ще не розвіяла навіть весела українська народна пісня «Гуляю я» у виконанні також лауреатів (бачите, скільки їх на Волині...) різних пісенних фестивалів аматорського квартету «Нота-Нео» Луцького районного будинку культури, а на сцені — чергова волинська знахідка, наймолодша учасниця Влада Маринчук. Їй ще не виповнилося й семи років, та вона вже володарка гран-прі VІІ фестивалю естрадної пісні «На хвилях Світязя».

Своїм виконанням пісні 

Г. Татарченка і А. Демиденка «Україночка» Влада немов підвела риску: на Волині підростає чудова мистецька зміна. Високої пісенної майстерності за виконанням, глибокопатріотичної за змістом, яку ось уже 30 років демонструє соловейко цього краю лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, народний артист України Василь Зінкевич. На звіті звучали кілька пісень і його полум’яне слово, яке брало за душу глядачів. До речі, він перший у списку тих, хто підготував концерт. У програмі зазначено: він автор ідеї. Ідеї, щоб гідно й достойно продзвеніли струни пісенної Волині.

Окрім перелічених співаків, котрі добре довели це, високу виконавську майстерність продемонстрували камерний хор «Оранта» і особливо Волинський державний академічний український народний хор, учасники якого не лише гарно співали, а й хвацько танцювали.

Звичайно, у виступах почесних гостей зі сцени та й у словах пісень наголошувалося: Волинь — найкращий край України, там найкраще не лише співають і танцюють, а й працюють. Це зрозуміло і правильно. І хоча фахівці знаходили певні невдалі місця у концерті (на те вони й фахівці), але глядачам у залі концерт-звіт волинян подобався, бо був близький їх серцям і духові. Про це свідчили бурхливі оплески.

Відчувалася у всьому сумлінна підготовка концерту творчою групою, очолюваною начальником обласного управління культури, він же і художній керівник, Володимиром Лисюком, головний режисер — Леонід Михайловський. Мало не забув: у фойє палацу «Україна» радували око й викликали захоплення глядачів волинські рушники — твори майстрів народного мистецтва.