Віктор Жердицький от уже четвертий рік перебуває під слідством у Німеччині. Його, на той час народного депутата, екс-президента АТ «Градобанк» заарештували в Ганновері, під час приватного візиту до Німеччини, за документами, представленими Генеральною прокуратурою України, згідно з угодою про правову допомогу між нашою країною і Німеччиною. Німецьке Правосуддя обвинувачувало українського банкіра в розкраданні 86 млн. DM. Ці кошти, призначені для компенсаційних виплат колишнім остарбайтерам, нібито не повернуто банком Українському фонду «Взаєморозуміння і примирення». Наша газета стежила за цим судовим процесом. І от у березні минулого року земельний суд м. Хільдесхайма зняв це обвинувачення з екс-глави «Градобанку». Однак Віктор Жердицький дотепер у в’язниці. Він називає себе в’язнем німецького правосуддя. Прокоментувати ситуацію ми попросили народного Депутата України Тараса СТЕЦЬКІВА.
— З 2000-го по 2002 рік німці розслідували справу Жердицького, оперуючи тими матеріалами, які надавала їм українська прокуратура. І от, нарешті, вони визнали, що жодних оборудок із грошима остарбайтерів не було. Тобто з Віктора Жердицького, екс-президента «Градобанку» німецька Феміда зняла обвинувачення стосовно розкрадання 86 млн. марок. Крім цього, суд визнав дії «Градобанку» і його керівництва з виплати компенсацій колишнім підневільним працівникам правильними.
Абсурдність нинішньої ситуації в тім, що В. Жердицького обвинувачують у зловживанні службовим становищем під час видачі кредиту в розмірі 4 млн. DM компанії «Хорда», що МІГ БИ призвезти до збитків тої чи тої сторони. Є в німецькому законодавстві таке формулювання, з якого, очевидно, випливає, що банкір-комерсант, кредитуючи, повинен думати, куди і на що буде витрачено видані ним суми... Керівника ТОВ «Хорда» Ігоря Діденка зарештовано 2001 року як пособника у справі «Градобанку». Знову ж, обвинувачення німецького суду здійснено за поданням нашої Генеральної прокуратури. Не зрозуміло тільки, чому цією українською справою (за складом учасників) займається суд Німеччини? Тільки тому, що кредит у німецькій валюті? До речі, є докази, що кредит у 4 млн. повернувся в банк. Його погашено у грудні 1995 року. І це знаходить підтвердження у суворому звіті «Градобанку» перед НБУ.
Складається таке враження, що Україна сама не може розібратися зі своїми громадянами, і передоручає це зробити іншій країні.
Нині ми маємо інформацію від політиків Німеччини, що в цій справі відбувається політичний торг між українською і німецькою прокуратурою. Три роки триває слідство. Німецький суд не може довести провину ні Жердицького, ні Діденка, але не випускає їх, чекаючи хоч якихось визнань.
Я солідарний з Віктором Жердицьким, який вважає, що перебуває у німецькому полоні.
Але, за великим рахунком, він став в’язнем німецької тюрми не через остарбайтерські гроші (нині це вже доведено). 1995 року «Градобанк» разом із компанією «Хорда» активно брав участь у приватизації цементної промисловості України. Тоді в його активах були акції «Миколаївського цементного заводу» (він знаходиться на території Львівської області, а я балотувався в цьому окрузі), Здолбунівського, Криворізького, Балаклеєвського цементних заводів тощо. А нині ці великі підприємства, що становлять 60% вітчизняної цементної галузі, які було відібрано в українських акціонерів, фактично за безцінь віддано транснаціональним компаніям.
Так, 1996 року Леонід Кучма пообіцяв французькому президентові Жаку Шираку сприяння у просуванні на нашому ринку компанії «Лафарж». З тих пір почалася іноземна експансія на Цементну промисловість України, а «Градобанк» і його керівник показали свою незговірливість у цьому процесі. У березні 1997 року Жердицького заарештували вперше на Батьківщині. 1998-го Віктора було обрано народним депутатом. А 1999 року за рішенням Вищого арбітражного суду у вітчизняних акціонерів відібрали акції цементних заводів, і ФДМ повторно продав їх іноземним компаніям. Верховна Рада в тому ж році створила тимчасову слідчу комісію із захисту прав акціонерів. Я був заступником голови цієї комісії. І на підставі проведеного комісією розслідування роблю висновок: Віктор Жердицький заважав тому цементному замісу, що його тоді проводило вище керівництво країни у інтересах інознемних ТНК.
Хочу відзначити ще один абсурдний момент цього процесу. Недавно німецькі податківці звернулися до адвокатського бюро, яке захищає Віктора Жердицького в Німеччині, з дивною претензією. Охоронці місцевого бюджету вимагають, щоб німецькі правозахисники, котрі отримують гонорар від свого українського клієнта, нарахували на цю суму ПДВ.
Згідно з європейським законодавством, якщо угоду підписано з нерезидентом, ПДВ не нараховується. Адвокат намагався абсурдність цієї претензії. Йому відповіли, що його підзахисний постійно проживає на території Німеччини ... у в’язниці, і тому зобов’язаний платити в бюджет країни. Мовляв, із цієї державної скарбнички роблять усі соціальні виплати, до речі, з неї йдуть гроші й на утримання того самого «ПМП».
Якщо слідувати цій логіці, виходить, що всім нашим колишнім остарбайтерам і в’язням концтаборів, які насильно проживали в Німеччині, тепер із бюджету цієї країни мають платити пенсії, лікарняні та інші соцвиплати?
