Життя часто доводить, що прогноз — справа невдячна. І не лише в погоді. Однак ризикнемо зі стовідсотковою впевненістю передбачити, що до майбутнього виборчого процесу буде залучено не тільки бойові батальйони політтехнологів і «мінерів» з роти «брудного піару», а й «миротворців» із суддівського корпусу. Втім, це не прогноз, а, швидше, висновок з історії виборів в Україні: шлях до мандата дуже часто пролягає не тільки через урни для голосування, а й «волевиявлення» конкретних судових інстанцій. І тут дуже важлива чітка відповідь на сакраментальне запитання, поетично оформлене класиком: «А судді хто?»

У нашій реальності ними є ті, хто проходить через «чистилище» конституційного органу — Вищої ради юстиції. І тому вище наведене запитання для нас закономірно розширюється до меж: а хто є суддею над суддями?

Те, що правосуддя часто пришпорюють спритні «жокеї» з іншого «іподрому», не належить до знаменитих таємниць слідства, на які так полюбляють посилатися в Генеральній прокуратурі. Ці заїзди за правову доріжку помічають не лише опозиційні політики, а й прості громадяни. І все-таки Вища рада юстиції чомусь перебуває за зоною уваги суспільства: або роль цього органу недооцінюють, або «доконані» й потенційні жертви засліпленої Феміди звикли нарікати на її безпосередніх служителів. Тим часом більшість проблем витікає саме з-під даху ВРЮ.

Це стверджує в своєму інтерв’ю народний депутат Степан Хмара, який вочевидь перебуває «у темі», оскільки давно відстежує процес «приватизації третьої влади».

— Степане Ільковичу, нині у Верховній Раді зареєстровано законопроект про внесення змін до Закону «Про Вищу раду юстиції» і...

— І всі аргументи про нелегітимність органу, очолюваного всупереч закону «громадським» головою, ризикують розбитися об правове свавілля, яке —парадокс — намагаються узаконити деякі законодавці.

— Даруйте, але ці аргументи, як видно хоча б з опублікованих у «ГУ» «відповідей Чемберлену», вже начебто розбито доказовими контраргументами?

— У тому-то й річ, що висновки поважних «експертів» з дивовижною для солідних «титулів» правовою мотивацією зависають у повітрі. І це насамперед зрозуміло для їхніх авторів. Інакше не чинилася б спроба, яку можна назвати лаконічним терміном: «узаконення беззаконня». У чинній редакції закону про ВРЮ, наприклад, зазначено, що її голова працює на постійній основі, а в пропонованих змінах це уточнення делікатно опускається. Чому? Та, напевно, тому, що всі аргументи про «законність перебування на постійній роботі громадського голови» «переконливі» до першого вітерця і ліпше застрахуватися від сильніших «поривів». Так само скорочується абзац про обрання голови більш ніж половиною від конституційного складу ВРЮ. Досить кількох «дружніх рук» — і можна результат «голосування» обмивати шампанським.

Опускається і положення про трирічний термін перебування на посаді голови Вищої ради юстиції. Може, й правильно: чому людина не може виконувати свої громадські обов’язки хоч до перших ознак невблаганної старості, хоч до останніх? Головне, щоб вони, ці ознаки, не заважали «виконувати покладену високу довіру». Довіру того, хто володіє «контрольним пакетом акцій» у «верховенстві права». Сподіваюся, ви не наївні: не вважаєте себе акціонером?

Якщо досі ми підозрювали, що ВРЮ — орган колегіальний, то з прийняттям «змін» зрозуміємо, що підозри були безпідставними. За нинішнім законом, рішення, як і вибори голови, «приймається більшістю від конституційного складу Вищої ради юстиції», тим часом «вдосконалена редакція» вдовольняється «більшістю членів, які беруть участь у засіданні». Не треба мати юридичної освіти, щоб зрозуміти: принцип колегіальності підмінюється правилами келейності. І це при тому, наголошую, що рішення ВРЮ мають, без перебільшення, державне значення.

— Степане Ільковичу, але законопроект не тільки скорочує чинний закон, а й розширює його в тих питаннях, де йдеться про повноваження ВРЮ з формування високопрофесійного суддівського корпусу. Саме такого, який нині в Україні «вакантний».

— Розширювати — розширює, погоджуюсь, аж до ... суперечностей з Конституцією та іншими законами, зокрема «Про судоустрій України». І, знаєте, якщо хтось прицільний «патронат» над суддями пояснює благородною турботою про їхню високопрофесійність, то обізнаний із закуліссям ВРЮ здогадується, що насправді їх хочуть зробити залежними від кількох людей. Отих, хто вирішуватиме, кого карати або милувати під час «прийняття рішень щодо подань про призначення та звільнення суддів».

Так само правовим нонсенсом є ідея про «спецназ» при ВРЮ — загін юридичних інспекторів, чиї виписані в проекті функції, схоже, збентежать навіть першокурсників-правників.

— Мене особисто збентежила пропозиція про те, що Верховна Рада може призначати членів ВРЮ лише з числа повноважних народних депутатів. Річ навіть не в тім, що це, здається, обмежує повноваження парламенту (таке застереження до квоти не висувають Президенту та іншим суб’єктам формування цього органу), а в «нестиковці» термінів: у парламентаріїв він становить чотири роки, а в члена Вищої ради юстиції — шість. Виходить, тільки висуванці Верховної Ради підлягають достроковій ротації?

— Можна було б сказати, що тут «нестиковка» логіки, а не термінів. Але я цього не скажу. Бо цілком очевидно, що саме в цьому місці керувалися «залізною логікою»: здолати нечисленну внутрішню «опозицію» у ВРЮ без такого уточнення поки що не вдається. Чому б не спробувати потопити острівок інакомислення з допомогою мандата? Чи, точніше, з допомогою його відсутності в кишені тих, хто протестує проти «стану речей».

— І як ви вважаєте, «узаконення беззаконня» за цією «залізною логікою» відбудеться?

— Відбудеться, якщо парламент, Президент, члени ВРЮ за посадою — Голова Верховного Суду, Генпрокурор, Міністр юстиції і далі потуратимуть правовому свавіллю, цинічному нехтуванню засад демократичної держави. Якщо для них, для нас, кадрові й особисті інтереси кількох людей залишаться важливіші за легітимність правосуддя, зрештою, за авторитет держави і в очах мільйонів співвітчизників, і на міжнародній арені. Є ще десяток інших «якщо». Але всі вони ведуть до одного. До чого саме, питаєте? А кожен з нас відчує це на собі, потрапивши в морок безправ’я.

Інтерв’ю вела Людмила КОХАНЕЦЬ.