рвуться в Києві ті, хто не може зробити це законно
Ознайомлюючись з доробками колег на сторінках періодики, раптом натрапив в «Українській газеті» за 11 вересня ц. р. на цікавий факт, який не може не привернути увагу журналіста. А саме — «Президент України дав доручення Генеральному прокурору України та Міністру внутрішніх справ України здійснити перевірку фактів, викладених у публікаціях щотижневика..., про неправомірні дії голови Деснянської РДА В. Лаги». Після такої інформації у працівників ЗМІ, напевне, має потепліти на душі, адже, судячи з усього, влада вирішила прислухатися до голосу «вартових демократії». І відтепер «кіт не лише їстиме собі та їстиме», а можливо, і «мишей ловитиме».
Безперечно, найперше кинувся шукати ті резонансні публікації, на підставі яких найвища посадова особа держави винесла такий суворий вердикт. Знайшов, ознайомився і радість мов корова язиком злизала. Надто вже знайоме прізвище автора проекту видання, а тому і передбачувана не лише його спрямованість, а й те, хто за ним стоїть. Щоб не робити безплатної реклами власникові ПП, яке є засновником цього та інших подібних видань, називатиму його закордонним Серж Кіча. Чому саме закордонним — зрозумієте самі. Не зайвим буде зупинитися і на метаморфозах цього захисника «свобод і прав» українських громадян. Хоча б для того, щоб читач зрозумів «хто є хто» і в майбутньому не дуже дивувався реагуванню Президента України на нові «викривальні» публікації.
Гадаю, будь-який пересічний громадянин розуміє: глава держави просто не спроможний і не зобов’язаний знати все, про що пишуть, говорять, показують ЗМІ. Для цього в його адміністрації є спеціальна служба. Саме вона зобов’язана відсівати «зерна від плевел» і через головного «президентського канцеляриста» подавати їх на стіл гарантові. Але, складається враження, що той, хто по службі найбільш наближений до Президента, під виглядом «зерна» підсипає главі держави «полову». Однак про це далі, а зараз повернемося до того, хто стоїть за виданням, публікації в якому знайшли відгук на Банковій.
— Український культурологічний клуб — не така вже й далека історія. Тільки чомусь ті, хто з таким завзяттям громив це безневинне дітище Сергія Набоки, навіть не спромоглися — ні, не покаятись, бо це вже занадто як для сучасної безсовісної епохи, а бодай знайти адекватне виправдання самим собі, а не перед Набокою, — ці слова з гіркотою вимовив після смерті Сергія один з близьких його друзів. Він не називав імена «громил», але журналісти добре знають, про кого йдеться. І пам’ятають, хто через ЗМІ навішував ярлики «українських буржуазних націоналістів, антирадянщиків» на інакомислячих. Не забувають і нинішнього медіа-магната — Сержа Кічу, який 15 років тому нещадно громив «самостійників», котрі «окопалися» в Українському культурологічному клубі та Гельсінській спілці. Щоправда, це не завадило нашому «фігурантові» (слово з лексики його газети. — Авт.), усупереч ідеологічним «переконанням», скористатися можливостями, які відкривалися в нелюбимій ним самостійній Україні. Одним із перших він почав робити бізнес у газетній справі. Але поле діяльності в Україні, очевидно, стало затісним після того, як він, кажуть, «нагрів» свого партнера. Найкращий вихід у такому випадку — «злиняти», що пан бізнесмен і зробив, виїхавши на ПМЖ за кордон. Не з порожніми кишенями, напевне.
Перечекавши, доки все забудеться, знову вигулькнув на українському медіа-просторі з новим проектом. Нічого дивного — адже чимало колишніх «совків», які стали громадянами інших країн, нині роблять бізнес в Україні. А щоб убезпечити себе від прикрих несподіванок, публічно запевняють владу у своїй відданості і без докорів сумління виконують будь-яке замовлення тих, хто втілює собою цю владу.
Як тільки не обзивали у підконтрольних Cержові газетах голову Деснянської райдержадміністрації міста Києва Віктора Лагу — і диктатором, і продкомісаром, і польовим командиром. Аби не тиражувати цю маячню, скажу лише, що Віктора Андрійовича звинуватили в усіх смертних гріхах, зокрема й виникненні хлібної кризи в Україні. І все це «наваяли» навколо одного лише розпорядження Деснянської районної держадміністрації, до якого Віктор Лага не мав ані найменшого стосунку.
Документ під назвою «Про додаткові заходи щодо збільшення житлового фонду» підписаний у 2000 році тодішнім керівником райдержадміністрації Т. Меліховою. Враховуючи пропозиції постійних комісій райради, записано в цьому розпорядженні, вирішено було укласти договір з підприємством «Промбуд» на спільну діяльність. А останнє переобладнувало нежилі приміщення в багатоповерхівках на однокімнатні квартири, одержуючи частину з них як компенсацію за свою роботу та матеріали. І якщо в інших районах столиці пропорція була один до семи, то в Деснянському, а тоді ще Ватутінському, для потреб району мала відійти кожна четверта квартира. На однокімнатні квартири вирішили перетворити так звані колясочні в будинках серії «Т».
Одна із мешканок, як співвласник багатоповерхівки, оскаржила дії влади в місцевому суді. Суд задовольнив скаргу і визнав розпорядження райдерж-адміністрації незаконним. До речі, подання щодо офіційного тлумачення відповідної статті закону нині на розгляді в Конституційному Суді України. Адже багатоповерхівок в Україні із вбудованими у них магазинами, перукарнями, кафе, ресторанами та іншими нежитловими приміщеннями багато тисяч.
Представники районної, а потім міської наглядової інстанції, даючи відповідь по суті на заяви, чітко вказали, що після ухвали суду розпорядження районної влади втратило чинність. І знову комусь «не вгодили». Шквал звинувачень накрив нинішнього керівника виконавчої влади у Деснянському районі Віктора Лагу. Але ж з часу прийняття спірного рішення в районі помінялися два перші керівники. А Віктор Андрійович, очоливши районну владу півтора року тому, ніяк не порушував рішень суду. Адже переобладнання нежилих приміщень припинили одразу після судової ухвали.
За «дивним» збігом обставин, статті у газеті закордонного «пеемжовця» Сержа почали плодитися, мов гриби після дощу, після відомої відповіді Президента стосовно міського голови Києва. Саме після слів глави держави про допустимий вік держслужбовця ті, хто не міг добратися до «керма» Києва через «парадний» вхід, почали товпитися біля «чорного».
Читаючи згадувані статті, я не міг второпати, для чого на одного з керівників, аж ніяк не головного в оточенні глави Києва, вішають стільки «собак». У тому числі й президентство в благодійному фонді, який є неприбутковою організацією і з яким той самий Лага розпрощався ще до свого призначення головою райдержадміністрації. А до цього приплітають ще і його сина. Не звинувачують хіба що у придбанні «заморської хатинки». Бо трикімнатна квартира в старому дев’ятиповерховому будинку вочевидь не тягне на фешенебельну віллу. Розгадку «наїзду» на Віктора Андрійовича знайшов нарешті в одній з публікацій. А сформульована вона так: «Настав час перейнятися глобальним питанням: що відбувається в столиці України?». І далі: «Схоже, що за порівняно невеликого районного начальника настала черга братися главі держави. Така думка у нас склалася». Ось тепер все стало на свої місця. «Думку», озвучену маловідомою в Україні газетою, Президентові донесли. А голові райдержадміністрації просто не поталанило, що його вибрали як один з елементів фундаменту у «фортеці» Київського міського голови, який вирішили «протаранити» за допомогою доручення Президента. Очевидно, розраховували, що один з наймолодших керівників такого рангу в Києві не зможе воювати на рівних з асами «підкилимної боротьби». Частково це підтвердив спочатку і сам Віктор Андрійович, коли замість заяви в суд великодушно запросив журналістів перед написанням чергової статті хоч раз зустрітися з ним особисто, як того вимагає журналістська етика. Якби ж він знав «етику» господаря цієї газети та його покровителів, то, напевне, «не метав би бісер перед свиньми». Однак на помилках вчаться. І вже після чергової порції помиїв у відповідь на свій лист-запрошення він привселюдно заявив, що подає в суд на газету та її авторів.
Думаю, Генеральна прокуратура, вивчивши справу та переконавшись в абсурдності звинувачень, теж прийме відповідне рішення. Опираючись на статтю 383 Кримінального кодексу України, якою такі дії кваліфікуються як «завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину». Тому є всі підстави порушити кримінальну справу проти замовників та виконавців «заказухи» за п. 2 даної норми, яка передбачає: «Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням особи в тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або із штучним створенням доказів обвинувачення, а також вчинені з корисливих мотивів, — караються обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк» .
Щодо бажання Віктора Андрійовича судитися з цією наближеною до «партії троянд» своєю позицією газетою, то йому можна лише поспівчувати. Особливо, якщо знаєш, які сили і які постаті маячать за цими публікаціями. Але розрадою для голови райдержадміністрації має бути усвідомлення того, що наїзд на нього — це лише один з елементів добре спланованої війни, яку ведуть проти Київського міського голови олігархічні клани, що прагнуть бодай через «чорний хід» дорватися до власності столичної громади. А його зараховують до тих, хто разом з Олександром Омельченком заважає здійсненню цих єзуїтських задумів. Тому разом з однодумцями своїм девізом він може взяти відомий вислів, перефразувавши його відповідно до нинішніх реалій: «Відступати нема куди — за нами Київ».